12 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/2282/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та незарахуванні до страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.03.1980 по 01.09.1987 та з 24.08.1988 по 30.07.1993 у повному обсязі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 14.04.2024, зарахувавши до страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.03.1980 по 01.09.1987 та з 24.08.1988 по 30.07.1993 у повному обсязі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності його заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, яким було відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки всі вказані періоди роботи підтверджуються записами його трудової книжки. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 , 10.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та 04.10.2024 винесено рішення на заміну від 14.06.2024 №063350033006 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
До страхового стажу згідно трудової книжки від 09.11.1980 НОМЕР_1 не зараховано періоди трудової діяльності: з 04.11.1980 по 21.07.1983 в АТП-0600, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення; з 01.09.1987 по 23.08.1988 в колгоспі ім. Ілліча, так як не зазначено наказ і дата про прийняття на роботу та відсутня інформація про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; з 03.02.1990 по 30.07.1993 в колгоспі «Комунар», оскільки відсутня інформація про трудову участь за даний період прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання та на звільненні печатка не придатна до читання.
Зазначає, що трудову книжку від 09.11.1980 НОМЕР_1 неможливо взяти до уваги при обчисленні стажу, оскільки внесені зміни, щодо прізвища та дати народження не завірено в установленому порядку. Щодо довідок від 12.02.2019 №12, 13, 14, які видані ВСК «Миролюбівський»; від 26.01.2021 №1, яка видана Колективним автотранспортним підприємством 0662 та архівної довідки від 20.06.2024 №Б-238, яка видана КУ «Трудовий архів» вищезазначені довідки на дату звернення 10.06.2024 відсутні в електронній пенсійній справі. Отже, підтверджений належними документами страховий стаж становить 10 років 09 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Також відповідач зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше, тому вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зауважує, що її розмір не є співмірним із складністю справи.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заперечуючи проти позову, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому навів доводи, викладені аналогічним доводам Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відзиві на позов.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
На підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , 10.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою (з доданими документами) про призначення пенсії за віком.
Подана заява була опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
14.06.2024 за наслідками розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було прийнято рішення № 2165326798, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
04.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області на заміну рішення про відмову від 14.06.2024 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за № 063350033006, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Також у вказаному рішенні зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 01.09.1987 по 01.03.1988, з 03.02.1990 по 30.07.1993 згідно трудової книжки, оскільки не зазначено встановлений мінімум та кількість відпрацьованих вихододнів, як передбачено Основними положеннями про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, що затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 «Про трудові книжки колгоспників». Період роботи з 04.11.1980 по 21.07.1983 не зараховано, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення. Загальний страховий стаж позивача становить 10 років 9 місяців 27 днів.
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , заповненої 09.11.1980, позивач у спірні періоди працював:
- 04.11.1980 - прийнятий в автоколону № 1 водієм 3 класу;
- 21.07.1983 - звільнений з роботи за ч. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін;
- 01.08.1983 - прийнятий вантажником центрального матеріально-технічного складу;
- 31.12.1983 - звільнений у зв'язку з переводом на роботу у Соколовський кар'єр за п. 5 ст. 36 КЗпП;
- 02.01.1984 - прийнятий у порядку переведення з обласного виробничого об'єднання «Житомирнерудпром» водієм 3 класу;
- 31.08.1987 - звільнений за власним бажанням;
- 01.09.1987 - прийнятий в колгосп ім. Ілліча у якості будівельника;
- 02.03.1988 - переведений в МХП «Нове життя»;
- 23.08.1988 - звільнений з МХП «Нове життя»;
- 24.08.1988 - прийнятий каменщиком 4 розряду у колгосп «Комунар»;
- 02.01.1990 - прийнятий в члени колгоспу «Комунар»;
- 09.02.1993 - колгосп «Комунар» реформовано у колективне с/г підприємство «Комунар»;
- 30.07.1993 - виведений з членів колективного с/господарського підприємства «Комунар». Звільнений з роботи за власним бажанням.
Як убачається з форми РС-право Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області в межах спірний правовідносин зараховано до страхового стажу позивача, зокрема, періоди його роботи: з 01.01.1980 по 03.11.1980; з 01.08.1983 по 31.12.1983; з 02.01.1984 по 31.08.1987; з 24.08.1988 по 02.10.1990, тобто ці періоди не є спірними.
Не зараховано до страхового стажу періоди з 04.11.1980 по 21.07.1983, з 01.09.1987 по 01.03.1988, з 03.02.1990 по 30.07.1993.
Загальний страховий стаж позивача складає 10 років 9 місяців 27 днів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058).
Статтею 1 Закону №1058 встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частина перша статті 26 Закону №1058 визначає, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 19 років, після досягнення віку 65 років - не менше 15 років.
Спірним питанням у даній справі є наявність страхового стажу не менше 15 років та правомірність незарахування відповідачем до страхового стажу спірних періодів роботи позивача.
До набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені статтею 56 Закону № 1788-XII.
Відповідно до абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із пунктом «а» абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначений Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Положення № 310).
Відповідно до пункту 1, 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членам колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.
Згідно із пунктом 5 Положення № 310 в трудову книжку колгоспника вносяться:
відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі;
відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи;
відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання;
відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Положенням № 310 визначено зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де вказуються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Положення № 310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, архівними установами, а також на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі), необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів, а також в разі відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку, зокрема, з надзвичайними ситуаціями.
Як убачається з матеріалів справи, в трудовій книжці серії НОМЕР_1 маються відповідні записи про роботу позивача у спірні періоди, а саме: з 01.09.1987 по 01.03.1988 у колгоспі ім. Ілліча, з 03.02.1990 по 30.07.1993 у колгоспі «Комунар».
З приводу наведеного суд зазначає наступне.
Дійсно, при дослідженні трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 та трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що останні не містять записів про встановлений мінімум трудової участі з 01.09.1987 по 01.03.1988 у колгоспі ім. Ілліча, з 03.02.1990 по 30.07.1993 у колгоспі «Комунар».
Суд зазначає, що за змістом роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 № 17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Отже, відсутність відомостей про вироблені позивачем трудодні за періоди з 01.09.1987 по 01.03.1988 у колгоспі ім. Ілліча, з 03.02.1990 по 30.07.1993 у колгоспі «Комунар» за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказані періоди у колгоспах, не є підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу позивача.
Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.
Отже, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно не зараховано періоди роботи з 01.09.1987 по 01.03.1988 у колгоспі ім. Ілліча, з 03.02.1990 по 30.07.1993 у колгоспі «Комунар» до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 04.11.1980 по 21.07.1983, оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення, суд зазначає таке.
На час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».
Згідно положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 04.11.1980 по 21.07.1983.
Разом з цим, суд установив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області індивідуального акту, а саме: рішення про відмову в перерахунку пенсії.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.10.2024 № 063350033006, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію, суд надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72608654), яка зводиться до того, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке визначено за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача, зарахувати до страхового стажу позивача періоди: з 04.11.1980 по 21.07.1983, з 01.09.1987 по 01.03.1988, з 03.02.1990 по 30.07.1993 та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 10.06.2024 про призначення пенсії за віком.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Станом на день постановлення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи, суду надано платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії визнано протиправним та скасовано, а вимога про зобов'язання вчинити певні дії є похідною, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 09.09.2024; розрахунок № 1 суми гонорару за надану правову допомогу від 09.09.2024, відповідно до якого: характер правової допомоги (послуги): консультації, адвокатські запити, зібрання всіх документів та подання позовної заяви до суду, підготовка відповіді на відзив, незалежно від витраченого часу, складає 15000,00 грн; квитанцію про отримання/ сплату гонорару від 09.09.2024 в сумі 15000,00 грн та ордер від 13.01.2025 серії АМ № 1044273.
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Перевіряючи обґрунтованість визначеного адвокатом у рахунку від 09.09.2024 вартості наданих послуг (15 000,00 грн), суд виходить з наступного.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням обставин даної справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); розгляду даної справи у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених у рахунку від 09.09.2024 неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 15000,00 грн, як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
З огляду на наведене, з урахуванням фактичного обсягу виконаної роботи та її складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ: 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.10.2024 № 063350033006 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 04.11.1980 по 21.07.1983, з 01.09.1987 по 01.03.1988, з 03.02.1990 по 30.07.1993 та повторно розглянути заяву від 10.06.2024 про призначення пенсії за віком.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 12 березня 2025 р.
Суддя Т.О. Шувалова