про залишення позовної заяви без руху
11 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/6123/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати "індексації-різниці" грошового забезпечення за період з 08 квітня 2019 року до 11 листопада 2022 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити "індексацію-різницю" грошового забезпечення за період з 08 квітня 2019 року до 11 листопада 2022 року з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неурахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 при нарахуванні та виплаті "індексації-різниці" грошового забезпечення за період з 08 квітня 2019 року до 11 листопада 2022 року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату "індексації-різниці" грошового забезпечення за період з 08 квітня 2019 року до 11 листопада 2022 року із урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчисливши щомісячний розмір індексації як різницю між сумою індексації, обчисленої у березні 2018 року з урахуванням для обчислення індексації коефіцієнтів місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року і розміром підвищення доходу в березні 2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 08 квітня 2019 року по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) з'ясовуючи чи позов подано у строк, установлений законом, суд враховує таке.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою у розумінні КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
У судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до заявлених позивачем вимог суд враховує, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей33,34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, у разі порушення виплат, включаючи індексацію, громадяни мають право на судовий захист, відповідно до статті 233 КЗпП України.
Визначаючись щодо строку звернення до суду з позовом у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду у рішенні від 06 квітня 2023 року за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, спірним питанням у якій також було недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано такі висновки: "До 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".
Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вирішуючи питання щодо дати, коли позивача слід вважати обізнаним про порушення своїх прав, та з якої бере початок перебіг строку звернення до суду з позовом, Верховний Суд у постанові від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24 виходив з того, що саме Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов'язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І "Загальні положення" указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду, за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
За такого правового регулювання Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
У таких спорах військовослужбовцю достатньо довести лише наявність порушеного права. Тому за такого правового регулювання, строки, запровадженні частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) не поширюються на період, що передував даті звільнення. У цій же постанові Верховний Суд врахував, що у наказі про звільнення з військової служби указано які види грошового забезпечення мають бути виплачені позивачу при звільненні, отже, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
До позовної заяви ОСОБА_1 додано копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2022 року № 289 про виключення позивача з 11 листопада 2022 року зі списків особового складу військової частини, й у цьому наказі вказано перелік та розмір грошового забезпечення, яке підлягало виплаті позивачу.
Враховуючи дію норми частини другої статті 233 КЗпП України на час виключення позивача зі списків особового складу відповідача у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, позивачу належало звернутись до суду із заявленими вимогами упродовж тримісячного строку від дати виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
При цьому слід врахувати, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Відтак, після 30 червня 2023 року у позивача була можливість протягом трьох місяців звернутися до суду за захистом своїх прав щодо індексації грошового забезпечення та компенсаційної виплати, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Однак, такою можливістю до 01 жовтня 2023 року позивач не скористався.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 05 березня 2025 року (06 березня 2025 року внесено до системи авторозподілу суду).
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку від 05 березня 2025 року, в якій позивач просить визнати поважними вказані у цій заяві причини пропуску строку на подання позову та поновити пропущений строк. В обґрунтування заяви позивач зазначає про те, що щомісячного повідомлення про виплачене грошове забезпечення йому не надавалось, а обізнаність щодо неправильного, на думку позивача, нарахування індексації грошового забезпечення позивач пов'язує з отриманням довідки Військової частини НОМЕР_1 від 02 лютого 2025 року № 60.
Надаючи оцінку таким доводам суд зазначає, що отримання позивачем листа/відповіді (довідки) відповідача у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 2 роки після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та проведеного відповідного розрахунку грошового забезпечення.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки позовна заява щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовця не відповідає зазначеним вище вимогам, встановленим статтею 161 КАС України, за правилами частини першої статті 123 КАС України її належить залишити без руху.
Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали позивачу слід подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із позовом поза межами тримісячного строку, у якій вказати підстави для поновлення строку, надавши докази поважності причин пропуску цього строку.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 171, 248 КАС України, суддя
ухвалив:
Визнати неповажними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду, викладені у заяві від 05 березня 2025 року (вх. № 17426/25), та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк для подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.
Роз'яснити, якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько