Справа № 761/42258/24
Провадження № 2-а/761/392/2025
11 березня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Романишеної І.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, начальника Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацака Єгора Івановича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
У листопаді 2024 року до Шевченківського районного суду міста Києва подано вказаний адміністративний позов, в якому позивач просить суд: скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 152/24 від 23 жовтня 2024 року, постановлену начальником Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацаком Єгором Івановичем, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 116 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Оскарження вказаної постанови позивач мотивує наступним.
Начальником Управління Мацаком Є.І. порушено права позивача, передбачені
ст.268 КУпАП, щодо забезпечення участі в розгляді справи, надання пояснень та доказів, а саме не повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивач повідомив працівникам Управління (і це зафіксовано в протоколі №277 від 13 жовтня 2024 року), що буде присутнім під час розгляду справи. Проте, коли 30 жовтня 2024 року отримував у відділенні Укрпошти лист з Управління з інформацією про дату розгляду справи, працівники поштового відділення повідомили, що є ще один лист, в якому містилась оскаржувана постанова, в якій начальник Управління Мацак Є.І. зазначив, що позивач своєчасно сповіщався про час та місце розгляду справи, однак, на розгляд справи не з?явився. Такі висновки не відповідають дійсності, оскільки будь-яких повідомлень про розгляд справи до 30 жовтня 2024 року. Розглянувши справу без належного повідомлення позивача про дату, час та місце її розгляду, начальник Управління Мацак Є.І. порушив процесуальне право позивача на участь в розгляді справи та на надання пояснень та доказів.
Позивач вказує, що начальник Управління Мацак Є.І. здійснив неправильну кваліфікацію адміністративного правопорушення, оскільки перше адміністративне стягнення накладено 04 жовтня 2024 року постановою №133/24, яка набрала законної сили 15 жовтня 2024 року, тому станом на 13 жовтня 2024 року не набрала законної сили. Отже, застосування кваліфікуючої ознаки як повторність та ч.6 ст.116 КУпАП, є порушенням вимог матеріального права.
Матеріали справи також не містять належних та достатніх доказів, які б підтверджували об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.6 ст.116 КУпАП, а саме повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже піддано адміністративному стягненню, передбаченого ч.5 ст.116 КУпАП. Крім того, ні в протоколі про адміністративне правопорушення від 13 жовтня 2024 року, ні в постанові 23 жовтня 2024 року не вказано місце вчинення порушення, внаслідок чого неможливо встановити, чи належний орган розглянув справу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою суду від 18.11.2024р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19 грудня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача1 на позовну заяву, в якому представник відповідача вказав, що 04 жовтня 2024 року начальником Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Єгором Мацаком складено постанову № 133/24 по справі про адміністративне правопорушення, в якій зазначено, що 21 вересня 2024 року об 11 год 50 хв громадян ОСОБА_1 керував малим судном «UMS 520» з ідентифікаційним номером «UAN - 0323-К» та з двигуном «Suzuki DF140к.с.» без чинного безстрокового міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, чим порушив п.2 ч.3 ст.40 та ч.1 ст.41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.116 КУпАП. Вказана постанова не оскаржена позивачем, тому останній визнав адміністративне правопорушення та сплатив штраф. Отже, позивачем повторно вчинено правопорушення, передбачене ч.5 ст.116 КУпАП та на момент прийняття оскаржуваної постанови позивачем не було подано скарги на постанову №133/24 по справі про адміністративне правопорушення та сплачено штраф. 16 жовтня 2024 року начальником Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України направлено на адресу позивача повідомлення про розгляд справи про адміністративні правопорушення. Вказане повідомлення направлено із супровідним листом від 15 жовтня 2024 року та долучено примірник протоколу №277 на адресу позивача рекомендованим листом, при цьому отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суб?єкта владних повноважень.
Представник відповідача1 подав також до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, клопотання про долучення електронного доказу та дослідження його в судовому засіданні, в якому представник зазначає, що з метою всебічного, повного та об?єктивного дослідження справи та прийняття законного та неупередженого рішення, Адміністрація судноплавства вважає за необхідне дослідити в судовому засіданні зафіксоване на відеореєстратор № 111300781 правопорушення, вчинене позивачем.
19 грудня 2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, відповідно до якої позивач зауважив, що на час вчинення інкримінованого правопорушення постанова № 133/24 не набрала законної сили, тому він не був особою, яку було піддано адміністративному стягненню за ч.5 ст.116 КУпАП. Відсутні підстави стверджувати, що він недобросовісно користувався своїми правами та ухилявся від отримання повістки. 3 відеозапису, наданого відповідачем1 (з 0:06:30 по 0:06:51) вбачається, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення він повідомив працівникам Управління (і це також зафіксовано в протоколі №277 від 13 жовтня 2024 року), якщо зможе, то з?явиться до Управління для розгляду справи, а якщо не зможе з?явитись, то повідомить про це. Проте будь-якої інформації про дату розгляду справи до 30 жовтня 2024 року позивач не отримував, і з цього приводу в справі відсутні докази.
Відповідач2 не скористався процесуальним правом на подання заяв по суті справи.
Щодо клопотання представника відповідача1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 2 статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.3 ст.257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому, виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в ч.4 ст.257 КАС України та в ч.4 ст.12 КАС України, зокрема, до таких справ відносяться справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є незгода позивача з оскаржуваною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, що не підпадає під вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд звертає увагу, що порядок дослідження доказів по справі як у загальному провадженні, спрощеному з викликом, так і у спрощеному без виклику сторін є тотожним, тому підстав для проведення подальшого судового розгляду з повідомленням сторін суд не знаходить.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 листопада 2006 року (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
Враховуючи вказану позицію Європейського суду з прав людини щодо застування пункту 1 статті 6 Конвенції, суд вбачає доцільним здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2024 року начальником Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацаком Єгором Івановичем складено постанову №133/24 по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Відповідно до вказаної постанови, 21 вересня 2024 року об 11 год 50 хв ОСОБА_1 керував малим судном «UMS 520» з ідентифікаційним номером «UAN - 0323-К» та з двигуном «Suzuki DF 140 к.с.» без чинного безстрокового міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, чим порушив п. 2 ч. 3 ст. 40 та ч. 1 ст. 41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 116 КУпАП, та якою визнано позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу у сумі 1 700 грн.
13 жовтня 2024 року в с.Свидівок головним спеціалістом відділу державного нагляду (контролю) за безпекою судноплавства та контролю суден Черкаського міжрегіонального управліния Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Деремешко Альоною Олегівною складено протокол про адміністративне правопорушення №277, відповідно до якого 13 жовтня 2024 року
ОСОБА_1 о 13-20 год керував судном «UMC 520» з ідентифікаційним номером «UAN-0294-К» з двигуном «Suzuki 140 к.с» без чинного посвідчення на право управління прогулянковим судном (повторно), чим порушив п.2 ч.3 ст.40 та ч.1 ст.41 Закону України
«Про внутрішній водний транспорт», та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст.116 КУпАП.
Постановою начальника Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацака Єгора Івановича №152/24 від 23 жовтня 2024 року, за наслідками розгляду протоколу про адміністративне правопорушення №277 відносно ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , працює на посаді єгеря у мисливскому господарстві «Коробівське», визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.116 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вважаючи постанову №152/24 від 23 жовтня 2024 року протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.
Так, згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 5 ст.116 КУпАП визначено, що керування малим, спортивним судном, водним мотоциклом особою, яка не має права керування таким судном, або передача керування таким судном особі, яка не має права керування, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
(ч.6 ст.116 КУпАП).
Пунктом 74 ч 1 ст.1 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» визначено, що судноводій - особа, яка має право керування судном, водним мотоциклом.
Відповідно до п.35 ч.1 ст.1 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» мале судно - будь-яке судно довжиною до 20 метрів (крім пасажирських суден, буксирів та штовхачів, призначених для ведення складу суден, які не є малими, плавучого обладнання, криголамів, поромів, плавучого обладнання суднових шлюпок і плотів, спортивних суден, а також водних мотоциклів і засобів для розваг на воді).
Пунктом 2 ч.3 ст.40 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» визначено, що судноводію малого, спортивного судна, водного мотоцикла забороняється керувати судном без підтвердження кваліфікації безстроковим міжнародним посвідченням на право управління прогулянковим судном або посвідченням судноводія малого судна/водного мотоцикла, виданим до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт» до керування малими суднами, що підлягають обов'язковій реєстрації у Судновій книзі України, та водними мотоциклами допускаються особи, які мають кваліфікацію, підтверджену безстроковим міжнародним посвідченням на право управління прогулянковим судном, посвідченням судноводія малого судна/водного мотоцикла, виданим до набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В оскаржуваній постанові встановлено, що позивач 13 жовтня 2024 року о 13-20 год керував судном «UMC 520» з ідентифікаційним номером «UAN-0294-К» з двигуном «Suzuki 140 к.с.» без чинного безстрокового міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном (повторно), чим порушив п.2 ч.3 ст.40 та ч. 1 ст. 41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт», та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст.116 КУпАП.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем не оспорюється факт відсутності у нього кваліфікації, підтвердженої безстроковим міжнародним посвідченням на право управління судном або посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, виданого до набрання чинності Закону України «Про внутрішній водний транспорт», а також винесення постанови №133/24 від 04 жовтня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.116 КУпАП.
Представником відповідача1 на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови надано до суду відеозаписи з відеореєстратора №111300781, про який зазначено в пункті 10 протоколу про адміністративне правопорушення №277.
Так, судом переглянуто відеозаписи, на яких зафіксовано факт оформлення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.6 ст.116 КУпАП відносно позивача, який не заперечував керування судном за відсутності відповідного посвідчення та повідомив, що відносно нього посадовими особами Управління вже складалися відповідні матеріали щодо притягнення до відповідальності за керуванням судном за відсутності посвідчення, при цьому позивач повідомив, що має намір складати відповідний екзамен для його отримання.
Крім того, під час оформлення відповідних матеріалів був присутній начальник Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацак Є.І., який здійснював відповідну відеофіксацію та, який роз'яснив позивачу його права, порядок та можливість брати участь у розгляді матеріалів протоколу, ознайомлюватись з матеріалами справи. При цьому, жодних зауважень до дій посадових осіб та відсутності повноважень на складання відповідної постанови, позивачем заявлено не було.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в п.36, п.37, п.38 постанови від 24 квітня 2019 року у справі №524/4247/17, що наданий відповідачем до суду відеозапис, в якому зафіксований момент правопорушення є належним та допустимим доказом згідно статті 73 - 74 КАС України. Враховуючи те, що наданий відповідачем відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, він має розглядатись судом як речовий доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб. Зазначений речовий доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону, оскільки містить інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.04.2013 року №235, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.05.2013 № 744/23276 затверджений Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення на морському та річковому транспорті (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку, органи морського і річкового транспорту розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, частиною першою ст.120, частиною 3 статті 129, частинами п'ятою та шостою статті 130, частиною другою статті 133, частиною першою статті 134, абзацом десятим статті 135, статтями 136 та 188-15 КУпАП.
Зазначений пункт Порядку кореспондується з вимогами статті 225 КУпАП.
Як передбачено ч.1 та ч.2 п.4 ст.225 КУпАП, органи морського і внутрішнього водного транспорту розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил охорони порядку і безпеки плавання на морському і внутрішньому водному транспорті, правил користування морськими суднами та суднами внутрішнього плавання, правил охорони порядку і безпеки плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил випуску судна у плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, в акваторії морського порту, правил реєстрації суден, правил користування малими, спортивними суднами та водними мотоциклами, правил безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден, правил пожежної безпеки на морському і внутрішньому водному транспорті, допуск до керування морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковими, малим, спортивним судном або водним мотоциклом судноводіями у стані сп'яніння, у тому числі вчинене особами, які не мають права керування плавучими засобами, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, недопуск на судна внутрішнього водного плавання посадових осіб, уповноважених на проведення перевірок суден, перевезення ручної поклажі понад установлені норми морським і внутрішнім водним транспортом, безквитковий проїзд на суднах морського і внутрішнього водного транспорту, порушення порядку провадження господарської діяльності (у частині порушення порядку провадження господарської діяльності у сферах морського і внутрішнього водного транспорту), невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і внутрішнього водного транспорту (статті 114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 118, 118-1, частина перша статті 120, частина третя статті 129, частина перша статті 134, абзац десятий статті 135, стаття 164 (у частині порушення порядку провадження господарської діяльності у сферах морського і внутрішнього водного транспорту), стаття 188-15 цього Кодексу)
Від імені органів морського і внутрішнього водного транспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право за адміністративні правопорушення, передбачені статтями 116 і 118 цього Кодексу, - державний інспектор центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського та внутрішнього водного транспорту, інспектор служби капітана морського порту.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень» належить перевірити, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства.
Адміністрація судноплавства у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також діє на підставі Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 212.
Адміністрація судноплавства здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
З огляду на викладене, суд вважає, що начальник Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацак Є.І. є уповноваженою особою, у розумінні положень Закону України «Про внутрішній водний транспорт», Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 212, ст.225 КУпАП, - посадовою особою щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, за результатами чого ним була винесена оскаржувана постанова.
Згідно з п.4.8 Порядку уповноважена особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, діє за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та неупередженому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись нормами законодавства і правосвідомістю.
Отже, дії уповноваженої особи, яка розглядає справу не вичерпуються лише наданням оцінки адміністративному протоколу та викладених в ньому обставин.
Розгляд справи повинен бути здійснений на принципах всебічного, повного, об'єктивного та неупередженого дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись нормами законодавства і правосвідомістю.
Пунктом 4.13 Порядку визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: дату винесення постанови; прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи, яка винесла постанову; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативно-правового акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення; вказівку про порядок її оскарження. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується уповноваженою особою, яка винесла постанову.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова містить передбачені вказаним пунктом відомості.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Начальник Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацак Є.І., при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно позивача встановив, що останній 13 жовтня 2024 року о 13-20 год керував судном «UMC 520» з ідентифікаційним номером «UAN-0294-К» з двигуном «Suzuki 140 к.с.» без чинного безстрокового міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном (повторно), чим порушив п.2 ч.3 ст.40 та ч.1 ст. 41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт», та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.6 ст.116 КУпАП.
Так, повторним відповідно до статті 35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.
В матеріалах справи міститься копія постанови від 04 жовтня 2024 року №133/24, яку прийнято начальником Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, за наслідками розгляду матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення №202 від 11 вересня 2024 року відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . За результатами розгляду матеріалів протоколу начальником Управління встановлено, що 21 вересня 2024 року об 11 год. 50 хв. позивач керував малим судном «UMS-520» з ідентифікаційним номером « НОМЕР_1 » та двигуном «Suzuki DF 140 к.с.» без чинного безстрокового міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, чим порушив п. 2 ч. 3 ст. 40 та ч.1 ст.41 Закону України «Про внутрішній водний транспорт», та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.116 КУпАП.
Вказаною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.116 КУпАП.
Відповідно до ч.1 ст.291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Суд звертає увагу, що постанова від 04 жовтня 2024 року №133/24, на час прийняття оскаржуваної постанови, з урахуванням положень ст.291 КУпАП набрала законної сили, що свідчить про правомірність кваліфікації дій позивача за ч.6 ст.116 КУпАП.
При цьому, позивач не оскаржував постанову від 04 жовтня 2024 року №133/24 та сплатив штраф, що підтверджується копією квитанції № 63821437 від 16.10.2024 року.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі».
Водночас статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, за змістом наведених правових норм КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі № 813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі № 440/698/20, від 27 липня 2022 року у справі № 1340/5822/18, від 18 січня 2024 року у справі № 522/512566/18.
Щодо твердження позивача про неповідомлення про розгляд адміністративної справи, суд зазначає наступне.
В оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 своєчасно повідомлений про місце і час розгляду справи, проте на розгляд справи не з?явився.
Так, відповідачем1 долучено до матеріалів справи докази направлення на зазначену у протоколі адресу позивача повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, яке було призначено на 11:00 год 23 жовтня 2024 року (рекомендований лист №1800100084490).
З інформації "Укрпошти" "Трекінг поштових відправлень" вбачається, що поштове відправлення за №1800100084490 направлено 16 жовтня 2024 року, лист прибув до відділення 18 жовтня 2024 року, тобто відповідний лист прибув до поштового відділення за п'ять днів до розгляду адміністративної справи, проте позивач отримав поштове відправлення 30 жовтня 2024 року.
Згідно з п.73 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ від 5 березня 2009 року № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 зазначила, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення особи «належним»; при цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій; обов'язок Комісії «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19, у якій зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України», від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Так, з'ясовуючи проінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
Суд зазначає, що відповідач1, здійснивши необхідні дії для повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, виконав обов'язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи, а одержання рекомендованого листа позивачем перебуває поза межами контролю відправника.
Водночас позивачем жодним чином не наведено обґрунтованих пояснень з приводу наявності поважних причин, які унеможливили одержати поштове відправлення до 23 жовтня 2024 року з огляду на те, що направлений відповідачем лист прибув до поштового відділення 18 жовтня 2024 року.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Матеріали справи свідчать, що позивач на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, не надав доказів, які би спростували факт вчинення ним адміністративного правопорушення.
Суд зауважує, що не зазначення в протоколі про адміністративне правопорушення
від 13 жовтня 2024 року та в постанові 23 жовтня 2024 року місця вчинення порушення не впливає на правомірність оскаржуваної постанови, оскільки судом не встановлено порушення фундаментальних прав і свобод позивача внаслідок не зазначення місця вчинення адміністративного порушення.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі
№ 500/26/22.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства
Стосовно належного відповідача у даній адміністративній справі, необхідно зауважити наступне.
В силу положень частин першої та другої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що відповідно до п.9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
У постанові Верховного Суду від 26.12.2019р. у справі за №724/716/16-а, Верховний Суд виклав правовий висновок, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
З урахуванням викладеного, слід наголосити на тому, що начальник Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацак Єгор Іванович є неналежним відповідачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові до відповідача2.
У контексті оцінки доводів сторін у справі суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що основні ("ключові") аргументи та доводи учасників справи отримали достатню оцінку.
У відповідності до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Частиною 2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17.
Відповідачем1 на дотримання вимог ч.2 ст.77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови та надані докази відображають подію і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.116 КУпАП.
Враховуючи викладені обставини щодо наявності складу адміністративного правопорушення у діях позивача, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до ст.139 КАС України, не підлягають розподілу.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 3, 19, 72-77, 241-246, 250, 255, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, начальника Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацака Єгора Івановича про скасування постанови про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом десяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Реквізити сторін:
Позивач ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач1 Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України: проспект Берестейський, 14, м.Київ, ЄДРПОУ 41886120;
Відповідач2 начальник Черкаського міжрегіонального управління Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України Мацак Єгор Іванович: вул.Хрещатик, буд.223, 4 поверх, м.Черкаси.
Повний текст рішення складено 11.03.2025р.
СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА