11 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/17469/24
категорія 102090000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови мені, ОСОБА_1 , у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям із задекларованого місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області зареєструвати моє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям із задекларованого місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позову вказує, що згідно договору дарування від 22.03.2024 набув у власність 61/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3 , серія та номер договору - 2022, посвідчений приватним нотаріусом Богатирчуком А.М., у зв'язку з чим змінив місце проживання та 25.07.2024 звернувся до відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання по АДРЕСА_4 з одночасним зняттям із задекларованого. Проте, 26.07.2024 відповідач відмовив у задоволенні заяви з посиланням на п.1 ч.1 от. 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», з підстав, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що йому стало відомо, що постановою від 22.12.2011 старшого слідчого СВ Бердичівського MB УМВС ОСОБА_2 накладено арешт на 39/600 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 , належних ОСОБА_3 , а на підстав вказаної постанови у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження, об'єктом якого є 39/600 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 , власник - ОСОБА_3 . Згідно довідки Бердичівсього МБТІ від 17.06.2024 станом на 31.12.2012 право власності у житловому будинку АДРЕСА_3 було зареєстровано: за ОСОБА_4 - 61/100 ідеальних частин; за ОСОБА_5 - 39/600 частин; за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 - 26/100 частин; за ОСОБА_3 - 39/600 частин, а 26.11.2019 ОСОБА_4 та ОСОБА_10 уклали договір купівлі продажу, посвідчений приватним нотаріусом Пашинським за реєстром № 1546, згідно якого ОСОБА_10 отримала у власність 61/100 частин цього житлового будинку та 22.03.2024 подарувала мені належну їй частину будинку. Згідно договору дарування від 22.03.2024 61/100 частин житлового будинку складається з приміщень 1-1,1-2,1-3,1-4,1-5,1-6, І, загальною площею 73,6 кв.м, житловою площею - 55,8 кв.м., ця група приміщень є відокремленою частиною будинку. Згідно державного реєстру заборон обтяження 39/600 частин житлового будинку, що належить ОСОБА_3 , ніяким чином не стосується належної мені частини будинку, що складає 61/100. Враховуючи вказані у позові обставини, на переконання позивача, його позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суддя своєю ухвалою від 16.09.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 01.10.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що до центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Бердичівської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) звернувся ОСОБА_1 від 25.07.2024. Спеціалістом Відділу з питань державної реєстрації під час розгляду поданих заявником документів виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис №11999451 про арешт нерухомого майна, а саме: на 39/600 ідеальних частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №390779836 (була долучена до матеріалів справи). Водночас, наявність обтяження об'єкта нерухомості позивачем у позовній заяві не спростовується. Відповідно до поданих заявником документів житловий будинок АДРЕСА_3 зареєстрований як цілісний об'єкт нерухомості (реєстраційний номер 937173918104) та належить на праві спільної часткової власності. Враховуючи наведене, Відділ з питань державної реєстрації розглядаючи подані заявником документи керувався в першу чергу нормами Закону №1871-ІХ та Порядку №265, як спеціальними нормами, які регулюють відносини щодо вчинення реєстраційних дій, а тому вважаємо, правомірною оскаржувану відмову позивачу у реєстрації місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_1 . Просить відмовити у задоволенні позову.
Клопотання відповідача про долучення доказів надійшло до суду 01.10.2024.
У період із 17.10.2024 по 30.10.2024, із 06.12.2024 по 25.12.2024 та із 17.02.2025 по 21.02.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що станом на дату звернення до суду та до відповідача із заявою від 25.07.2024, зареєстроване місце проживання (перебування) позивача: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що 25 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). У заяві вказано: прошу зареєструвати місце проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; підстава для реєстрації місця проживання (перебування) - Договір дарування від 22.03.2024 №2022.
За результатом розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, відповідачем відмовлено у реєстрації місця проживання (перебування) позивача. Підстава: п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 (далі - Закон №1382-IV), Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» №1871-ІХ від 05.11.2021 (далі - Закон №1871-ІХ) та Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022 (далі - Порядок №265).
Так, у розумінні статті 3 Закону №1382-IV, місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Частиною 3 статті 1 Закону №1871-ІХ передбачено, що декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
За наведеними у частині 1 статті 2 Закону №1871-ІХ визначеннями, адреса житла місцезнаходження житла особи, що включає такі дані (за наявності): область, район, місто (село, селище), район у місті, вулиця (шосе/проспект/бульвар/алея/площа/майдан/провулок/узвіз/з'їзд/проїзд/лінія/просіка/тупик тощо), номер будівлі (будинку/корпусу/блоку/секції тощо), номер квартири (кімнати тощо); декларування місця проживання особиповідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає; реєстраційна дія внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи; реєстрація місця проживання (перебування) особи внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
В силу застереження ч.1ст.4 Закону №1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Аналогічне положення включено законодавцем до п.4 Порядку №265.
Частиною 2 статті 4 Закону №1871-ІХ визначено, що порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1871-ІХ та пунктом 5 Порядку №265 громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №1871-ІХ, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Приписами статті 8 Закону №1871-ІХ регламентовано порядок декларування місця проживання особи, положеннями статті 9 Закону №1871-ІХ - порядок реєстрації місця проживання.
Частиною 1 статті 9 Закону №1871-ІХ визначено, що у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону №1871-ІХ, до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
У разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Пунктом 11 ч.1 ст. 1 Закону №1871-ІХ визначено, що реєстраційна дія - це внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання / виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання / зняття з реєстрації місця проживання (перебування) / задекларованого місця проживання / зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи.
Також згідно з підпунктом 5 пункту 35 Порядку №265, для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає, зокрема: документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи.
Отже, і нормою закону, і нормою підзаконного акту права чітко та однозначно визначено, що до заяви про реєстрацію місця проживання зацікавлена особа повинна приєднати документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі (зокрема, або документи про належність речового права власності на житло, документи про належність права користування житлом, або рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, або рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання за особою права користування житлом).
Підстави для вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення з приводу відмови у реєстрації місця проживання особи сформульовані законодавцем у положеннях пункту першого частини першої статті 12 Закону №1871-ІХ, де указано, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Приписи статті 12 Закону №1871-ІХ деталізовані у нормах пункту 87 Порядку №265, згідно з яким орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання) (пункт перший зазначеної норми).
Отже, однією із підстав, визначених Законом №1871-ІХ та Порядком №265 для прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання особи, є наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Відповідно до наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (інформаційна довідка №390779836 від 13.08.2024) станом на 13.08.2024 у відповідному реєстрі був наявний запис про обтяження об'єкта нерухомості: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 11999451; зареєстровано: 22.12.2011:
підстава обтяження: постанова про накладення арешту на майн, б/н, 22.12.2011, СВ Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області, слідчий Р.М. Москаленко.
Об'єкт обтяження: інше, 36/600 ідеальних частин житлового будинку, адреса: АДРЕСА_1 ;
Власник: ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом при розгляду спору враховується інформація, наявна у наданих до суду доказах, що стосується спірних правовідносин.
Зокрема, суд вважає за необхідне зауважити, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, на яке саме майно накладено арешт постановою СВ Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області від 22.12.2011, чи належить воно позивачу та чи у ньому позивач виявив намір зареєструвати своє місце проживання (перебування).
З матеріалів справи вбачається, що площа будинку за адресою АДРЕСА_1 становить: загальна 103,2 кв.м., житлова 67,2 кв.м..
Як вбачається з довідки КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації від 17.06.2024 №1100 (а.с. 13) у якій вказано, що станом на 31.12.2012 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за:
- ОСОБА_4 - 61/100 ідеальна частина житлового будинку;
- ОСОБА_5 - 36/600 ідеальна частина житлового будинку;
- ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 ;
- ОСОБА_3 - 36/600 ідеальна частина житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.11.1994.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви від 25.07.2024 було додано, зокрема, копію свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстраційне посвідчення (а.с. 44-45, 46) у яких вказано, що ОСОБА_12 належить 39/600 ідеальної частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою старшого слідчого СВ Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області від 22.12.2011 постановлено: "Накласти арешт на 39/600 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_3 , належних ОСОБА_3 , проживаючої за вказаною адресою" (а.с. 11).
Позивач у позові вказує та відповідачем не спростовано, що у 2019 році ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_10 купила частину 61/100 ідеальна частина житлового будинку будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд зауважує, що відповідно до Договору дарування 61/100 частки житлового будинку, ОСОБА_10 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_1 прийняв у власність (дарунок) частину житлового будинку, що складає групу приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, І, загальною площею 73,6 кв.м., житловою площею 55,8 кв.м. та знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).
Відповідна інформація відображена у Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта 937173918104 ( а.с. 49).
Отже, жодних правочинів між позивачем та ОСОБА_3 не укладалось, а нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване у Реєстрі прав на нерухоме майно та належить позивачу не є об'єктом обтяження згідно Постанови старшого слідчого СВ Бердичівського МВ УМВС України в Житомирській області від 22.12.2011.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження щодо житла, яке позивач декларує або реєструє як місце проживання (перебування).
Відтак, з урахуванням встановлених вище обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 25.07.2024 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням встановлених судом обставин, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області (пл. Центральна, 1,м. Бердичів, Бердичівський район, Житомирська область,13301., ЄДРПОУ: 04053602) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною відмову Відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям із задекларованого місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі його заяви від 25.07.2024.
Зобов'язати Відділ з питань державної реєстрації виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям із задекларованого місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 на підставі його заяви від 25.07.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
11.03.25