11 березня 2025 рокусправа № 380/502/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії (командира) військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення за наслідками розгляду рапорта військовослужбовця ОСОБА_1 від 09.12.2024 №8245, з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати (командира) військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.12.2024 за №8245 і прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині судового рішення, та виключити з числа особового складу військової частини.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 , яка входить до складу Військової частини НОМЕР_1 . Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати, проте отримав відмову у погодженні такого.
Ухвалою суду від 17.01.2025 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув належним чином.
Ухвалою суду від 27.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що позивач не надав документів, що підтверджують відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитинуи з інвалідністю віком до 18 років, а тому, у позивача відсутні підстави для звільнення з військової служби. Також, вказав, що надана позивачем довідка лікарсько-консультативної комісії не відповідає зразку встановленому Порядком видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України №981 від 18.11.2013.
Представник позивача подав до суду додаткові пояснення в яких вказав, що командир Військової частини НОМЕР_1 відмовляючи у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби вдався до надмірного формалізму порушивши основні принципи правовладдя в Україні. Водночас згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби через сімейні обставини, пов'язані з необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю хворою на тяжкі вроджені вади розвитку, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідач подав заперечення, в яких вказав, що відповідно до пункту 4 наказу Міністерства охорони здоров'я України №981 від 18.11.2013 підставою для видачі висновку лікарсько-консультативної комісії є наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби з обмеженням життєдіяльності, а саме: повна нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги). Зауважив, що ані додатком до рапорту, ані в матеріалах позовної заяви не було долучено документ, що підтверджує повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги) або інвалідність дружини позивача. Також, вказав, що пунктом 6 наказу Міністерства охорони здоров'я України №981 від 18.11.2013 визначено, що висновок лікарсько-консультативної комісії видається строково відповідно до перебігу хвороби та обмеження життєдіяльності і підлягає перегляду кожні півроку або у разі надходження заяви батька, матері щодо перегляду, яка розглядається протягом тижня. Однак у наданій позивачем довідці не встановлено строку на який вона видана, у зв'язку із чим неможливо дізнатися чинна вона на момент розгляду рапорту чи ні. У зв'язку із викладеним вважає, що довідка лікарсько-консультативної комісії щодо дружини позивача №427 від 07.11.2024 не є допустимим доказом, що підтверджує відсутність інших членів сім'ї, які зобов'язані виховувати дитину.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, відзиву, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,-
Солдат, ОСОБА_1 , проходить військову службу за контрактом на посаді водія взводу матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , яка входить до складу Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач подав рапорт т.в.о командиру Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати).
Рапорт для розгляду по суті надіслано до Військової частини НОМЕР_1 .
Листом від 12.12.2024 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки до рапорту не долучено документи, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину. Крім того, позивачем долучено документ, що підтверджує факт перебування позивача у шлюбі із матір'ю дитини.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи справу, суд застосовує такі норми права.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.
Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Частиною 5 статті 26 Закону №2232-XII передбачено підстави припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Водночас пунктом 2 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану), а пунктом 3 - під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати (пункт 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції №170).
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут ЗСУ) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом "г" пункту 1 частини 4, підпунктом "ґ" пункту 2 частини 5, підпунктом "г" пункту 2 частини 6 статті 26 Закону №2232-XII, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Таким чином, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Водночас законодавець визначив обов'язковою умовою такого звільнення - відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із доказів у справі суд встановив, що позивач подав рапорт т.в.о командиру Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати).
Відповідно до рапорту т.в.о командира Військової частини НОМЕР_2 розгляд рапорту позивача надіслано для розгляду до Військової частини НОМЕР_1 .
До рапорту позивач долучив копії: військового квитка серії НОМЕР_3 ; паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 ; свідоцтва про народження доньки - ОСОБА_2 , серії НОМЕР_5 від 08.09.2020; свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 09.04.2013; витягу з медичної карти стаціонарного хворого №1695-ЗУ дитини ОСОБА_2 №306/38 від 23.09.2024; медичного висновку №67 про дитину-інваліда віком до 18 років від 27.09.2024; корінця медичного висновку №67 про дитину-інваліда віком до 18 років від 27.09.2024; посвідчення дитини-інваліда серії НОМЕР_7 від 11.10.2024; оригінал висновку ЛКК №427 від 07.11.2024 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Стрия».
За результатами розгляду рапорту та долучених до нього документів позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки не доведено відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, про що позивача повідомлено листом від 12.12.2024.
Представник позивача вказує, що відмова відповідача у звільненні з військовою служби є протиправною, оскільки відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років підтверджується, зокрема, медичними висновками та рішенням ЛКК.
Однак суд звертає увагу, що Порядок видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України №981 від 18.11.2013 (далі - Порядок №981), що затверджений на виконання підпункту 9 пункту 24 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008, з метою поліпшення стану забезпечення захисту законних прав та інтересів дитини, батько, матір якої за наявності тривалої хвороби не можуть виконувати батьківські обов'язки.
Згідно з пунктом 1 Порядку №981 цей Порядок визначає механізм видачі висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків (далі - Висновок ЛКК).
Зокрема, такий висновок є підставою для надання статусу дитини, позбавленої піклування.
Згідно з пунктом 2 Порядку №981 Висновок ЛКК видається за формою, наведеною у додатку до цього Порядку, за зверненням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини.
Підставою для видачі Висновку ЛКК є наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби з обмеженням життєдіяльності, а саме: повна нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги) (пункт 4 Порядку №981).
Пунктом 6 Порядку №981 передбачено, що Висновок ЛКК видається строково відповідно до перебігу хвороби та обмеження життєдіяльності і підлягає перегляду кожні півроку або у разі надходження заяви батька, матері щодо перегляду, яка розглядається протягом тижня.
До рапорту позивач долучив оригінал висновку ЛКК №427 від 07.11.2024 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Стрия» щодо дружини ОСОБА_4 /арк.спр.13/.
Слід зазначити, що наданий позивачем Висновок ЛКК не відповідає формі, встановленій додатком до Порядку №981.
Суд звертає увагу, що висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я є висновком консультативного характеру; містить діагноз, вказує про не можливість здійснення дружиною позивача догляду за людиною з інвалідністю та не містить строку дії такого або дати наступного перегляду дружини позивача.
При цьому, позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років. Однак обов'язковою умовою такого звільнення є відсутність інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Суд зазначає, що чинне законодавство не розкриває таке поняття як «самостійне виховання дітей одним з батьків».
Однак окремі аспекти такого терміну закріплені нормами Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021.
Зокрема, частиною 3 статті 11 Закону України №2402-ІІІ від 26.04.2001 «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини 1, 2 статті 15 Закону №2402-ІІІ).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (частина 1)
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина 2).
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частина 3).
Порядок надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».
Зокрема, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком;
одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
З викладеного суд висновує, що документами, які підтверджують факт самостійного виховання батьком дитини (дітей) віком до 18 років є свідоцтво про народження дитини (дітей) та один з таких документів:
свідоцтво про смерть матері;
рішення суду про позбавлення матері батьківських прав;
рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав;
рішення суду про визнання матері безвісти зниклою;
рішення суду про оголошення матері померлою.
Суд зауважує, що вказані документи дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини.
У межах цієї справи ні під час подання рапорту про звільнення, ні під час розгляду справи позивач не надав жодного із згаданих документів, що підтверджують той факт, що мати дитини позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою або ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
З огляду на викладене суд висновує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт самостійного виховання позивачем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд погоджується із покликаннями відповідача про те, що станом на день розгляду рапорту позивача до рапорту не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов'язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Таким чином, у позивача бне було підстав для звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Суд критично оцінює покликання представника позивача про те, що позивач має право на звільнення з військової служби через сімейні обставини, пов'язані з необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю хворою на тяжкі вроджені вади розвитку, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд та зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються через такі сімейні обставини, як виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Однак позивач просив його звільнити зі служби з іншої підстави: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Таким чином, представник позивача вказує на іншу самостійну підставу для звільнення військовослужбовця зі служби під час дії воєнного стану: у зв'язку із вихованням дитини, зокрема, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати. Однак вказана підстава для звільнення зі служби відповідачем під час розгляду рапорту позивача не досліджувалася.
З врахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби діяв на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством та в межах своїх повноважень. Тобто згідно з критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість дій відповідача. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Приписами статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович