12 березня 2025 року Справа № 280/4577/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21 липня 2018 року (день після звільнення з військової служби) по 19 липня 2022 року (день зміни редакції статті 117 КЗпП України) та за період з 08 грудня 2023 року по 08 травня 2024 року (6 місячний термін для обрахування середнього заробітку, встановлений Законом №2352-ІХ);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2018 року по 19 липня 2022 року та за період з 08 грудня 2023 року по 8 травня 2024 року.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Яковлевим В.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 27.05.2024 серія ВВ №1025858.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 у період з 04.10.2013 по 20.07.2018. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 у справі №280/484/23 зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період та грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, фактична виплата яких здійснена 09.05.2024. Враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, він вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від відповідача докази по справі, а саме: довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (20.07.2018 року); копію платіжного документу на підтвердження виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04.10.2013 по 20.07.2018 та грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №280/484/23; довідку про загальний розмір виплачених ОСОБА_1 коштів при проведенні розрахунку при звільненні з 20.07.2018 (із розділенням таких сум на складові: заробітна плата, компенсація відпустки, вихідна допомога, тощо).
03.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач виклав заперечення щодо наведених позивачем обставин та правової підстави позову, з якими відповідач не погоджується. Так, на думку відповідача, в разі наявності у позивача підстав стверджувати про необґрунтовану затримку виплати, він мав би подати позов про виплату компенсації втрати частини доходів згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ), а не відшкодування згідно зі ст.117 КЗпП України. Крім того, у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (20.07.2018), спору щодо розміру, виплати або не виплати йому індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаних днів додаткової відпустки, - не було. Вперше спір про виплати цих сум та їх розміри ОСОБА_1 порушив 18.01.2023, звернувшись до ВЧ НОМЕР_2 з позовом у справі № 280/484/23. Обов'язок нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми виник у відповідача з 17.10.2023. Відповідач вважає, що з цього моменту сума заборгованості по розрахунку перед позивачем перестала бути спірною, стала не оспорюванню сумою, що належить до виплати. Відповідач, маючи статус одержувача бюджетних коштів, не має повноважень для використання коштів, які отримані від розпорядника і перебувають у нашому розпорядженні, - не за призначенням. Зазначає, що у відповідача немає вільних ресурсів для негайного і самостійного виконання рішення суду, а заходи для їх отримання вжито повно і своєчасно. Просить відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 29.07.2024 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.09.2024; повторно витребувано докази по справі.
Протокольною ухвалою суду від 25.09.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2024.
Ухвалою суду від 23.10.2024 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №440/6856/22.
Ухвалою суду від 03.03.2025 поновлено провадження по справі, призначено судове засідання на 12.03.2025.
03.03.2025 представники позивача та відповідача подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі за наявними доказами, що містяться у матеріалах справи.
Представники сторін у судове засідання 12.03.2025 не з'явилися, про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
З урахуванням положень ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд визнав за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Відповідно до Витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №146 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого навідника 1 самохідно-артилерійського взводу 3 самохідно-артилерійської батареї самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 20.07.2018 №72-РС відповідно до пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 04.04.2006 №3597-ІV з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), вважати таким, що справи та посаду здав 20.07.2018. З 20.07.2018 виключити зі списків особового складу частини, зняти з усіх видів забезпечення, і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №280/484/23, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 11.10.2023, зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04 жовтня 2013 року по 20 липня 2018 року, в період з 04 жовтня 2013 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, за період з 01 березня 2018 року по 20 липня 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березня 2018 року, з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки в кількості 56 календарних днів відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 20 липня 2018 року.
Відповідно до платіжної інструкції №2151 від 07.05.2024, на виконання рішення суду у справі №280/484/23 від 29.03.2023, відповідач перерахував на рахунок позивача суми індексації грошового забезпечення та компенсації відпустки учасника бойових дій у розмірі 141 180,37 грн. Операцію проведено банком 08.05.2024.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у нього виникло право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-ХІІ (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022, отже, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
При цьому, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальним правилом не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, відповідач має обов'язок компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні з дати, наступної за датою звільнення з військової служби, у тому числі, за період до дати ухвалення судового рішення у справі №280/484/23, до дати проведення фактичного розрахунку з позивачем.
У справі, що розглядається, спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, зокрема індексації грошового забезпечення та грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, здійснений відповідачем на виконання рішення суду у справі №280/484/23 лише 08.05.2024, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 21.07.2018 (з дня, наступного за датою звільнення) по 07.05.2024 (до дня перед днем остаточного розрахунку).
Отже, період з 21.07.2018 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Таким чином, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23, від 06 березня 2025 року у справі №160/14479/24, від 07.03.2025 у справі №480/1321/23 та багато інших.
Як вбачається із Довідки про середній заробіток від 02.06.2024 №280/4577-1, виданої ВЧ НОМЕР_2 , грошове забезпечення позивача за травень 2018 року складає 9 955,91 грн; грошове забезпечення позивача за червень 2018 року складає 9 955,91 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Розраховане таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (9 955,91 грн. + 9 955,91 грн.) / 61 (травень 2018 року та червень 2018 року) = 326,42 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2018 по 18.07.2022 складає - 1459 календарних дня, отже, середній заробіток за період з 21.07.2018 по 18.07.2022 складає: 326,42 грн. * 1459 дня = 476 246,78 грн.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо-пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно до Довідки-розрахунку грошового забезпечення при звільненні, б/н, б/д (а.с.52), наданої відповідачем на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, позивачу при звільненні було виплачено грошове забезпечення в сумі 1 188,29 грн.
На виконання рішення суду у справі №280/484/23 позивачу було виплачено кошти в сумі 141 180,00 грн.
Таким чином, загальна сума коштів, які підлягали виплаті позивачу при звільненні, складає 1 188,29 + 141 180,00 = 142 368,29 грн.
Частка несвоєчасно виплачених сум при звільненні складає: 1 188,29 грн / 142 368,29 грн * 100% = 83 %.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу за період з 21.07.2018 по 18.07.2022, становить: 476 246,78 грн * 83 % = 395 284,83 грн.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 07.05.2023, такий період перевищує 6 місяців (становить 1 рік, 9 місяців 19 днів), отже розрахунок здійснюється за 6 місяців затримки таким чином: 9 955,91 грн (середньомісячний заробіток) * 6 (місяців) = 59 735,46 грн.
Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем за період з 21.07.2018 по 07.05.2024 складає: 395 284,83 грн + 59 735,46 грн = 455 020,29 грн.
При цьому, необхідно зазначити, що при виплаті даних коштів позивачу відповідач повинен враховувати необхідність відраховування та сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів з цієї суми, оскільки їх справляння і сплата є обов'язком роботодавця як податкового агента, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач визначив спосіб захисту свого порушеного права шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2018 року по 19 липня 2022 року та за період з 08 грудня 2023 року по 8 травня 2024 року.
Разом із тим, оскільки фактично кошти виплачені позивачу 08.05.2024, отже останнім днем затримки розрахунку при звільненні є 07.05.2024, а не 08.05.2024, як зазначає позивач.
Крім того, з метою повного та ефективного захисту порушеного права у спірних правовідносинах необхідно визначити конкретний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим в цій частині суд вбачає наявність підстав для виходу за межі позовних вимог.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених вимог, підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, в межах компетенції, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір», інших судових витрат не заявив, відтак розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2018 року по 07 травня 2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2018 року по 07 травня 2024 року в загальному розмірі 455 020,29 грн (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч двадцять гривень 29 коп.).
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 12.03.2025.
Суддя М.О. Семененко