Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.03.2025 р. справа №520/35269/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення,
встановив:
Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області щодо неприйняття рішення з питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802 орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га із цільовим призначенням - для особистого селянського господарства (КВЦПЗ - А.01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована Харківська область, Красноградський район, за межами населених пунктів на території Сахновщинської селищної ради; 2) зобов'язання Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802 орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га із цільовим призначенням - для особистого селянського господарства (КВЦПЗ - А.01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована Харківська область, Красноградський район, за межами населених пунктів на території Сахновщинської селищної ради.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що суб»єкт владних повноважень вчинив протиправне управлінське волевиявлення, котре є штучною створеною перешкодою у набутті права власності на земельну ділянку із цільовим призначенням - для особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що органом місцевого самоврядування було розглянуто питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802, але позитивного для зацікавленої особи рішення не було прийнято у зв»язку із відсутністю відповідного волевиявлення необхідної кількості депутатів. Наголошував, що приписи п.п.5 п.27 Розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022р. №2145-ХІ унеможливлюють під час дії правового режиму воєнного стану передачу земель комунальної власності у приватну власність, що безальтернативно відбудеться у разі затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802.
З огляду на сплив строків подання сторонами справи процесуальних документів у вигляді відповіді на відзив та заперечень, на відсутність відповідних клопотань про існування об'єктивно нездоланних та непереборних перешкод, на незмінність визначеного у ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства у будь-якій адміністративній справі, на те, що здобуті судом докази з достатньою повнотою висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних доказів.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 ; місце проживання заявника зареєстровано виконавчим комітетом Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області за адресою - село Великі Бучки, вул. Поштова, б.32 (з 19.12.2013р.) та за адресою - село Великі Бучки, вул. Лесі Українки, б.10 (з 22.03.2023р.).
13.04.2021р. заявником до ГУ Держгеокадасту у Харківській області було подано звернення довільної форми з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Великобучківського старостинського округу Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.
За цим зверненням ГУ Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ від 25.04.2021р. №2612-СГ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.
У зв'язку із подальшою реалізацією наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 25.04.2021р. №2612-СГ було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність заявника для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області, а до Державного земельного кадастру 05.07.2021р. було внесено запис про формування земельної ділянки із кадастровим номером - 6324881300:01:000:0802.
07.10.2021р. заявником до органу місцевого самоврядування було подано письмове звернення з приводу затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802.
За цим зверненням органом місцевого самоврядування було підготовлено проект рішення від 09.09.2021р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802.
На засіданні органу місцевого самоврядування - 09.09.2021р. проект рішення від 09.09.2021р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802 не був прийнятий через відсутність відповідного волевиявлення необхідної кількості депутатів.
Стверджуючи про вчинення суб»єктом владних повноважень протиправної бездіяльності, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв'язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27.01.2023р. у справі №120/19319/21-а та від 23.06.2023р. у справі №160/6214/21.
Статтями 12, 42 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин, котрі вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
За приписами ст.791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до пункту «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Абзацом 1 ч.1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За приписами ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до п."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Як указано у ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну "особисте селянське господарство", то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України "Про особисте селянське господарство", згідно з ст.1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
У ч.7 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз змісту наведених норм права засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб''єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018р. по справі №806/1316/18.
Водночас із цим, згідно з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, у межах формальних підстав для правомірного вчинення згаданої відмови існують змістовні виключення, котрі можуть полягати, зокрема, у істотних недоліках звернення зацікавленої особи, в об'єктивній потребі віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів на одну і ту ж саму земельну ділянку; в належності земельної ділянки до категорії земель водного фонду тощо.
До того ж у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17- окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб'єктом згаданого дозволу є намір заявника - громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки із присвоєним кадастровим номером, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.
Тож під легальними підставами для вчинення владним суб'єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення громадянина; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об'єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.791 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб'єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.
Окремо суд зважає на те, що приписи ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та приписи ч.2 ст.791, ч.4 ст.791 Земельного кодексу України кореспондуються між собою як дозвіл на початок процедури створення нової речі матеріального світу - предмету цивільного обороту та остаточний результат цієї процедури у вигляді появи нової земельної ділянки із присвоєним кадастровим номером як потенційного об"єкта цивільних прав.
Разом із тим, норми Земельного кодексу України не містять прямих застережень про те, що ініціатор створення нової земельної ділянки у порядку ч.7 ст.118 Земельного кодексу України має переважне право на набуття цієї ділянки у власність.
Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Зі змісту ст.123 Земельного кодексу України витікає, що законом запроваджено певний алгоритм та поетапність процесу передачі земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду громадянам, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у користування; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) погодження розробленого проекту землеустрою у випадках, окреслених у ст.186 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності в оренду, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду.
У силу застереження ч.15 ст.123 Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Аналогічні приписи включені законодавцем до ч.8 ст.186 Земельного кодексу України, згідно з якою підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до ст.50 Закону України від 22.05.2003р. №858-IV «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації або без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.
За визначенням ст.1 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
Згідно з ч.1 ст.21 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 791 Земельного кодексу України, при їх формуванні.
Відповідно до ч.19 ст.21 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» подання Державному кадастровому реєстратору заяви про внесення відомостей до Державного земельного кадастру разом із документацією із землеустрою чи документацією із оцінки земель здійснюється розробником такої документації, якщо інше не встановлено договором на виконання робіт із землеустрою чи оцінки земель.
Як то указано у ч.2 ст.24 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За приписами ч.5 ст.24 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Частиною 6 ст.24 Закону України від 07.07.2011р. №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
З наведеного слідує, що проведення державним кадастровим реєстратором державної реєстрації земельної ділянки і присвоєння земельній ділянці кадастрового номера за загальним правилом (у разі відсутності виключних надзвичайних випадків) означає підтвердження відповідності вимогам закону проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У межах спірних правовідносин не існує випадку, коли на одну і ту ж саму земельну ділянку претендують одночасно декілька учасників суспільних відносин, а тому відсутні підстави для застосування як висновків постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, так і висновків постанови Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №688/2908/16-ц, де указано, що « 39. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.».
Вирішуючи спір в частині правової природи повноважень органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах, суд відмічає, що статтями 140-146 Конституції України визначені конституційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, котрі деталізовані у приписах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Так, відповідно до ст.1, ст.5, ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ст.ст.12, 51, 53, 541 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування є, зокрема: 1) сільські, селищні, міські ради; 2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; 3) міський, селищний сільський голова як головна посадова особа територіальної громади; 4) староста.
Звідси слідує, що орган місцевого самоврядування - рада, виконавчий комітет ради та виконавчі органи ради і міський, селищний, сільський голова є різними окремими та незалежними суб'єктами владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.
За правилами ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Частиною 1 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Абзацом ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
При цьому, у силу абз.3 ч.2 ст.59 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Реалізація депутатами органу місцевого самоврядування у даному конкретному випадку законодавчо наданих повноважень у спосіб утримання від голосування прямо суперечить приписам ч.15 ст.123 Земельного кодексу України та підлягає кваліфікації у якості прояву невиправданого свавілля.
Тому, розв'язуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
Поза межами окреслених випадків відмова як волевиявлення органу публічної адміністрації може втілюватись як у вигляді письмового документу (листа), так і у вигляді фактичної відмови, тобто мати такий прояв реалізації управлінської функції, котрий за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є ані рішенням, ані дією (вчинком), але призводить до створення перешкоди у реалізації публічного суб'єктивного права заявника (задоволення публічного інтересу приватної особи).
У спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було розпочато процедуру прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Однак, у межах цієї процедури суб»єктом владних повноважень було вчинено діяння у формі бездіяльності.
За критерієм відповідності закону та об'єктивної неспроможності реалізації владного повноваження вчинена суб»єктом владних повноважень бездіяльність підлягає кваліфікації у якості протиправної.
Вирішуючи спір, суд зважає, що згідно з п.п.5 п.27 Розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022р. №2145-ХІ під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.08.2023р. у справі №300/3771/22 чинне законодавство, яке регулює відносини у період воєнного стану не містить винятків у застосуванні положень п.п.5 п.27 Розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України, а також не містить застережень, що розгляд поданих клопотань про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність переноситься на період після припинення воєнного стану, не зупиняє перебіг строків, встановлених для розгляду даного питання та не звільняє від виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Також у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №814/2458/16 зазначено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У справі, що розглядається, суб»єктом владних повноважень взагалі не було вчинено управлінського волевиявлення з приводу відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а відтак, обставини спірних правовідносин не оцінювались суб»єктом владних повноважень і ця обставина унеможливлює спонукання суб»єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального права викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт не забезпечив дотримання у спірних правовідносинах ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки під час пленарного засідання - 09.09.2021р. ухилився від прийняття рішення по суті підготовленого проекту рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером - 6324881300:01:000:0802.
Така форма волевиявлення підлягає кваліфікації у якості протиправної бездіяльності.
Оскільки збіг строку на вчинення відповідного управлінського волевиявлення не припиняє факту існування протиправної бездіяльності, то суд не знаходить підстав для висновку про подачу заявником позову поза межами процесуального строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
З огляду на зміст п.п.5 п.27 Розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022р. №2145-ХІ та безумовні правові наслідки прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером - 6324881300:01:000:0802 у вигляді набуття заявником права власності на земельну ділянку комунальної форми власності суд вважає за підставне надати праву заявника захист у спосіб, що сформульований у резолютивній часині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував існуючі правові межахізми з»ясування об»єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Стосовно викладеного у позові тлумачення заявником змісту п.п.5 п.27 Розділу Х Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022р. №2145-ХІ суд відмічає, що положення наведеної норми закону містять імперативну заборону на передачу земель комунальної форми власності у приватну власність безвідносно до моменту виникнення конкретних суспільних відносин.
Суд не знаходить у даному випадку порушень ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, позаяк заявник у межах спірних правовідносин здійснює не захист права на набуте та існуюче майно, а навпаки - прагне до безоплатного та безкомпенсаційного набуття у приватну власність майна територіальної громади.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 968,96 грн, проте позивачем було сплачено 1211,20 грн.
Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області з приводу неприйняття на пленарному засіданні - 09.09.2021р. рішення по суті питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802 орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га із цільовим призначенням - для особистого селянського господарства (КВЦПЗ - А.01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована: Харківська область, Красноградський район, за межами населених пунктів на території Сахновщинської селищної ради.
Зобов'язати Сахновщинську селищну раду Красноградського району Харківської області на найближчому після припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні або в місцевості, до якої належить Сахновщинська селищна рада Красноградського району Харківської області, пленарному засіданні, першочергово відносно будь-яких інших осіб повторно розглянути питання з приводу затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером: 6324881300:01:000:0802 орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га із цільовим призначенням - для особистого селянського господарства (КВЦПЗ - А.01.03) за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що розташована: Харківська область, Красноградський район, за межами населених пунктів на території Сахновщинської селищної ради з урахуванням висновків суду по справі №520/35269/24.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (ідентифікаційний код - 04398301; місцезнаходження - вул. Шмідта, 10, с-ще Сахновщина, Берестинський р-н, Харківська обл., 64501) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) витрат по сплаті судового збору.
Роз'яснити, що набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко