465/8176/24
1-кп/465/761/25
Вирок
Іменем України
11.03.2025 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62024140120000705 від 05.08.2024 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеса, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-
Солдат ОСОБА_5 , який призваний по мобілізації та прибув із військової частини НОМЕР_2 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 13 від 13.01.2024 зараховано в списки особового складу вказаної військової частини, зараховано на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця-стрільця-снайпера 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 10 десантно-штурмової роти з десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до положень ч. 1 п. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) військового комісаріату.
Будучи військовослужбовцем, та проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, не отримавши дозволу відповідного начальника, в умовах воєнного стану 14.06.2024 без поважних причин самовільно залишив без поважних причин понад три доби розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 та був відсутній на службі без поважних причин і не виконував свої службові обов'язки до 22.09.2024.
22.09.2024 протиправна діяльність солдата ОСОБА_5 припинена, а останнього затримано правоохоронними органами.
Відтак, у період з 14.06.2024 по 22.09.2024 солдат ОСОБА_5 проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував. Під час незаконного перебування за межами місця служби солдат ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність ч. 5 ст. 407 КК України, самовільне залишення військової частини, без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненому не визнав та пояснив, що дійсно проходив військову службу. Отримав травму, після чого проходив лікування в медичних закладах. Вважає, що він не придатний до військової служби. Поїхав у м. Одесу для того, щоб вирішити питання подальшого проходження служби правомірно. У м. Одеса, переніс напад, лікувався.
Незважаючи на позицію обвинуваченого ОСОБА_5 , який не визнає вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.407 КК України, його вина, підтверджується сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення та безпосередньо досліджених судом, а саме: витягом з № 62024140120000705 від 05.08.2024, відповідно до якого згідно повідомлення відомо, військовослужбовець військової частини ОСОБА_5 в умовах воєнного стану самовільно залишив розташування військової частини; заявою про вчинення кримінального правопорушення від 19.07.2024; наказом №2228 командира військової частини про призначення службового розслідування; актом службового розслідування від 23.06.2024; витягами з наказів командира військової частини № НОМЕР_3 , 170; службовою характеристикою на солдата ОСОБА_5 ; військовим квитком ОСОБА_5 , наказом командира військової частини про результати службового розслідування від 24.06.2024 за № 2394; відповіддю військово-медичного центру західного регіону від 02.10.2024р.; медичною характеристикою ОСОБА_5 ; довідкою військо-лікарської комісії на ОСОБА_5 , останній придатний до військової служби; довідкою про обставини травми; відповідями закладів охорони здоров'я, що ОСОБА_5 за медичною допомогою не звертався.
Також, на підтвердження вини ОСОБА_5 вказують пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були допитані у ході судового розгляду.
Дослідивши в судовому засіданні наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони, кожний окремо, а також в сукупності, прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, є достовірними, оскільки отримані в порядку, установленому КПК України.
Наведені докази повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого. Порушень вимог закону щодо відкриття доказів стороні захисту, суд не вбачає.
Позиція обвинуваченого ОСОБА_5 під час судового розгляду не підтвердилася, що він на законній підставі залишив військову частину, не придатний до військової служби, переніс напад у м. Одеса, з приводу цього проходив лікування, будь-яких доказів суду не надав.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту.
Розглянувши справу в межах пред'явленого обвинувачення, оцінивши наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні, у їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку суд дійшов висновку про їхню достатність для визнання ОСОБА_5 винуватим в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками самовільне залишення військової частини, без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем.
У відповідності до вимог ст. 50 КК України, при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню ним інших злочинів.
Згідно з ч.3 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання судом не встановлено.
Так, при призначенні ОСОБА_5 покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, вчинених обвинуваченим в умовах воєнного стану, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжких злочинів. Також, судом враховано стан здоров'я обвинуваченого, його поведінку до та після вчинення інкримінованих йому дій, його сімейний стан, а саме те, що останній у зареєстрованому шлюбі не перебуває, не має утриманців, є військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, у військовому званні «солдат», є учасником бойових дій, раніше не судимий, за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не звертався та на відповідних обліках не перебував та не перебуває.
Враховуючи наведене, безальтернативний характер санкції ч. 5 ст. 407 КК України, щодо виду покарання, суд призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Застосований щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою, суд вважає за необхідне залишити до набрання вироку законної сили.
На підставі наведеного, керуючись статтями 349, 369-376, 392, 395, 532-533 КПК України суд, -
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_5 залишити попередньо обраний - тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме 22.09.2024.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1