11 березня 2025 рокусправа № 380/20346/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування рішення,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , далі також - позивач) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (ЄДРПОУ 37831493, 79007, м. Львів, вулиця Січових Стрільців, б. 11, далі - ГУ ДМСУ у Львівській області, відповідач), у якій просить суд:
- скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 27.06.2024 про заборону громадянину Туреччину ОСОБА_2 в'їзду в Україну строком на три роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що тривалий час проживав та працював в Україні та одружений на громадянці України. Проте, влітку 2024 року під час повернення після відпустки на Україну прикордонна служба повідомила про наявність у позивача заборони в'їзду на територію України. На адвокатський запит в інтересах позивача, ГУ ДМСУ у Львівській області було надіслано лист від 10.09.2024, яким підтверджено наявність заборони в'їзду на територію України і надано копію відповідного рішення. Водночас, тим самим листом було роз'яснено, що надати документи на підставі яких було винесено рішення є неможливим, оскільки ГУ ДМСУ у Львівській області не є розпорядником таких документів. В якості обґрунтування такого рішення стверджується, що позивач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності і таке рішення прийнято в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку. З таким рішенням позивач не згідний, тому просить суд визнати його протиправним та скасувати.
07.10.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 78465), в якому зазначив, що на адресу ГУ ДМСУ у Львівській області 24.06.24 за вх. № 9903/1/4601-24 надійшла інформація Управління міграційної поліції Головного управління національної поліції у м. Києві щодо порушень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» громадянином Республіки Туреччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами проведеної перевірки встановлено, що вищевказаний громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_4 , перебуваючи на території м. Києва, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 «Вчинення домашнього насильства, насильства, за ознакою статті невиконання термінового припису або неповідомленням про місце свого тимчасового перебування». Окрім цього, встановлено, що дружина даного громадянина неодноразово зверталась письмовими заявами до Подільського УП ГУНП у м. Києві про те, що гр. ОСОБА_4 вчиняє відносно неї домашнє насильство та погрожує фізичною розправою. Також остання повідомила, що ОСОБА_4 одружився з нею заради отримання легалізації на території України. У подальшому, з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин ОСОБА_4 може бути причетним до вчинення порушень, пов'язаних з безпекою громадського порядку шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні. Як вбачається з матеріалів справи, громадянин Республіки Туреччини ОСОБА_4 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою ГУ ДМСУ у Львівській області. На підставі викладеного та керуючись п.п. 4 п. 63 (коли дії іноземця особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні) постанови КМ України № 322 від 25.04.2018 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» та ст. 12 Закону України «Про імміграцію», посвідка на тимчасове проживання підлягає скасуванню. Враховуючи вищенаведені обставини, ГУ ДМСУ у Львівській області 27.06.2024 було прийнято рішення про заборону в'їзду громадянину Турецької Республіки ОСОБА_3 , оскільки останній становить загрозу інтересам національної безпеки або охороні громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до аб. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З метою забезпечення виконання вимог законодавства України з питань перебування іноземців на території України та протидії нелегальній міграції на підставі положень ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ГУ ДМС у Львівській області було прийнято цілком законне рішення. Відповідач вважає, що спірне рішення стосовно приймались з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірними та такими, що прийняті уповноваженим органом в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України, а відтак скасуванню не підлягає.
28.10.2024 позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, проте суд вважає за необхідне відмовити у такому у зв'язку з наявністю достатніх доказів для розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Громадянин Республіки Туреччини ОСОБА_4 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою ГУ ДМСУ у Львівській області.
Позивач був одружений із ОСОБА_5 . В Україні проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
На адресу ГУ ДМСУ у Львівській області 24.06.2024 за вх. № 9903/1/4601-24 надійшла інформація Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо порушень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» громадянином Республіки Туреччини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За результатами проведеної перевірки встановлено, що вищевказаний громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_4 , який перебуваючи на території м. Києва, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 «Вчинення домашнього насильства, насильства, за ознакою статті невиконання термінового припису або неповідомленням про місце свого тимчасового перебування». Окрім цього, встановлено, що дружина даного громадянина неодноразово зверталась письмовими заявами до Подільського УП ГУНП у м. Києві, про те, що гр. ОСОБА_4 вчиняє відносно неї домашнє насильство та погрожує фізичною розправою. Також остання повідомила, що ОСОБА_4 одружився з нею заради отримання легалізації на території України.
У подальшому, з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин ОСОБА_4 може бути причетним до вчинення порушень пов'язаних з безпекою громадського порядку шляхом підбурення до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, що може становити загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи громадянин Республіки Туреччини ОСОБА_4 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою ГУ ДМСУ у Львівській області.
На підставі викладеного та керуючись п.п. 4 п. 63 (коли дії іноземця особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні) постанови КМ України № 322 від 25.04.2018 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» та ст. 12 Закону України «Про імміграцію», посвідка на тимчасове проживання підлягає скасуванню.
В подальшому, на підставі наведеного вище, ГУ ДМСУ у Львівській області 27.06.2024 було прийнято рішення №4601110100014544 про заборону в'їзду громадянину Турецької Республіки ОСОБА_3 , оскільки останній становить загрозу інтересам національної безпеки або охороні громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строком на 3 роки.
Мотивоване таке рішення наступним. ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ), перебуваючи на території України (м. Київ) неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 «Вчинення домашнього насильства» насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування». Також встановлено, що його дружина ОСОБА_5 звернулася з письмовою заявою до Подільського УП ГУ НП у м. Києві, про те, що громадянин Республіки Туреччина ОСОБА_4 вчиняє відносно неї домашнє насильство та погрожує фізичною розправою. Також дружина повідомила, що іноземний громадянин одружився з нею тільки заради отримання підстав для отримання посвідки на тимчасове проживання на території України. Відтак, враховано, що перебування громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_4 / ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України становить загрозу інтересам національної безпеки або охороні громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, інтересам охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали постанови про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, розгляд справ за якими належить до компетенції ДМС.
Вважаючи рішення відповідача про заборону в'їзду на територію України протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду;
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за № 25/24802, затверджено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (з наступними змінами та доповненнями).
Відповідно до п. п. 1-13 вказаної інструкції вона визначає порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється.
Ця Інструкція розроблена відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.
Рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:
а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;
б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;
в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;
г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;
ґ) органів охорони здоров'я - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.
Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:
а) громадянство (підданство);
б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);
в) дата народження (день, місяць, рік);
г) стать;
ґ) місце проживання;
д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;
е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну;
є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
Рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
Рішення про заборону в'їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується:
в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником;
у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником.
ДМС або її територіальний орган, який готував рішення про заборону в'їзду в Україну особі, у триденний строк надсилає засвідчену копію такого рішення разом з дорученням щодо заборони в'їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, розташованого: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, оформленого відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 "Про затвердження Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".
ДМС та її територіальні органи повідомляють ініціаторів звернення, визначених у пункті 4 цієї Інструкції, про прийняте рішення щодо заборони в'їзду в Україну особі.
Перед наданням Головному центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України доручень щодо заборони в'їзду в Україну посадових осіб органів влади іноземних держав, акредитованих в Україні працівників дипломатичних представництв та консульських установ і членів їх сімей, представників іноземних засобів масової інформації таке рішення погоджується з МЗС України.
ДМС та її територіальні органи інформують МЗС України про прийняте рішення щодо заборони в'їзду в Україну іноземців, які є засновниками, власниками або керівниками юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, представника іноземної релігійної або громадської організації.
Строк заборони в'їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження рішення про заборону в'їзду в Україну особі.
Матеріали щодо прийнятого рішення про заборону в'їзду в Україну особі зберігаються в структурному підрозділі ДМС або територіальному органі, який готував рішення про заборону в'їзду в Україну особі, протягом 1 року після закінчення строку заборони їй в'їзду в Україну.
Закон України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIIIвідповідно до ст. ст. 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
Пункт 6 ч. 1 цієї ж статті визначає, що загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про національну безпеку України» загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України. Пункт 19 частини першої статті 1 Закону № 2469-VIII визначає, що стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.
Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 «Про Стратегію національної безпеки України» та затверджено Стратегію національної безпеки України.
Відповідно до п. 5 розділу І Стратегії національної безпеки України, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України "Про національну безпеку України", пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів громадян України.
Судом з матеріалів справи встановлено, що відносно позивача неодноразово складались протоколи про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим правоохоронними органами відбирались пояснення у позивача.
До того ж, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15.05.2024 у справі № 759/8836/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП «Вчинення домашнього насильства».
Доказів скасування такої постанови позивач не надав.
При цьому суд зазначає, що відповідно до положень ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, суд констатує факт вчинення позивачем конкретних протиправних дій на шкоду громадському порядку в Україні та громадянам України, що є підставою для прийняття уповноваженою особою міграційного рішення щодо заборони в'їзду в Україну іноземцю.
Крім того, суд вказує, що законодавство не передбачає винятків із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняє особу від дотримання законодавства України. Наявність в іноземця родинних відносин із громадянином України не надає йому права порушувати покладені на нього обов'язки та не скасовує встановлених законом повноважень органів державної влади щодо скасування дозволу на імміграцію за наявності для цього правових підстав.
Аналогічна правова позиція стосовно того, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення законодавства в його діях, міститься в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а та від 26.01.2024 у справі № 522/11225/22.
Також Європейський суд з прав людини не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу чи народження дітей у певній країні не є перешкодою для скасування іноземцю права на проживання в цій країні.
Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) суд відзначив, що коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території... така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов'язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов'язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні.
Інша частина доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
В контексті зазначеного, суд звертає увагу на наступне.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09.12.1994 № 18390/91), вказав, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005) Суд також звернув увагу на те, що ст. 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення дотримані були в повній мірі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 КАС України).
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність спірного рішення, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складений 11.03.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна