Справа № 461/1719/25
Провадження № 2-з/461/9/25
Іменем України
07.03.2025 м. Львів
Галицький районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Панасюк А.В.,
розглянувши заяву Львівської міської ради про забезпечення позову Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації приватної власності на житлове приміщення та звільнення земельної ділянки -
04.03.2025 Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (розмір частки 9/10), ОСОБА_2 (розмір частки 1/10) на нежитлове приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1156865846101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи та зобов'язати відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) будівлі, загальною площею 60,6 кв. м.
06.03.2025 представник Львівської міської ради Наконечна О. подала заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв.м, що за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1156865846101.
Свою заяву обґрунтовує тим, що згідно інформації з державного реєстру права власності на нерухоме майно встановлено про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення А-1, загальною площею 60,6 кв.м, що за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1156865846101, за ОСОБА_3 ?яном ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Заявник повідомила, що вказаний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам. Окрім того, ОСОБА_5 повідомила, що управлінням архітектури та урбаністики вихідні дані на проектування об'єкта будівництва на пл. князя ОСОБА_6 , АДРЕСА_2 не надавались. Згідно з наданою інформацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 13.06.2023 дозвільні документи в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відсутні. Відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації про прийняття декларації про готовність об?єкта до експлуатації площею 60,6 кв.м. немає. Також, заявник повідомила, що Львівською міською радою не укладався договір оренди землі за вказаною адресою. ОСОБА_5 стверджує, що Львівська міська рада має реальні підстави вважати, що відповідачі можуть розпорядитися спірним об'єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Просить заяву задоволити.
Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Дослідивши матеріали заяви, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Згідно із роз'ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судом встановлено, що предметом спору за позовною заявою є скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 (розмір частки 9/10) та ОСОБА_2 (розмір частки 1/10) на нежитлове приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1156865846101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою: місто Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла, шляхом демонтажу (знесення) будівлі, загальною площею 60,6 кв. м.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна1156865846101 від 05.03.2025, 24.01.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності ОСОБА_7 на нежитлове приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ЛВ 142152961163 від 23.10.2015, видавник Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівської області.
Відповідно до Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва згідно з Реєстром дозвільних документів до 06.07.2020, 23.10.2015 департаментом архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області було видано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ЛВ 142152961163, однак така стосується об'єкта, що розташований у Львівській області, Жидачівський район, село Вовчатичі на земельній ділянці 4621581500:07:008:0002.
Окрім того, згідно копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації, в розділі «Інформація про документ, який посвідчує право користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію чи договір про право земельного сервітуту щодо будівництва об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури» зазначено договір оренди земельної ділянки за №73-12, однак Львівською міською радою не укладався договір оренди землі з ОСОБА_7 за №73-12.
17.10.2017 право власності на об'єкт по пл. князя ОСОБА_6 , 28-В було зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 22.08.2017 по справі №465/2265/17.
05.07.2023 право власності на об'єкт по пл. князя ОСОБА_6 , 28-В було зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на підставі договорів купівлі-продажу.
Згідно з наданої інформації управління архітектури та урбаністики вихідні дані на проектування об'єкта будівництва на пл. князя ОСОБА_6 , АДРЕСА_2 не надавались.
Згідно з наданою інформацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 13.06.2023 дозвільні документи в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.
Відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформації про прийняття декларації про готовність об'єкта до експлуатації площею 60,6 кв.м - немає.
Вказаний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам.
Відтак, земельна ділянка на пл. Князя Ярослава Осмомисла, 28-В у м. Львові, фактично використовується відповідачами без вчиненого правочину щодо даної земельної ділянки.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23.01.2014 нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Порушуючи питання про забезпечення позову у вказаний у заяві спосіб, заявник покликається на те, що станом на день подання заяви, уже відбулася неодноразова перереєстрація об'єкта на пл. Князя Ярослава Осмомисла, АДРЕСА_2 , а відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного майна з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів Львівської міської ради.
Частиною першою статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що проведення реєстраційних дій (щодо реєстрації прав/обтяжень прав) зупиняється, зокрема на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.
При цьому згідно із частиною другою цієї статті Закону судове рішення або заява власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.
Отже, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/15043/21.
Проаналізувавши доводи та обґрунтування, викладені в заяві про забезпечення позову, суд погоджується, що оскільки предметом позову є скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, пл. князя Ярослава Осмомисла (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1156865846101) та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, відтак є доцільною заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення.
Невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав заявника у разі задоволення позову. Обраний захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача і забезпечить збалансованість інтересів сторін.
Таке забезпечення позову, виходячи з предмету спору, можна вважати належним, адекватним та співмірним з заявленими вимогами.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги Львівської міської ради про забезпечення позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України, суд -
Заяву Львівської міської ради про забезпечення позову Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації приватної власності на житлове приміщення та звільнення земельної ділянки - задоволити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України) будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення під літ. А-1, загальною площею 60,6 кв.м, що за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1156865846101 - до вирішення спору по суті.
Стягувач: Львівська міська рада, пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008, ЄДРПОУ 04055896.
Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: 80453, Львівська область, Кам'янка - Бузький район, село Великосілки.
Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3
Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову для негайного виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Зубачик Н.Б.