12 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/18617/24
категорія 106000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом від 27 серпня 2024 року № 12, в частині щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно прийняти та розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон № 3543-XII), з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що матір позивача має ІІ групу інвалідності та, враховуючи те, що її чоловік (шлюб зареєстровано у 2014 році) має захворювання, у зв'язку з чим потребує стороннього догляду, та за відсутності інших невійськовозобов'язаних, які б могли утримувати матір позивача, за нормою пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Супроводжуючи свою матір позивач вибув до Німеччини, та з набуттям чинності з 18 травня 2024 року змін до законодавства щодо питань проходження військової служби, 12 липня 2024 року оновив військово-облікові дані та направив відповідачу поштовим зв'язком заяву з додатками щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Вважає безпідставною відмову відповідача у наданні відстрочки з підстав неособистого подання заяви, що свідчить, як зазначає позивач, про нерозгляд належним чином поданої заяви. Наполягає, що ані нормами Закону № 3543-XII, ані Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (надалі - Порядок № 560), не передбачено особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви щодо відстрочки, а обов'язок "особисто подати заяву" не означає "особисто прибути" та не є тотожним.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 04 жовтня 2024 року суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивачу обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки заяву не подано особисто, а надіслано поштовим зв'язком, підпис заявника не засвідчено, що, на переконання відповідача не узгоджується з нормою абзацу 1 пункту 58 Порядку № 560. Вважає, що позивач мав подати відповідну заяву саме особисто, що означає, як стверджує відповідач, не поштою та не через адвоката. Також зауважує на відсутності порушеного права позивача з боку відповідача, позаяк позивач на позбавлений на належний розгляд його заяви за умови особистого звернення. При цьому, надання відстрочки від призову на військову службу є дискреційним повноваженням відповідача, а не суду. З таких підстав просить суд відмовити у позові.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи цей спір, виходить з такого.
Суд встановив, що 24 серпня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява від 14 серпня 2024 року адвокатки Гудими Вікторії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з посиланням на пункт 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
У заяві вказано про те, що з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебуває за межами України, супроводжуючи свою матір, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інваліда ІІ групи, яка не може самостійно пересуватися та потребує стороннього догляду.
До заяви додано копії таких документів: паспорта громадянина України (id-картка) на ім'я ОСОБА_1 та РНОКПП; витягу з Реєстру територіальної громади на ім'я ОСОБА_1 на підтвердження адреси реєстрації; свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 на підтвердження родинного зв'язку; свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 на підтвердження зміни прізвища матері після реєстрації шлюбу; паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_2 та РНОКПП; витягу з Реєстру територіальної громади на ім'я ОСОБА_2 ; пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_2 ; довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією на ім'я ОСОБА_2 , виданої Житомирською міською МСЕК № 2 16 березня 2023 року із зазначенням групи інвалідності (ІІ), що встановлена безстроково, та обставин необхідності стороннього догляду матері; пенсійного посвідчення чоловіка матері, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заключення для визначення потреби у сторонньому догляді, виданого Медичною службою страхування на випадок хвороби Нижньої Саксонії, та медичної довідки про стан здоров'я ОСОБА_2 , ОСОБА_4 від 07 травня 2024 року на підтвердження їх необхідності у сторонньому щоденному догляді з боку сина (викладені мовою оригінала (німецькою), апостильовані відповідно до Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року Земельним судом у м. Гульдесгайм, перекладені на українську мову та нотаріально засвідчені).
Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 серпня 2024 року № 2670 доведено до відома позивача, що Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, за результатом якого протоколом від 27 серпня 2024 року № 12 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову.
Причиною відмови вказано: у зв'язку з неособисто поданою заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 2023 року № 451/2023, від 06 листопада 2023 року № 734/2023, від 05 лютого 2024 року № 49/2024, від 06 травня 2024 року № 271/2024, від 23 липня 2024 року № 469/2024, від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, від 14 січня 2025 року № 26/2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався та триває натепер.
Законом № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено мобілізацію - як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII обумовлено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (надалі - Положення № 154; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктами 58 та 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, у позовній заяві позивач зазначає про те, що подана відповідачу заява та документи не були розглянуті з підстав подання вказаної заяви не особисто, а направлення поштою.
Суд погоджується з тим, що обов'язок особисто подати, не є тотожним обов'язку особисто прибути, при цьому ані Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII), ані Закон № 3543-XII, ані Порядок № 560 не зобов'язують військовозобов'язаного особисто прибувати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для реалізації права на відстрочення від призову під час мобілізації з підстав, передбачених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.
Проте, за встановленими обставинами цієї справи, відповідну заяву від 14 серпня 2024 року про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації підписано та подано в інтересах позивача адвокаткою Гудимою Вікторією Сергіївною.
Тому, виходячи з фактичних обставин спірних правовідносин суд зважає, що буквальний аналіз норми абзацу 1 пункту 58 Порядку № 560 дає підстави вважати, що вжите у пункті 58 Порядку № 560 словосполучення "особисто подають" стосується не способу подачі документа (власноруч або засобами поштового зв'язку), а джерела волевиявлення (підписання не через представника, а особисто). Правова конструкція цієї норми із використанням прийменника "особисто" ставить вимогу персоналізації заяви, виключаючи у такий спосіб її подання через іншу особу, зокрема представника (адвоката), висуваючи вимогу особистого підписання (подання) заявником цієї заяви (власною особою; персонально; безпосередньо, не покладаючи цього обов'язку на іншу особу).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а у силу частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Разом з тим, даючи тлумачення змісту положень статті 77 КАС України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 вказала на те, що визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Відповідно до викладеного, на переконання суду, у цій справі звернення адвокатки в інтересах довірителя із заявою про надання відстрочки з підписаною адвокаткою заявою порушує встановлену Порядком № 560 процедуру ініціювання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а саме - порядок (спосіб) звернення, визначений абзацом першим пункту 58 зазначеного Порядку, щодо подання особистої заяви.
Відповідно, у Комісії не виникло обов'язку (повноваження) щодо розгляду такої заяви по суті порушеного в ній питання та прийняття рішення щодо надання відстрочки.
Отже, за вирішенням питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу належало звернутись до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, скерувавши особисту заяву за формою, визначеною у додатку 4 Порядку № 560, з доданням документів на підтвердження права на відстрочку, або копій таких документів, засвідчених в установленому порядку, зазначених у переліку згідно з додатком 5 зазначеного Порядку.
Таким чином, за встановлених обставин цієї справи та наведеного правового регулювання суд вважає, що відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав неособистого подання заяви відповідач діяв на підставі та відповідно до закону.
Тому, за результатом розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача відповідає критеріям законності та обґрунтованості відповідно до частини другої статті 2 КАС України, натомість позивачем не доведено підставності заявлених вимог, відтак у позові слід відмовити.
За правилами статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
12.03.25