Справа № 639/8653/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/880/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.185 КК України
10 березня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.01.2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шарівка Валківського району Харківської області, українця, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, раніше судимого, останній раз вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 за ч. 1 ст. 309, ст. 71 КК України (з урахуванням змін, внесених ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року) до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 17000 грн, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного ОСОБА_7 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 5 років 1 місяць позбавлення волі.
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням змін, внесених ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. ухвалено виконувати самостійно.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь судового експерта ОСОБА_9 процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судово-товарознавчої експертизи №5298/24 від 25.11.2024 року в розмірі 340 грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 25.11.2024 року у справі №639/7783/24, провадження №1-кс/639/1564/24 на майно, яке вилучено 19.11.2024 року під час огляду місця події.
Вирішено долю речових доказів відповідно до вимог ст.100 КПК України.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим, вчинив злочин проти власності у період воєнного стану, поширеного на території України, де підрозділи збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації продовжують агресивну війну проти України та повномасштабне вторгнення в Україну з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, будучи обізнаними про Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України № 2102-1X від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за наступних обставин:
Так, ОСОБА_7 09.11.2024 приблизно о 19 год. 00 хв., точний час в ході досудового розслідування, встановити не виявилось за можливе, перебував поблизу ринку «Термінал» за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях 147, саме в той час у ОСОБА_7 виник протиправний умисел, спрямований на таємне викрадення будь-якого чужого майна, шляхом вільного доступу у період воєнного стану, а саме: мобільного телефону марки «Redmi10» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 у прозорому чохлі з оперативною пам?ятю 128 GB, у корпусі сірого кольору який належить та знаходився у ОСОБА_10 , який сидів на лавочці за вищевказаною адресою.
Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_7 перебуваючи за вищевказаною адресою, використовуючи ту обставину, що за його діями ніхто не спостерігає, оскільки потерпілий ОСОБА_10 знаходився у стані сну, діючи умисно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, шляхом вільного доступу, таємно, витягнувши з лівої кишені штанів ОСОБА_10 , заволодів мобільним телефоном марки «Redmi10» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 у прозорому чохлі з оперативною пам?ятю 128 GB, у корпусі сірого кольору вартістю 3919 грн. 66 коп., який належить ОСОБА_10 . Після цього, ОСОБА_7 звернувши на свою користь викрадене майно, з місця скоєння злочину зник.
В результаті протиправного діяння ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_10 майнової шкоди на загальну суму 3919 грн. 66 коп., що підтверджено висновком судово-товарознавчої експертизи № 5298/24 від 25.11.2024 року.
Не погодившись прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування закону, який підлягає застосуванню, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць зі штрафом у розмірі 12749 грн. 00 коп., який відповідно до ч.3 ст.72 КК України виконувати самостійно.
Звертає увагу на те, що призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарання за знову вчинений злочин, а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України. Таким чином, судом мало бути визначене ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ст.71 КК України, з урахуванням покарання призначеного за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, в тому числі у виді штрафу, який відповідно до ч.3 ст.72 КК України підлягає самостійному виконанню.
Крім того, прокурор зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, обвинувачений ОСОБА_7 частково відбув покарання у виді штрафу у розмірі 4251 грн., що підтверджується відомостями довідки органу пробації, що долучена до матеріалів кримінального провадження.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, зазначивши про необхідність приєднання за сукупністю вироків невідбутої частини покарання у виді штрафу у розмірі 666 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також думку обвинуваченого, який не заперечував щодо апеляційних доводів прокурора, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегією суддів, на підставі ч.2 ст. 394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряються.
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, - є обґрунтованими, з огляду на ступне.
Так, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, а також відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, не одружений, офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, раніше судимий.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України.
Крім того, суд першої інстанції, на підставі ч.1 ст.71 КК України, вірно дійшов висновку про часткове приєднання до призначеного за оскаржуваним вироком невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, у виді позбавлення волі строком 1 місяць.
Натомість, судом першої інстанції, в порушення вимог ч.1 ст.71 КК України, не приєднано до призначеного покарання за оскаржуваним вироком невідбуте покарання у виді штрафу, що призначене вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, та ухвалено рішення щодо самостійного його виконання, а тому суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим доводи прокурора в цій частині заслуговують на увагу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в абз. 1 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбуття основного покарання чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після оголошення вироку, але до набрання ним законної сили. Під час складання покарань у порядку зазначеної норми остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Вищевказана позиція щодо призначення покарання за сукупністю вироків висловлена також і в постановах Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі №511/37/16-к та від 14.07.2021 року у справі №443/806/19.
Згідно положень ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 26.05.2020 року у справі № 243/2528/19, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування.
У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч.1 ст.71 КК України, до призначеного покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Валківського районного суду Харківської області від 15.03.2023 за ст.336 КК України у виді 3 років позбавлення волі, та враховуючи правила складання покарань згідно ч. 1 ст. 72 КК України, ОСОБА_7 призначено за сукупністю вироків остаточне покарання 3 роки 3 місяці позбавлення волі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання змінено. Призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Валківського районного суду Харківської області від 15.03.2023 року у виді 3 років позбавлення волі та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання - 3 роки позбавлення волі зі штрафом у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн. ухвалено виконувати самостійно.
Згідно формулювання обвинувачення за цим кримінальним провадженням, що визнано судом доведеним , обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за ч.4 ст. 185 КК України 09.11.2024 року, тобто після ухвалення вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, покарання за яким не відбуте.
Разом з цим, оскаржуваним вироком ОСОБА_7 призначено покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі та, всупереч вимог ст.71 КК України, ухвалено рішення щодо самостійного виконання вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання у виді штрафу.
Таким чином, при призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 КК України, не визначив остаточне покарання за сукупністю вироків, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, колегія суддів погоджується з обґрунтованістю доводів прокурора про те, що судом першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_7 неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягає застосуванню - ст.71 КК України, що відповідно до п.4 ч.1 ст.409, п.1 ч.1 ст.413 КПК України, є підставою для скасування судового рішення.
Крім того, оскільки остаточне покарання ОСОБА_7 належить призначити за правилами ч.1 ст.71 КК України, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України, є необхідність застосування більш суворого покарання, що є підставою для скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а також вищезазначені відомості про особу обвинуваченого.
Колегія суддів також враховує наявність обставини, що відповідно до ст.66 КК України пом'якшує покарання, у вигляді щирого каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Обставин, що обтяжують покарання, згідно ст.67 КК України, судом апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України, яке буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Крім того, з урахуванням апеляційної вимоги прокурора, остаточне покарання ОСОБА_7 належить призначити на підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, у виді 1 місяця позбавлення волі та штрафу, який, відповідно до вимог ч.3 ст.72 КК України, необхідно виконувати самостійно.
Разом з цим, в рамках підготовки до апеляційного розгляду, судом апеляційної інстанції було витребувані відомості щодо сплати обвинуваченим штрафу за попереднім вироком.
Згідно наданих відомостей з Богодухівського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області, станом на 10.03.2025 року за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, в період з 20.09.2024 року по 24.12.2024 року засудженим ОСОБА_7 сплачено штрафу на користь держави в сумі 5668 грн.
Тобто, на час апеляційного розгляду за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року щодо ОСОБА_7 несплачена частина штрафу складає 11 332 грн. (17 000 - 5 668).
Разом з цим, за правилами кримінального закону розмір покарання у виді штрафу визначається у неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у зв'язку з чим невідбута частина покарання у виді штрафу за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року щодо ОСОБА_7 , з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, складає 666 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становити 11 322 грн., оскільки цей розмір найбільш наближений до суми несплаченого штрафу за цим вироком (11 332 грн.).
За таких обставин, оскільки прокурор в своїй апеляційній скарзі просив приєднати, на підставі ч.1 ст.71 КК України, до покарання за новим вироком за ч.4 ст.185 КК України покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03.01.2024 року щодо ОСОБА_7 , з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30.05.2024 року, у виді штрафу в сумі 12 749 грн., тобто без визначення конкретного розміру покарання у виді штрафу у неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також враховуючи відомості, що надані суду з Богодухівського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області, апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, саме таке покарання, на думку колегії, буде відповідати меті, визначеній у ст.ст. 50, 65 КК України, та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Будь-яких законних підстав для пом'якшення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом'якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.
Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку.
Оскільки у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався, строк відбуття покарання належить рахувати з дати ухвалення цього вироку.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.
Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 03 січня 2024 року, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, у виді позбавлення волі строком 1 (один) місяць та у виді штрафу у розмірі 666 (шістсот шістдесяти шість) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, та остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць зі штрафом у розмірі 666 (шістсот шістдесяти шість) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 11 322 (одинадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 00 коп. який, відповідно до вимог ч.3 ст.72 КК України, виконувати самостійно.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 рахувати з дня ухвалення цього вироку, тобто з 10 березня 2025 року.
В решті вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 06 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді :