Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 березня 2025 р. № 520/677/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61057), Державної податкової служби України (пл. Львівська, буд. 8,м. Київ,04053) про визнання неправомірними податкові повідомлення-рішення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України, в якому просить суд:
1. Визнати неправомірним податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн.
2. Скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн.
3. Визнати неправомірним рішення № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 Державної податкової служби України щодо відмови у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати в справі, зокрема витрати на правничу (правову) допомогу адвоката у сумі 15 000 гривень 00 копійок та суму сплаченого судового збору - 2 571 гривню 83 копійки.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн. та рішення № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 Державної податкової служби України щодо відмови у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 13.01.2025 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Представником відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, 24.01.2025 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн. та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн. є такими, що винесені в межах чинного законодавства України, а тому не підлягають скасуванню.
Представником відповідача - Державної податкової служби України, 31.01.2025 року надано відзив на позовну заяву, в якому він також просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржуване позивачем рішення № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 щодо відмови у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 є таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
03.02.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець з 11 травня 2010 року, номер запису: 24800000000121236, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивач є платником єдиного податку, відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 та зареєстрованих кодів видів економічної діяльності має право та здійснює господарську діяльність у наступних напрямках: 52.10 Складське господарство, 77.33 Надання в оренду офісних машин і устатковання, у тому числі комп'ютерів, 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
На підставі рішення Господарського суду Харківської області по справі № 5023/2008/11 від 12 квітня 2011 року за позивачем було визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «Д-1», що розташована по АДРЕСА_3 .
Також судом встановлено, що 29 жовтня 2012 року між позивачем та Харківською міською радою Харківської області в особі Харківського міського голови Кернеса Г.А. був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № 72/12.
Земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:003, загальна площа якою становить 0,1145 га. Призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Належну позивачу земельну ділянку та нежитлову будівлю позивач в період 2019 та 2020 років використовував у своїй господарській діяльності, а саме: надання в оренду частини складських приміщень (до внесення змін до законодавства та до моменту втрати економічної доцільності), надання в оренду офісних меблів, верстаків, транспортних засобів та іншого устаткування.
09.10.2024 року позивач засобами поштового зв'язку отримала податкові повідомлення-рішення від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030-UA63120270000028556, № 2408123- 2405-2030-UA63120270000028556, за якими їй було визначено суму податкового зобов'язання із сплати земельного податку з фізичних осіб: - за 2019 рік - 148 743,61 грн; - за 2020 рік - 172 734,84 грн.
Представником позивача був направлений адвокатський запит до ГУ ДПС у Харківській області стосовно підстав виникнення податкових зобов'язань та надання детального розрахунку до ППР по земельному податку, винесеного позивачу.
22.10.2024 засобами електронної пошти представником позивача було отримано відповідь на адвокатський запит, де наведено розрахунок податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб та зазначено наступне:
Відповідно до інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС Нікітіна О.Г. перебуває на обліку в контролюючому органі, як платник земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:0039, загальною площею 0,1145 гектар. Також ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група), одним з видів діяльності якої є 66.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до пункту 297.1 статті 297 ПКУ, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку).
Отже, суб'єкти господарювання - платники єдиного податку, що є власниками земельних ділянок, є платниками земельного податку у разі здійснення ними діяльності з надання земельних ділянок та /або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку), у тому числі, якщо надання в оренду нерухомого майна є одним з видів діяльності або основним.
Позивач, вбачаючи в неправомірному нарахуванні податкового зобов'язання позивач звернулася зі скаргою № б/н від 24.10.2024 до Державної податкової служби України.
Рішенням № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 Державної податкової служби України було відмовлено у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 та зазначено зокрема, що в ході розгляду скарги встановлено, що Скаржник є фізичною особою-підприємцем - платником єдиного податку, згідно з обліковими даними має види діяльності за КВЕД, зокрема, (52.10) - складське господарство; (68.20) - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, дохід від якого декларує у податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця. Проте, відсутнє підтвердження, що земельна ділянка площею 0,1 145 га, кадастровим номером 6310137900:02:016:0039, використовувалась Скаржником протягом 2019- 2020 років у господарській діяльності, оскільки, відповідно повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадитъся діяльність, за формою № 20-ОПП, зазначено лише автомобіль Volkswagen Transporter, який здається в оренду податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (п.287.10 ст. 287). Враховуючи вищевикладене і керуючись главою 4 ПК України Державна податкова служба України залишає без змін ППР ГУ ДПС у Харківській області від 18.09.2024 №2408122-2405-2030-UA63120270000028556, № 2408123-2405-2030-UА63120270000028556, а скаргу - без задоволення».
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне .
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
У розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
У силу вимог підпункту 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку, є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Суд зазначає, що Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України у відповіді на адвокатський запит застосував п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України у редакції, чинній на даний час, однак податкове повідомлення-рішення від 18.09.2024 №2408122-2405-2030- UA631202270000028556 визначає суму податкового зобов'язання за 2019 та 2020 роки.
У період з 01.01.2019 до 31.12.2019 та з 01.01.2020 до 01.07.2020 п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України був викладений у такій редакції: Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» внесено зміни, зокрема до п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України згідно з якими платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з 01.07.2020 з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку)).
Таким чином суд дійшов висновку, що визначення суми податкового зобов'язання за 2019 рік та за першу половину 2020 року з підстави надання в оренду земельної ділянки/нежитлової будівлі, розташованої на цій ділянці, є таким, що не відповідає нормам Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірного податкового зобов'язання.
Більше того, Харківським окружним адміністративним судом розглядалася справа № 820/6123/16 за позовом ОСОБА_1 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області щодо скасування податкових повідомлень-рішень Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області від 19 жовтня 2016 року № 6625 - 1303, № 6625 - 1303/1, № 6625 - 1303/2, № 6625 -1303/3 із земельного податку на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:0039, загальною площею 0,1145 га з цільовим призначенням: для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-1»
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2016 у справі № 820/6123/16 були скасовані вказані податкові повідомлення-рішення з огляду на те, що Позивач використовує нежитлову будівлю літ. «Д-1», що розташована по АДРЕСА_3 , у господарській діяльності, а саме: передає в оренду, використовує у якості складських приміщень та місць зберігання верстаків та транспортних засобів, що також передаються в оренду за договорами.
Зокрема мотивом ухвалення постанови слугувало наступне: «Таким чином, суд приходить до висновку, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу - підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку (з врахуванням підпункту 291.5.3 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України).
У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа - підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.
Посилання представника відповідача на ті обставини, що зазначена земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належить позивачу на праві приватної власності як фізичній особі, а отже позивач не звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, суд не бере до уваги, оскільки зазначені посилання спростовуються матеріалами справи та не відповідають нормам чинного законодавства.
Згідно з п. 53.1. ст. 53 Податкового Кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Відповідно до абз. 15-18 узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої наказом № 1051 від 23 листопада 2012 року Державною податковою службою України встановлено, що згідно із статтею 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не зазначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець».
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт використання позивачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:0039, загальною площею 0,1145 га з цільовим призначенням: для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-1» у господарській діяльності та звільнення позивача від сплати земельного податку у зв'язку із таким використанням є установленим Харківським окружним адміністративним судом у постанові від 22.12.2016 у справі № 820/6123/16 та таким, що не потребує доказування.
Крім того суд не приймає до уваги посилання відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області, на п. 284.3. ст. 284 ПК України як на підставу здійснення плати податку за землю без застосування пільг, оскільки дана норма розташована у розділі ХІІ ПК України «Податок на майно», що визначає загальні особливості цього податку, порядок подання звітності та сплати. Однак п.п. 197.1.4 п. 197.1 ст. 197 ПК України визначає саме особливості нарахування, сплати та подання звітності з окремих податків і зборів платниками єдиного податку, зокрема і з податку на майно.
Тобто норма, викладена у п.п. 197.1.4 п. 197.1 ст. 197 ПК України є спеціальною по відношенню до п. 284.3. ст. 284 ПК України, із цього слідує, що має застосовуватися п.п. 197.1.4 п. 197.1 ст. 197 ПК України.
Крім того Головне управління ДПС у Харківській області посилається на те, що відповідно до п. 14.1.36 ПК України, господарська діяльність - це діяльність, спрямована на виробництво товарів, виконання робіт чи надання послуг із метою отримання доходу. У даному випадку Позивач не виконує роботи чи не надає послуги, а лише передає майно в оренду, що не є виробничою або активною господарською діяльністю, однак суд зазначене не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Зазначене положення також стосується використання майна, яке надається в оренду підприємцем.
Відповідно до п. 1 статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із підпунктом 14.1.36 пунктом 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Отже, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Таким чином, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Суд зазначає, що позивач на регулярній основі передавала власне майно в оренду протягом певного проміжку часу, мала на меті отримання прибутку, тобто мала розумну економічну причину (ділову мету), що свідчить про здійснення позивачем саме господарської діяльності на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:0039, загальною площею 0,1145 гектар.
Окрім того, відповідно до п. 292.1. ст. 291 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Крім того суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що підтвердженням господарської діяльності є факт отримання доходу, що декларується платником податків. Відповідно до податкових декларацій позивача за 2019 та 2020 роки, основний дохід був отриманий саме від оренди нерухомого майна.
Таким чином з позиції відповідача, діяльність позивача з надання власного нерухомого майна в оренду є господарською діяльністю та підлягає оподаткуванню, однак для цілей отримання податкової пільги даний вид діяльності не розцінюється відповідачем як господарська.
Тобто відповідач визнає обов'язок позивача зі сплати податків за здійснення господарської діяльності з надання власного нерухомого майна в оренду, а в частині наявності права позивача на застосування пільги не вважає таку діяльність господарською.
Крім того судом встановлено, що позивач надає в оренду іншим суб'єктам господарювання лише частину нерухомого майна, що фактично (математично) підтверджується сумою площ усіх приміщень, що здаються в оренду згідно з договорами оренди, наданих Позивачем в додатках до позову (а саме: № 0101001 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10 м2; № 0101005 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10 м2; № 0101003 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10 м2; № 0103001 від 01.03.2017 між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10 м2 та № 0112001 від 01.12.2017 між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1 у розмірі 10 м2. Загалом 50 м2.) та відношенням цієї площі до усієї площі нерухомого майна, за яку Відповідачем-1 нараховано податкові зобов'язання (548 м2). Тобто, відсоток приміщень позивача, які ним здаються в оренду становить - 9,12%.
Інша частина складського приміщення за вищевказаною адресою, яка не передається позивачем третім особам в оренду, використовуються для розміщення електроштабелера SWE140, лазерної установки, офісних меблів, верстату, офісної техніки, вантажопасажирського автомобіля марки Volkswagen Transporter, які також використовуються в господарської діяльності Позивача. Більш того, автомобіль марки VolkswagenTransporter відображено позивачем у звіті за формою 20-ОПП, що також не заперечується відповідачем.
Земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310137900:02:016:0039, загальною площею 0,1145 га з цільовим призначенням: для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-1» Позивач у зазначений період використовувала у господарській діяльності, а саме: використовувала у якості складських приміщень та місць зберігання верстаків та транспортних засобів, що передаються в оренду за наступними договорами: договір відповідального зберігання № 1 від 01.07.2020 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди лазерної установки № ЛУ-1 віл 05.05.2015 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди офісних меблів № ОМ-1 від 01.08.2017 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди верстату № 11/13/02 від 01.11.2013 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди електроштабелера № 11/13/01 від 01.11.2013 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди офісної техніки № ОТ-1 від 01.12.2014 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 ; договір оренди складського обладнання № 01/01/17 від 01.01.2017 між ТОВ «Торговий дім «ПК Індустрія» та ФОП ОСОБА_1 .
Окрім використання земельної ділянки та нежитлової будівлі, розташованої на ній, у якості складських приміщень та місць зберігання верстаків та транспортних засобів, що передавалися в оренду за договорами, позивач до внесення змін до п.п. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України позивач надавала частину нежитлової будівлі в оренду за наступними договорами: № 0101001 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 ; № НОМЕР_4 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 ; № НОМЕР_5 від 01.01.2017 між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 ; № 0103001 від 01.03.2017 між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_1 та № 0112001 від 01.12.2017 між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_1 , при цьому, як вже було зазначено вище, в оренду передавалась лише частина приміщень - НОМЕР_6 із загальної площі - 548 м2.
Відповідно до п. 1.6. вказаних Договорів оренди складських приміщень сторонами визначено, що разом з приміщенням ФОП ОСОБА_1 передає у оренду частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 » та частину земельної ділянки відповідно та пропорційно орендованої площі приміщення з урахуванням прибудинкової території та території, необхідної для проведення навантажувально-розвантажувальних робот у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними копіями договорів та додаткових угод, копії яких містяться в матеріалах справи.
Таким чином суд дійшов висновку, що більша частина приміщень використовувалася ФОП ОСОБА_1 у господарській діяльності, яка не пов'язана із переданням приміщень в оренду, що підтверджується наведеними вище договорами, а тому оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн. є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.
Щодо вимог позивача в частині визнання неправомірним рішення № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 Державної податкової служби України щодо відмови у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Аналіз положень пунктів 56.1, 56.2 та 56.10 статті 56 ПК України свідчить про те, що законодавцем, дійсно, закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги, до суду.
Водночас, згідно з частиною першою статті 5 КАС України (кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо:
- по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції,
- по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Отже, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Оскаржуване рішення ДПС України про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а відтак, безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Аналогічний висновок знаходить своє підтвердження в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.03.2019 № 810/869/16, від 24.06.2019, від 08.09.2020 № 826/24880/15, від 10.08.2020, від 07.02.2020 № 826/11086/18. від 12 липня 2019 року у справі 813/5256/13-а, від 6 лютого 2020 року №810/101/16, 03 квітня 2020 року у справі №826/4114/18, від 16 червня 2020 року у справі №810/1652/16.
Крім того суд зазначає, що оскаржуване Рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 25.12.2024 № 38684/6/99-00-06-01-02-06 надане на адресу позивача з дотриманням порядку та строку, визначених ПК України.
В контексті ст. 56 ПК України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
А відтак, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами ПК України та Порядку № 1124 є досудовим порядком вирішення спору.
При цьому, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДПС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання неправомірним рішення № 38684/6/99-00-06-01-02-06 від 25.12.2024 Державної податкової служби України щодо відмови у задоволенні скарги фізичної особи-платника податку ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАСУ судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАСУ).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 139 КАСУ витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Судові витрати - це витрати, які, згідно з КАСУ, повинні здійснити сторони для розгляду та вирішення адміністративної справи у суді. Після вирішення справи в суді судові витрати, що здійснила сторона, яка виграла справу, як правило, компен суються їй стороною, яка програла справу.
Норми права, що регулюють процесуальні відносини, пов'язані із визначенням розміру, сплатою та розподілом судових витрат, у своїй сукупності становлять інсти тут судових витрат.
Інститут судових витрат в адміністративному судочинстві має щонайменше такі функції: стриму ючу, стимулюючу та компенсаційну.
Механізм дії стримуючої (або інакше - запобіжної, превентивної) функції поля гає у тому, що особа, перш ніж звертатися до суду, повинна дуже добре зважити свої шанси виграти справу, оскільки в разі програшу справи вона несе ризик втратити не лише кошти, понесені нею у зв'язку з розглядом справи, а й кошти, витрачені відпо відачем. Цими самими мотивами повинен керуватися відповідач, оскільки у багатьох випадках йому невигідно буде заперечувати проти адміністративного позову, тому що це може призвести до ще більших втрат у разі програшу справи. Таким чином, інститут судових витрат сприяє зменшенню кількості безпідставних адміністратив них позовів та запобігає використанню судів не для вирішення спору, а для тиску на суб'єктів правовідносин шляхом створення судової тяганини.
З таких міркувань можна вивести й розуміння стимулюючої функції судових ви трат, яка полягає у тому, що сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові витрати лише зростуть. Тож інститут судових витрат стимулює сторони до швидко го і мирного врегулювання спору без судового розгляду справи по суті.
Компенсаційна функція судових витрат проявляється у тому, що інститут судових витрат передбачає за результатами розгляду справи відшкодування стороною, яка програла справу, витрат, що понесла сторона, яка виграла справу, а за допомогою судового збору державі частково компенсуються витрати на суди та здійснення су дочинства.
Отже, у разі вирішення спору не на користь відповідача понесені ним судові витрати на правничу допомогу не компенсуються.
Крім того, відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.
Суд зазначає, що позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в справі, зокрема витрати на правничу (правову) допомогу адвоката у сумі 15 000 гривень 00 копійок.
До позовної заяви було долучено ордер серії АХ № 1204978 від 10.01.2025 року, Договір про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2024 року та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 002330.
Відповідно до пп. 3.1, 3.2 п. 3 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2024 року встановлено, що розмір гонорару, що належить до сплати адвокату, або надання правової допомоги безкоштовно визначається сторонами обопільно, з урахуванням Правил адвокатської етики, і положень ЗУ "Про адвокатуру", і закріплюється у Додатку № 1 "Протокол визначення розміру гонорару", який є невід'ємною частиною Договору. Гонорар сплачується адвокату на умовах та у порядку, передбаченому Додатком № 1 до Договору.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній Додаток № 1 "Протокол визначення розміру гонорару" до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2024 року. Крім того суду не надано документального підтвердження витрат на правову допомогу.
З огляду на вищевикладене суд дійшов про відсутність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 15000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківський р-н, Харківська обл.,61057), Державної податкової служби України (пл. Львівська, буд. 8,м. Київ,04053) про визнання неправомірними податкові повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 18.09.2024 за № 2408122-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2019 рік у сумі 148 743,61 грн. та № 2408123-2405-2030- НОМЕР_1 про нарахування земельного податку за 2020 рік у сумі 172 734,84 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2571 (дві тисячі п'ятсот сімдесят одна) грн. 83 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.