36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.10.2010 р. Справа №14/176
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, АДРЕСА_2
про стягнення 3456,49 гривень
Суддя Іваницький О.Т
Представники:
від позивача: ОСОБА_3, дов. № 396423 від 06.10.2010 р.
від відповідача: представник не з'явився (повідомлений належним чином)
СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості та штрафу в сумі 4260,60 гривень за неналежне виконання умов Договору постачання № Л 23 від 03.03.2010 р., з яких сума основного боргу 3456,49 гривень та штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу в розмірі 232,92 гривень, а також заява про уточнення позовних вимог до суми 3456,49 гривень.
В судовому засіданні 28.10.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до положень ч. 1 - ч. 4 ст. 85 ГПК України (а. с. 38). Повне рішення складене відповідно до вимог ч. 1 - ч. 2, ч. 6 ст. 84 ГПК України 03.11.2010 р.
28.10.2010 р. за вхід. № 13003д канцелярії суду від позивача надійшла Заява про уточнення позовних вимог в зв'язку з помилковим застосуванням НБУ від суми боргу за кожний день простроченої суми боргу. Позивач відмовляється від стягнення 232,92 грн., і просить провадження в цій частині суми боргу припинити. (а. с. 34). Суд заяву прийняв, розгляну по суті, задовольнив та залучив до матеріалів справи.
Позивач та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримує, вважає їх підтвердженими належними по справі доказами та просить суд задовольнити їх з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.
Відповідач наданими йому правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, не скористався, вимог п. 4 ухвали суду від 31.08.2010 р. про порушення провадження у справі не виконав. Ухвала від 07.10.2010 р. про відкладення розгляду справи, яка направлялась йому за місцем проживання, повернулась до суду (вхід. б/н від 22.10.2010 р. канцелярії суду, а. с. 29) із відміткою пошти про неявку адресата для отримання поштової кореспонденції.
В п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 р. № 01-8/482 (із змінами і доповненнями) зазначено, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу. Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 п. 3.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 р. № 02-5/289 (із змінами і доповненнями), у разі нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи закінчення терміну розгляду справи, встановленого ст. 69 ГПК України, та достатність документальних доказів в матеріалах справи для її розгляду по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши і оцінивши подані сторонами докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, в їх сукупності, керуючись законом, заслухавши представника позивача, суд встановив, що 03 березня 2010 року між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, м. Лубни (надалі Позивач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2, с. Остапівка (надалі - Відповідач) було укладено Договір постачання № Л 23 (надалі Договір) (а. с. 8 - 9).
Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник (Позивач у справі) зобов'язується передати у власність Покупцю (Відповідачу у справі) продукти харчування (надалі іменовані Товар) згідно Специфікації, які є невідємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити його у розмірах, порядку і строки, встановлені Договором.
Відповідно до п. 2.3. Договору, Товар повинен був бути переданий представниками Постачальника (Позивач у справі) і прийнятий представниками Покупця (Відповідач у справі) на його складі за кількістю згідно товаророзпорядчих документів і якістю згідно документів, що посвідчують якість.
Згідно із п. 2.4. Договору, Товар вважається переданим з моменту підписання товаророзпорядчих документів.
Позивач на підставі накладних: № 267965 від 01.03.2010 р. (а. с. 13), № 267975 від 01.03.2010 р. (а. с. 13а), № 267962 від 01.03.2010 р. (а. с. 13б) було поставлено Товар на загальну суму 7422,41 гривень.
Відповідно до п. 3.2. Договору, оплата здійснюється Покупцем (Відповідач у справі) в українській гривні шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (Позивач у справі), протягом 7 календарних днів з моменту прийняття Товару.
Оплату за поставлений Позивачем Товар Відповідач у визначені Договором строки не провів.
На підставі накладних № 2689 від 01.04.2010 р. (а. с. 12), № 2690 від 01.04.2010 р. (а. с. 10), № 2694 від 01.04.2010 р. (а. с. 12), № 2695 від 19.04.2010 р. (а. с. 11) Відповідач повернув частину Товару на загальну суму 3965,92 гривень. Решта суми поставленого Товару (7422,41 гривень - 3965,92 гривень = 3456,49 гривень) Відповідачем оплачена не була.
Для досудового врегулювання даного спору Позивачем на адресу Відповідача 06.05.2010 року була направлена претензія (а. с. 14) із вимогою сплатити виниклу заборгованість в сумі 3456,49 гривень, але останній на неї не відповів, суму боргу не сплатив.
На момент розгляду справи по суті та прийняття по ній рішення сума боргу Відповідача перед Позивачем становить 3456,00 гривень, які і просить стягнути останній на свою користь.
Суд вважає вимоги Позивача обґрунтованими, доведеними наданими по справі матеріалами та доказами і такими, що підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 3 цієї ж статті визначено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтями 509 - 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із статтями 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 36 ГПК України передбачає, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
У нарадчій кімнаті суд приходить до висновку, що Позивачем у відповідності до положень статей 32-34, 36 ГПК України подані належні докази, що містяться в матеріалах справи, які дають підстави заявлені позовні вимоги задовольнити частково з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та стягнути з Відповідача на його користь суму боргу 3456,49 гривень. Провадження у справі в частині стягнення суми штрафу в розмірі 232,92 гривень припинити у зв'язку із відмовою позивача на підставі ч. 1 ст. 78 ГПК України та п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 5 цієї ж статті визначено, що при частковому задоволені позову суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на користь Позивача підлягає стягненню з Відповідача сума державного мита в розмірі 95,56 гривень та 221,10 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Згідно із п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. (із змінами і доповненнями) "Про судове рішення" у відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Враховуючи викладене, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши і оцінивши подані матеріали та докази, які містяться у справі, в їх сукупності, керуючись законом і статтями 4 - 47, 22, 28, 32 - 34, 36, 43, 44 - 45, 471, 49, 75, ч. 1 ст. 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, у нарадчій кімнаті, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення суми штрафу в розмірі 232,92 гривень припинити у зв'язку із відмовою позивача на підставі ч. 1 ст. 78 ГПК України та п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
3. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2 (АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_3) суму боргу в розмірі 3456,49 гривень, судові витрати, що складаються з державного мита в сумі 95,56 гривень та 221,10 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
СУДДЯ Іваницький О.Т.
Повне рішення складено 03.11.2010 р.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.