12 березня 2025 р. Справа № 120/12271/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (далі - ТУ ДСА в Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо видачі позивачу довідки від 31.07.2024 №4-35/0566 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду станом на 30.07.2024, визначеного на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2102 гривень.
Позивач вважає, що розмір її суддівської винагороди має визначатися виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої ст.130 Конституції України, п. 1 ч. 3, ч.5 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», тобто виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 гривень.
Ухвалою від 24.09.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також цією ухвалою суд в порядку статті 49 КАС України залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
02.10.2024 від представника ТУ ДСА України в Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що відповідачем правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб - 2102,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді у спірний період. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, на переконання відповідача, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якими передбачено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум в розмірі 2102 грн.
За таких обставин представник відповідача в задоволенні позову просить відмовити.
04.10.2024 позивачем подано відповідь на відзив, у якому остання вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
10.10.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення зі змісту яких Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проти позову заперечує, вважаючи його безпідставним та таким, який задоволенню не підлягає.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Як зазначено у частині 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, надавши оцінку аргументам сторін, що викладені у заявах по суті справи та поданим доказам, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 1993 року по 2024 рік була суддею Шаргородського районного суду Вінницької області.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 30.07.2024 № 2324/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шаргородського районного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови в.о. голови Шаргородського районного суду Вінницької області від 02.08.2024 № 57 о/с, відраховано ОСОБА_1 зі штату Шаргородського районного суду Вінницької області, як таку, що звільнена у відставку.
Отже, наразі ОСОБА_1 є суддею у відставці Шаргородського районного суду Вінницької області, перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 72% заробітної плати судді виходячи з 31 повних календарних років стажу на посаді судді.
Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 30.07.2024 був визначений на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області від 31.07.2024 № 4-35/0566, виданої за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1.
При обрахунку розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, ТУ ДСА в Вінницькій області було взято за основу розмір прожиткового мінімуму визначеного абзацом 5 статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік» - 2102,00 грн.
Проте, позивач вважає, що абзацом 4 статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року - 3028 грн., який і підлягав врахуванню при розрахунку розміру її суддівської винагороди.
Вважаючи протиправними дії ТУ ДСА в Вінницькій області щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 31.07.2024 № 4-35/0566, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік», ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як “для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, у спірній довідці про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 31.07.2024 № 4-35/0566, розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 станом на 30.07.2024 обчислено виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
У свою чергу, позивач наполягає, що суддівську винагороду за спірний період має бути обчислено відповідачем - ТУ ДСА в Вінницькій області із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 календарного року, тобто 3028 грн.
Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: “Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Крім того суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як “для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не передбачено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Закріплюючи статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Закони України “Про Державний бюджет України» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік».
При цьому, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - “закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Водночас, Закон України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач - ТУ ДСА України в Вінницькій області неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:
- Законом України “Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Отже, підводячи підсумок вищенаведеному суд іще раз наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позивачка відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII на момент звільнення у відставку (30.07.2024) набула право на отримання суддівської винагороди виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір якого станом на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА в Вінницькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на 30.07.2024 відповідно до положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. є протиправними.
Як наслідок, з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати ТУ ДСА в Вінницькій області видати ОСОБА_1 довідку по суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 30.07.2024, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої ст. 130 Конституції України, пункту 1 частини 3, частини 5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 грн.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При вирішенні цього спору суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує із матеріалів справи, при зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1937,92 грн. (як за 2 основних вимоги немайнового характеру з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі).
Однак, в межах даного позову належна до сплати сума судового збору мала становити 968,96 грн., оскільки позивачем фактично заявлена одна позовна вимога немайнового характеру.
За таких обставин, на користь позивача необхідно стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Судовий збір, який сплачений позивачем в більшому розмірі, ніж встановлений законом, може бути повернутий за її клопотанням на підставі ст. 7 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 31.07.2024 №4-35/0566, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суту станом на 30.07.2024, визначеного з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн. на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області видати ОСОБА_1 довідку по суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 30.07.2024, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3, частини 5 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 12.03.2025.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Р.Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 26286152);
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович