Справа № 953/9227/24 (1-кс/953/1385/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/348/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
10 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року, якою продовжено підозрюваному ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22023220000001560 від 30.11.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 255 КК України, -
Цією ухвалою продовжено підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк досудового розслідування тобто до 03.04.2025 року, без визначення застави.
На зазначену ухвалу суду захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання старшого слідчого 1 відділення СВ УСБУ в Харківській області ОСОБА_9 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 .
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник посилався на незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді, яка постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду. Також вказував, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КК України є недоведеними. Вважав, що слідчим суддею не обґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні. Посилався на відомості про особу підозрюваного, його стан здоров'я, існування стійких соціальних зв'язків.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22023220000001560 від 30.11.2023 року за ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1, ч.3 ст. 332, ч.3 ст. 27 - ч.1 ст. 366, ч.5 ст. 27 - ч.1 ст. 114-1, ч.3, ч.4 ст. 358 КК України.
03.10.2024 року ОСОБА_8 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
03.10.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1 КК України.
17.02.2025 року слідчий звернувся д слідчого судді із клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 , посилаючись на те, що такий захід забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування чи/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; впливати на свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, тим самим зашкодити державі, враховуючи обґрунтовану підозру у вчиненні ним, згідно підозри, в тому числі особливо тяжкого злочину та реальність зазначених ризиків, які на час звернення з клопотанням про продовження строку тримання під вартою не зменшились та продовжують існувати.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції зазначив, що останній підозрюється у вчиненні, в тому числі, особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі до 12 років з конфіскацією майна, за відсутності будь-яких стримуючих факторів запобігання ризиків, зазначених слідчим. Слідчий суддя встановив існування ризиків, передбачених п.п. 1,2 ч.1 ст. 177 КПК України. Оцінюючи сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПКУ країни, а саме: вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваній у разі визнання винуватою у скоєнні кримінальних правопорушень у вчиненні яких підозрюється, особу підозрюваного, в тому числі її вік, наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність продовження застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказував про відсутність відомостей про неможливість перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятору. Поряд з цим, слідчий суддя суду першої інстанції, враховуючи підозру ОСОБА_8 у вчиненні двох кримінальних правопорушень, які віднесені до переліку злочинів, за якими застава може не визначатися, суспільну небезпечність інкримінованих злочинів, які вчинені в умовах воєнного стану, особу підозрюваного, вважав за необхідне застосувати запобіжний захід без визначення застави.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України, передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Тобто це є імперативна норма закону, яка передбачає, що стосовно особи, яка підозрюється/обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.6 ст. 176 КПК України, застосовується запобіжний захід виключно у вигляді тримання під вартою.
Згідно із ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановила наявність вищенаведених ризиків та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності цих ризиків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження, є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваним переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Суд першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про продовження стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст. ст.193, 194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні прокурора і дійшов вмотивованого висновку про необхідність продовження щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 255, ч.4 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Враховуючи обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження є обґрунтованим таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_8 , до вчинення певних дій, згідно обвинувачення.
Перевіряючи доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою та продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробам підозрюваного: переховуватись від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження об'єктивно вбачається, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст. 255, ч.4 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1 КК України, один з яких, відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на строк до 12 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
З відомостей про особу підозрюваного вбачається, що він розлучений, має неповнолітню дитину, є інвалідом 2 групи, має місце реєстрації та проживання, раніше не судимий.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, які були вчинені ОСОБА_8 , згідно підозри, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тих обставин, що ОСОБА_8 , підозрюється, в тому числі, у вчиненні кримінального правопорушення в умовах воєнного стану спрямованого на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні існує беззаперечно суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що на цьому етапі кримінального провадження підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи про те, що ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, має неповнолітню дитину - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Належить врахувати, що такі відомості існували і до вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому дії, але не стали для нього стримуючи фактором.
Щодо доводів в апеляційній скарзі про наявність у підозрюваного захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та її сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_8 підозрюється, в тому числі, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 28 - ч.1 ст. 114-1 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_8 законно та обґрунтовано було застосовано та продовжено запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_8 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 2 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :