24.02.2025 Справа № 756/13644/24
Унікальний № 756/13644/24
Провадження № 1-кп/756/869/25
«24» лютого 2025 року Оболонський районний суд м. Києва
у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
потерпілої: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Оболонського районного суду м. Києва кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Києва, з середньою освітою, не одруженого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України,
26.07.2024 приблизно о 07 год 49 хв. водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen», моделі «Т4», р.н. НОМЕР_1 та перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, а саме під впливом наркотичної речовини марихуани, рухаючись по з?їзду з вул. Богатирської на проспект Степана Бандери, 20-Б в м. Києві в межах проїзної частини, на яку в'їзд заборонено, чим порушив вимоги дорожньої розмітки п. 1.1. ПДР України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не переконавшись в тому, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, наближаючись до наземного нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, для якого могла бути створена перешкода чи небезпека, порушуючи вимоги п. 18.1 ПДР України, не зменшив швидкість, аж до зупинки свого транспортного засобу, продовжив рух керованим автомобілем, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка переходила проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, з права на ліво відносно руху автомобіля марки «Volkswagen», моделі «Т4», р.н. НОМЕР_1 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_4 спричинено тяжке тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: забій головного мозку важкого ступеня з формуванням внутрішньомозкової гематоми правої лобної частки та лівої задньо-скроневої частки з помірним перифокальним набряком, субарахноїдальний крововилив ліворуч, перелом лобної кістки праворуч з переломом передньої черепної ямки, перелом етмоїдальної кістки праворуч, гемосинус, перелом кісток носу, забійна рана лобної ділянки праворуч, синці на повіках обох очей, садно підборіддя; закрита травма грудної клітки: перелом 4 ребра справа по середньо-ключичній лінії, забій обох легень; закрита травма правого плеча: перелом голівки та шийки плечової кістки зі зміщенням уламків; закрита травма лівої стопи: перелом діафазу 1 плеснової кістки зі зміщенням відламків, перелом 2 плеснової кістки без зміщення відламків, садна.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, визнав повністю та підтвердив всі обставини, детально вказавши на обставини та механізм вчиненого, що викладені у вироці вище. У вчиненому щиро кається, просить суворо його не наказувати, фактичні обставини не оспорює.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно доказів, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності його позиції немає; останньому роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин суд вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України повністю доведена.
ОСОБА_5 своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286-1 КК України.
Відповідно до п. 20 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобіганню вчинення нових злочинів. Значення заходу примусу для досягнення такої цілі визначається не лише його суворістю, а й неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю застосування за кожний злочин. Реалізація мети покарання є одним із аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є: захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, часткове добровільне відшкодування потерпілій завданої шкоди, пенсійний вік обвинуваченого.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно ст.67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
При цьому, суд бере до уваги, що каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання, (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року № 13-70кс19).
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 міри покарання, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема, те, що обвинувачений раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, характеризується за місцем проживання формально посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, врховуючи вік обвинуваченого, дотримуючись загальних засад призначення покарання, з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і вважає правильним обрати йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст.286-1 КК України, а саме до покарання у виді арешту.
Крім того, суд, при призначенні покарання, вважає правильним застосувати до ОСОБА_5 і додаткову міру покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк.
При призначенні такого виду покарання як арешт, суд бере до уваги відношення ОСОБА_5 до вчиненого, матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, а також беручи до уваги позицію потерпілої ОСОБА_4 щодо призначення покарання ОСОБА_5 , яка просила призначити покарання не пов'язане з реальним позбавленням волі.
При цьому, виходячи з п. 20 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», ст. 50 КК України, суд при призначенні ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, виходить з встановлених під час розгляду справи обставин щодо дійового каяття обвинуваченого, який як підтвердила в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 з моменту ДТП цікавився станом її здоров'я, відвідував у лікарні та приймав матеріальну участь в її лікуванні. Також суд приймає до уваги і ту обставину, що обвинувачений публічно в залі судового засідання неодноразово просив вибачення перед потерпілою.
Потерпілою ОСОБА_4 під час розгляду справи заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 на її користь 142 612,61 (сто сорок дві тисячі шістсот дванадцять) гривень в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 100 000,00 (сто тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 поданий цивільний позов підтримала в повному обсязі та просили задовольнити.
Обвинувачений повністю визнав заявлений цивільний позов та підтвердив завдання потерпілій матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньої транспортної пригоди, яка сталася з його вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч. 1 ст. 62 КПК України цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 (із змінами та доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно з п.23.1 ст.23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, за наявності її вини.
Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне позовні вимоги потерпілої ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі.
Також, суд також вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь держави витрати пов'язанні з проведенням експертиз відповідно до ч.2 ст.124 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 122, 124, ч.2 ст.127, 128, 129, 368, 369, 370, 373, 374, 376, 380, 392, 393 КПК України, ст. 69 КК України, суд
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 6 (шести) місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_5 , до набрання вироком законної сили, не обирати.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 про відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , 142 612,61 (сто сорок дві тисячі шістсот дванадцять) гривень в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 100 000,00 (сто тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення експертиз в сумі 6212 гривень 72 копійки.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1