ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/13867/24
провадження № 2/753/3689/25
27 лютого 2025 року м. Київ
Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді - Маркєлової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Овчаренко К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
10.07.2024 ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Густіліна О.С., засобами поштового зв'язку звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому просить стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 219 671,85 доларів США, з яких:
- 103 180,00 доларів США - заборгованість за зобов'язанням;
- 9 125,07 доларів США - 3% річних;
- 107 366,78 доларів США - штрафні санкції.
Позов з додатками надійшли до суду 17.07.2024, зареєстровані за вх. № 50279/25.
На обґрунтування позову зазначив таке.
ОСОБА_3 передав за договором позики від 30 червня 2021 року в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) доларів СІЛА. Відповідно до п.п. 1, 2 договору позики від 30.06.2021 року кошти Відповідачем було отримано до підписання договору під 10 % з строком повернення готівкою до ЗО липня 2021 року. Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику примірник договору з розпискою на звороті про отримання суми позики в повному обсязі.
12 вересня 2023 року Первісний кредитор ОСОБА_3 та Новий кредитор ОСОБА_1 уклали договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, за яким Первісний кредитор відступає (продає) належне йому право вимоги згідно з Договором позики від 30 червня 2021 року, який укладений між Первісним кредитором та ОСОБА_2 (далі Боржник) про надання у позику 93 800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) доларів США під 10 % з строком повернення готівкою до 30 липня 2021 року, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належне Первісному кредитору за Основним Договором.
Відповідно до п. 1.4 договору цесії станом на день укладення цього Договору сума основного боргу за Основним Договором становить 103 180 (сто три тисячі сто вісімдесят) доларів США (93800,00 (дев'яносто три тисячі вісімсот) доларів США плюс десять відсотків від цієї суми, а саме 9380 (дев'ять тисяч триста вісімдесят) доларів США).
Пунктом 1.5 договору цесії передбачено, що право вимоги за Основним Договором переходить до Нового кредитора з моменту підписання Сторонами цього договору.
Згідно з п. 3.4 договору цесії Новий кредитор має право вимагати від Боржника належного виконання зобов'язання за Основним договором, а у разі невиконання Боржником зобов'язань за Освовним договором - звернутися до суду за стягненням суми основного боргу, трьох процентів річних від простроченої суми та неустойки за порушення умов договору.
Про укладення договору цесії між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 боржник був повідомлений, у тому числі з надсиланням копії договору цесії. Вимога Нового кредитора про повернення коштів залишилася без відповіді.
Станом на 10.07.2024 Відповідач отримані кошти Позивачу не повернув та наміру повертати не має.
Відповідно до вимог п. 5 договору від 30.06.2021 в разі, коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість у судовому порядку.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики та відсотки, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми (п. 7 договору від 30.06.2021).
Пунктом 8 договору від 30.06.2021 передбачено, що у разі порушення позичальником зобов'язання щодо строків повернення суми позики та відсотків позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання.
Не зважаючи на неодноразові звернення Позивача Відповідач до теперішнього часу свої зобов'язання належним чином не виконав, ніяких сум в рахунок повернення боргу Позивачу не виплатив та уникає виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц. провадження № 61-33891св18, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Внаслідок вчинення такого правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов'язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що й договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частинами першою та другою ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити всю суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Враховуючи, що норма ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, а сторони погодили суму боргу в еквіваленті до іноземної валюти - долара США, то індекс інфляції в даному випадку не застосовується.
При цьому, відповідно до правової позиції ВП ВС, викладеної в постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, втрати від інфляції відновлюються шляхом застосування еквівалента валюти та перерахунку суми з урахуванням курсу долара.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна вали є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошова зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше і передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сумі позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовної національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалентна суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначена судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не тільки її еквіваленти у гривні.
Розрахунок позовних вимог.
Суми основного боргу Відповідача за договором складає 103 180,00 доларів США, з яких 93 800,00 доларів США позичені кошти та 10 відсотків від цієї суми, а саме 9 380,00 доларів США, під які вони позичалися.
Щодо нарахування 3 % як способу захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, варто зазначити наступне.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума в тій валюті, що визначена у договорі, а не її еквівалент у національній валюті України.
3% річних за відповідну кількість прострочених днів розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня складання позовної заяви, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Таким чином, 3% річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 103 180,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 31 липня 2021 року, до дня складання позовної заяви, що становить 1076 календарних днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Розрахунок 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України:
Період розрахункуКількість днівСума боргу (доларів США)Процентна ставкаПроценти
31.07.2021-31.12.2021154103 1803%1 306,00
01.01.2022-31.12.2022365103 1803%3 095,40
01.01.2023-31.12.2023365103 1803%3 095,40
01.01.2024-10.07.2024192103 1803%1 628,27
Разом 1 076 9 125,07 доларів США
Таким чином, сума 3% річних становить 9 125,07 доларів США.
Крім того, на виконання вимог пункту 8 договору від 30.06.2021 відповідач за порушення позичальником зобов'язання щодо строків повернення суми позики та відсотків повинен сплатити позивачу неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 107 366,78 доларів США.
Станом на 10.07.2024 року загальна сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з Відповідача, дорівнює 219 671,85 доларів СІЛА (двісті дев'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят один долар США вісімдесят п'ять центів) та складається з:
- заборгованість за зобов'язаннями: 103 180 (сто три тисячі сто вісімдесят доларів США);
- 3% річних: 9 125,07 (дев'ять тисяч сто двадцять п'ять доларів США сім центів);
- штрафні санкції: 107 366,78 (сто сім тисяч триста шістдесят шість доларів США сімдесят вісім центів).
Ухвалою від 11.09.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 14.11.2024 о 14 год. 00 хв.; зобов'язав позивача надати суду для огляду в судове засідання оригінали договору позики від 13.06.2021 та договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 12.09.2023, копії яких додано до позову; установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
14.11.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.01.2025 на 15 год. 30 хв.; установив такий порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті: заслухати пояснення сторін, дослідити письмові докази.
27.01.2025 справу знято з розгляду у зв'язку з перебування судді на навчанні.
У судовому засіданні 06.02.2025 відповідач визнала обставину щодо отримання коштів у борг у відповідача, однак не погоджується із розміром нарахованих відсотків. Просила відкласти розгляд справи для мирного врегулювання спору.
Позивач у судовому засіданні 06.02.2025 позов підтримав, заперечував щодо відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору, оскільки відповідач борг не повертає.
Ухвалою, занесеною до протокола судового засідання від 06.02.2025, суд задовольнив клопотання відповідача та оголосив перерву у розгляді справи до 27.02.2025 до 12.00 год.
25.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Позов відповідач не визнає повністю. На обґрунтування своєї позиції зазначила таке.
Сторони багато років підтримували товариські відносини, об'єднували кошти та вкладали в різні проекти. В 2021 році відносини погіршились, внаслідок чого позивач пред'явив претензію щодо повернення йому вкладених коштів. Він визначив суму 93 800,00 доларів США. Відповідач пояснювала позивачу, що суму коштів важко визначити. Позивач запропонував підписати відповідачу договір позики про те, що вона йому винна 93 800,00 доларів США, а через місяць після проведення всіх підрахунків і визначення конкретної суми боргу вона мала сплатити позивачу кошти, договір втрачав силу і знищувався.
30.06.2021 вона підписала договір позики, однак договір має загальний та невизначений текст, оскільки не містить конкретизовані умови.
Договір не має місця виконання договору.
Пункт 4 договору містить помилку, оскільки посилання на пункт 1 не відповідає змісту договору.
Пункт 7 договору вказує на її обов'язок сплатити 3% річних від простроченої суми.
Пункт 8 договору передбачає також сплату неустойки в розмірі подвійної ставки НБУ, що неприпустимо в іноземній валюті.
В пункті 10 договору вказано, що зміст певних статей ЦК України «сторонам роз'яснено» (невідомо ким), що свідчить про формальність та фіктивність цього договору.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних.
Відповідач не визнає вимогу про стягнення 3% річних в розмірі 9 125,07 доларів США.
Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Аналогічна норма введена в ЦК України Прикінцеві та Перехідні положення якого доповнено п. 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану на тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Отже, зміни до законодавства позичальників звільнено з 24.02.2022 саме від відповідальності визначної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафи, пені) за таке прострочення, та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання).
Щодо вимоги про стягнення неустойки.
Відповідач не визнає вимогу про стягнення неустойки в розмірі 103 180,00 доларів США.
Позивач просить стягнути неустойку за період з 31.07.2021 по 10.07.2024.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
Тому наданий розрахунок неустойки не може бути взятий судом до уваги.
Позивач просить стягнути неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в іноземній валюті - доларах США, що не відповідає наступним нормам закону та не може бути задоволений судом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений ст.. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Разом з тим, в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарюванню та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
За змістом ст.. 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679- XIV).
Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.
Відповідно до статті 27 Закону № 679- XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічний, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрямки змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною тощо.
Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути подане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
За наведених обставин, у випадку отримання позики в іноземній валюті, слід відмовити позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки за період понад один рік та в іноземній валюті.
Звертає увагу на договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 12.09.2023, укладений в м. Несебр Республіка Болгарія.
За цим договором ОСОБА_3 нібито відступає (продає) за сто гривень право вимоги до відповідача про стягнення розміру боргу доларів США. Відступає (продає) він це «право2 своєму батьку Рогожуку Сергію Леонідовичу, який займалась адвокатською діяльністю, яка припинена з березня 2022 року.
Про наявність такого договору відповідачу невідомо. Додане до повідомлення та квитанція з Укрпошти направлені не на його адресу.
Вважає, що договір відступлення права вимоги є фіктивним та недійсним.
Представник позивача - адвокат Густіліна О.С. подала заяву про приєднання доказів до справи та поновлення строку на подання доказів. Документ сформований в системі «Електронний суд» 26.02.2025, зареєстрований судом 27.02.2025 за вх. № 14884/25.
Представник позивача - адвокат Густіліна О.С. та позивач подали заяви про розгляд справи без їх участі, позов підтримують повністю.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не подавала, причини неявки не повідомила.
Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільно-процесуального кодексу України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Щодо клопотання представника позивача - адвоката Густіліної О.С. про поновлення строку на подання доказів та приєднання до справи доказів, суд зазначає таке.
У клопотанні представник позивача просить приєднати до справи копії:
- сторінки паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_3 із візою до США;
- документа про проживання у США ОСОБА_3 ;
- сторінок паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_1 ;
- договору про абонентське обслуговування від 25.04.2021;
- договору позики від 31.05.2021;
- розписки від 20.06.2024;
- розписки від 20.07.2021;
- довіреності від 12.09.2023.
На обґрунтування клопотання зазначила таке.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначила нові обставини, заперечувала проти задоволення позовних вимог. У зв'язку з цим, на спростування обставин, зазначених у відзиві, виникла необхідність в наданні додаткових доказів, які не були надані разом із позовом.
Відповідно до ч. 2, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Оскільки представник позивача обґрунтувала неможливість подання доказів разом із позовом з причин, що не залежали від сторони позивача, суд приймає такі докази та приєднує їх до справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.
12.09.2023 первісний кредитор ( ОСОБА_3 ) та новий кредитор ( ОСОБА_1 ) уклали договір відступлення (купівлі-проваджу) права вимоги.
Предмет договору: «Первісний кредитор відступає (продає) належне йому право вимоги згідно з договором позики від 30.06.2021, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання у позику 93 800,00 доларів США під 10% з строком повернення готівкою до 30.07.2021, а новий кредитор приймає (придбаває) право вимоги, що належне первісному кредитору основним договором.
Станом на день укладення договору загальний розмір боргу становить 103 180,00 доларів США, з яких:
93 800,00 доларів США - основний борг;
9 380,00 доларів США - 10% відсотків від розміру основного боргу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач вважає, що договір відступлення права вимоги є фіктивним та недійсним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом із тим суд вважає твердження відповідача необґрунтованими, оскільки відповідач не надала доказів щодо визнання зазначеного договору недійсним.
Щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.
30.06.2021 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами його позикодавець ( ОСОБА_3 ) передав, а позичальник ( ОСОБА_2 ) отримала в якості позики 93 800,00 доларів США під 10 відсотків. Сума позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору (п. 1 договору).
Зазначену вище суму грошей позичальник ( ОСОБА_2 ) зобов'язується повернути позикодавцеві ( ОСОБА_3 ) готівкою в строк до 30.07.2021. Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику примірник договору з розпискою на звороті про отримання суми позики в повному обсязі. У разі неможливості повернення примірника договору позикодавець повинен вказати про це у розписці.
Позичальник ( ОСОБА_2 ) вправі повернути, а позикодавець ( ОСОБА_3 ) зобов'язується прийняти позичену суму та відсотки до настання строку, зазначеного в п. 1 цього договору.
В разі, коли позичальник ( ОСОБА_2 ) не поверне позичені гроші у встановлений строк, позикодавець ( ОСОБА_3 ) вправі стягнути заборгованість у судовому порядку (п.5 договору).
При укладенні договору сторони засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
За умовами договору сторони погодили, що позики прийнята в повному обсязі від позикодавця позичальником до підписання цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог інших актів цивільного законодавства.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, зроблено наступний висновок: «Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.»
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилалась на фіктивність та формальність договору позики від 30.06.2021.
Разом із тим, відповідач не надав доказів щодо оскарження умов зазначеного договору, визнання його недійсним, тому суд відхиляє такі доводи відповідача.
Враховуючи висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, зважаючи на те, що станом на час подання позову до суду (10.07.2024) відповідач не виконала зобов'язання за договором позики грошових коштів від 30.06.2021, не повернула позику, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 93 800,00 доларів США.
Щодо стягнення 3% річних, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 9 125,07 доларів США, які розрахував таким чином:
Період розрахункуКількість днівСума боргу (доларів США)Процентна ставкаПроценти
31.07.2021-31.12.2021154103 1803%1 306,00
01.01.2022-31.12.2022365103 1803%3 095,40
01.01.2023-31.12.2023365103 1803%3 095,40
01.01.2024-10.07.2024192103 1803%1 628,27
Разом 1 076 9 125,07 доларів США
Суд зауважує, що оскільки останньою датою повернення позики за умовами Договору є 30.06.2021, прострочення відповідачем виконання договору в частині обов'язку з повернення основної суми боргу у розмірі 93 800,00 доларів США відбувалося з 31.06.2021.
Позивач просить стягнути 3% річних за період з 31.07.2021 по 10.07.2024.
Суд зауважує, що позивач довів факт порушення відповідачем умов договору позики від 30.06.2021, однак в силу норм, передбачених пунктами 18 і 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України вимога про стягнення з відповідача 9 125,07 доларів США 3 % річних, які нараховано за період з 31.07.2021 по 10.07.2024 включно, підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне правове регулювання.
До правовідносин, які виникли із договору позики, укладеного між сторонами у справі, застосовуються норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту:
«18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан продовжувався, зокрема, до 09.05.2025.
Отже, за період з 24.02.2022 по 10.07.2024, а також і по день ухвалення рішення (27.02.2025), відповідач як позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь позивача (позикодавця) 3 % річних.
За період з 31.07.2021 по 23.02.2022 з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 1 763,95 доларів США, які розраховані таким чином:
Період розрахункуКількість днівСума боргу (доларів США)Процентна ставкаПроценти
31.07.2021-31.12.2021154103 1803%1 306,00
01.01.2022-23.02.202254103 1803%457,95
Разом 208 1 763,95 доларів США
Щодо стягнення штрафних санкцій, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною другою статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За умовами договору (п. 8) у разі порушення позичальником зобов'язання щодо строків повернення суми позики та відсотків позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі подвійної грошової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання.
Позивач просить стягнути з відповідача 107 366,78 доларів США за період з 31.07.2021 по 10.07.2024 - неустойку у розмірі подвійної грошової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилалась на висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, у якому зроблено такий висновок: «Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.
У справі, що переглядається, суди задовольняючи вимоги банку щодо стягнення пені в іноземній валюті з визначенням її еквіваленту у гривні, не урахували зазначених вимог чинного законодавства, що призвело до прийняття у цій частині незаконного рішення».
Разом із тим, суд зазначає таке:
- правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті;
- умови договору позики від 30.06.2021, які передбачають сплату неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання сторони не оспорювали, тому разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й неустойку в іноземній валюті.
Крім того, відповідач посилалась на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, однак не просила застосувати наслідки спливу позовної давності.
Суд також зазначає таке.
У п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан продовжувався, зокрема, до 09.05.2025.
Оскільки, законодавець на рівні ЦК України (пункт 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню), суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 107 366,78 доларів США за період з 31.07.2021 по 10.07.2024 - неустойку у розмірі подвійної грошової ставки НБУ на день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню:
- - 103 180,00 доларів США - заборгованість за зобов'язанням;
- 3% річних за період з 31.07.2021 по 23.02.2022 у розмірі 1 763,95 доларів США.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Офіційний валютний курс, встановлений станом на 10.07.2024 становив:
- 1 долар США = 40,7662 грн.
Ціна позову станом на дату його подання складала 219 617,85 доларів США, що дорівнювало 8 955 189,57 грн.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Станом на 27.02.2025 (ухвалення рішення) офіційний валютний курс встановлено:
- 1 долар США = 41,6390 грн.
Позовні вимоги задоволено частково - у розмірі 104 943,95 доларів США, що на дату ухвалення рішення становить 4 369 761,13 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак, враховуючи, що згідно курсової різниці і правил, за якими визначається розмір судового збору, який сплачується за подання позовів з ціною позову у іноземній валюти (за курсом станом на дату подання), а присуджується борг - за курсом станом на дату ухвалення рішення), сума судового збору є вищою, ніж фактично сплачена, тому з відповідача на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у фактично сплаченому розмірі 15 140,00 грн.
Керуючись нормами ст. 10, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 274, 279, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
- - 103 180,00 доларів США - заборгованість за зобов'язанням;
- 3% річних за період з 31.07.2021 по 23.02.2022 у розмірі 1 763,95 доларів США, разом - 104 943,95 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині:
- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 24.02.2022 по 01.07.2024;
- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 107 366,78 доларів США штрафних санкцій.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду безпосередньо шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.М. Маркєлова