1Справа № 335/12942/24 2/335/613/2025
10 березня 2025 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Капто Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
25.11.2024 ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просить суд стягнути із останніх на свою користь кошти нараховані на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 89 259,99 грн. з яких: 3 % річних - 26 043,15 грн., інфляційні витрати - 63 216,84 грн., а також понесенні судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.10.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № CNL-204/023/2007. Згідно з кредитною заявкою банк здійснив видачу кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 28 000 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на рахунок позичальника. Кредитний договір складений та підписаний з обох сторін належним чином. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 24.10.2007 року між банком з одного боку та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CNL-204/023/2007, згідно якого поручитель на добровільних засадах зобов'язався перед банком відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору.
19.08.2010 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено рішення у справі № 2-2324/2010, яким позов ТОВ «ОТП Банк» - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість по кредитному договору № CNL-204/023/2007 від 24.10.2007 року в розмірі 287 284,33 грн., судовий збір в розмірі 1700,00 грн., витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., а всього 28 9104,33 грн.
17.10.2024 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя винесено ухвалу, якою заяву представника Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Діджи Фінанс» про замiну сторони у виконавчому провадженні задоволено.
Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов'язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.
Представник позивача вважає, що згідно ст. 625 ЦК України, відповідачі зобов'язані сплатити 89 259,99 грн. за період прострочення грошового зобов'язання 1097 днів.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2024 у відкритті провадження у справі за позовною заявою ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання на 16.01.2025 року, яке було відкладено на 10.03.2025, у зв'язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.
Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, разом з тим у матеріалах справи міститься заява відповідно до якої, просив суд розглянути справу за відсутності представника, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином рекомендованим листом із повідомленням за адресою його місця реєстрації, причини неявки у судове засідання не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку з чим, на підставі ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.
Дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно з частиною 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Судом встановлено, що 24.10.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № CNL-204/023/2007. Згідно з кредитною заявкою банк здійснив видачу кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 28 000 доларів США шляхом їх безготівкового переказу на рахунок позичальника. Кредитний договір складений та підписаний з обох сторін належним чином. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором від 24.10.2007 року між банком з одного боку та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № CNL-204/023/2007, згідно якого поручитель на добровільних засадах зобов'язався перед банком відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору.
19.08.2010 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя було ухвалено рішення у справі № 2-2324/2010, яким позов ТОВ «ОТП Банк» - задоволено. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість по Кредитному договору № CNL-204/023/2007 від 24.10.2007 року в розмірі 287 284,33 грн., судовий збір в розмірі 1700,00 грн., витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн., а всього 28 9104,33 грн.
17.10.2024 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя винесено ухвалу, якою заяву представника Товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю «Діджи Фінанс» про замiну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено стягувача ПАТ «ОТП Банк» на його правонаступника ТОВ «Діджи Фінанс» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-2324/2010 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
При цьому, позивачем не надано доказів щодо виконання судового рішення від 19.08.2010, тому суд позбавлений можливості встановити, що зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось.
Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що на виконання рішення суду були видані виконавчі листи.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд констатує, що позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 - 355 ЦПК України,суд, -
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року .
Суддя: Н.І. Рибалко