Справа № 735/1749/24 Суддя (судді) першої інстанції: Балаба О.А.
11 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
за участю секретаря: Ольшевської Ж.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Коропського районного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3548869 від 26.11.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн незаконною та її скасування.
Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 21 січня 2025 року позов задоволено частково.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3548869 від 26.11.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. та закрито провадження по справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
В іншій частині вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, посилаючись на порушення Коропським районним судом Чернігівської області норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 26 листопада 2024 року інспектором ВП № 1 (смт. Короп) Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області старшим лейтенантом поліції Ліманом Святославом Миколайовичем винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3548869, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, 26.11.2024 року о 09 год 42 хв в смт. Короп по вулиці Київській, 2, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області, водій ОСОБА_1 , здійснив зупинку автомобілем ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 , ближче 10 м. від пішохідного переходу, позначеного д.з. 5.38.1 (пішохідний перехід, не пов'язаний для надання переваги у русі), чим порушив вимоги п. 15.9 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно ч. 1 ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Розділом ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 7 листопада 2015 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853 (далі Інструкція), визначено порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасникам дорожнього руху ставиться в обов'язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з п. 15.9. г) ПДР України, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Відповідно п. 5.1. Національного стандарту України Безпека дорожнього руху «Розмітка Дорожня», загальні технічні умови - ДСТУ 2587:2021, залежно від місця розташування дорожню розмітку поділяють на дві групи: горизонтальна; вертикальна.
Таблицею 1 ДСТУ 2587:2021 визначено характеристики та призначення горизонтальної дорожньої розмітки. Так, одним з призначень горизонтальної дорожньої розмітки « 1.22» є позначення наближення до дорожнього пагорба, і підвищеного пішохідного переходу, підвищеного перехрестя згідно з ДСТУ 4123.
Згідно 10.2.22 вищевказаного стандарту розмітку 1.22 застосовують у разі наближення до дорожнього пагорба згідно з ДСТУ 4123, а також перед іншими штучно створеними підвищеннями на проїзній частині (в місцях підвищеного пішохідного переходу, велосипедного переїзду, перехрестя). Розмітку 1.22 наносять на відстані 0,1 м перед кожним дорожнім пагорбом згідно з ДСТУ 4123, перед розміткою підвищеного пішохідного переходу 1.14.11.14.3 чи велосипедного переїзду 1.15. На підвищеному перехресті розмітку 1.22 потрібно наносити з вершини похилу пандуса.
Таблицею 1 ДСТУ 2587:2021 також регламентовано розміри вказаної розмітки. У відповідності до вказаних вимог довжина розмітки складає 0.7 м. Таким чином, відстань від краю розмітки 1.22 до початку пішохідного переходу, складає 0.8 метра.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, за порушення правил зупинки, за що передбачена відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які матеріали і фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема оскаржуваної постанови, така не містить жодних посилань на будь-які інші фактичні дані, на підставі яких інспектор дійшов висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, зокрема у цій же постанові графа 7 «до постанови додаються…» не заповнена.
Також приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, матеріали справи не містять фотофіксацію чи відеозапис вчинення позивачем адміністративного правопорушення, також не надано вказаних доказів разом із апеляційною скаргою.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та правомірності винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Щодо позовних вимоги про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. представник позивача подав до суду: договір про надання правничої допомоги від 26 листопада 2024 року, розрахунок судових витрат, акт наданих послуг від 05 грудня 2024 року, квитанцію до прибуткового ордера № 70 від 05 грудня 2024 року.
Представником відповідача до суду першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, оскільки визначений розмір є завищеним, не відповідає критеріям розумності та не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази надання правничої допомоги, складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для даної справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не має ознак значної складності, суд апеляційної інстанції підтримує висновок Коропського районного суду Чернігівської області, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5 000 грн є завищеною та не відповідає критерію реальності наданих послуг, а тому на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача мають бути розподілені витрати на правничу допомогу у сумі 2 500 грн.
Крім того, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 21 січня 2025 року та не є підставою для його скасування.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.