Іменем України
04 березня 2025 року
м. Харків
справа № 953/7213/21
провадження № 22-ц/818/134/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Євгенії Богданівни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Лисиченко С.М., -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними. Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 20.04.2021 року у справі №953/7213/21 шляхом накладення заборони на відчуження нерухомого майна: гаражного боксу (19.7 кв.м.), який находиться за адресою: АДРЕСА_1 ; трикімнатної квартири (66 кв.м.), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; земельної ділянки (0.15 га), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 24.05.2021 року у справі №953/7213/21 шляхом накладення заборони на відчуження земельної ділянки (0.15 га), кадастровий номер 6325157900:00:024:0033, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ястребова Євгенія Богданівна просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 - адвокат Ястребова Євгенія Богданівна вказувала, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не міг не брати до уваги, що наслідки після розгляду кримінального провадження є невідворотними. Принцип невідворотності покарання один із головних принципів судової системи України. Не взяття до уваги зазначених обставин, призвело до ухвалення незаконного, необґрунтованого рішення. Крім того судом першої інстанції, проігноровано позицію Верховного Суду, яка дає зрозуміти, що для того, щоб визнати правочин недійсним, не потрібно чекати вироку стосовно обвинуваченої, адже факт укладення правочину перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі скоєнням злочину, але ніяк не із винесеним/не винесеним вироком. І це стосується не тільки договору дарування, а й договорів купівлі-продажу, які є предметом спору. Зазначає, що судом не було досліджено докази, які в своїй сукупності вказують на недійсність правочинів, бо вчинялись вони задля уникнення звернення стягнення на відчужене майно в майбутньому. Дослідження у повному обсязі причин укладення правочинів та моменту укладення, надає логічне пояснення їхньої недійсності. І не потрібно чекати вироку суду у справі № 639/1817/20 та задоволення цивільного позову в рамках КП №12019220000000331 від 08 березня 2019 року, щоб впевнитися в тому, що правочини є недійсними, по суті фраудаторними, адже достатньо факту скоєння злочину, що потягло за собою смерть людини та причинно-наслідковий зв'язок - це позбавлення майна шляхом відчуження через три дні після настання смерті потерпілого в ДТП- ОСОБА_9 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_10 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі позивачі при зверненні із позовом до відповідачів зазначили, що ОСОБА_4 укладено оспорювані договори дарування та купівлі-продажу з метою приховування належного їй майна та недопущення звернення стягнення на нього в рамках здійснення виконання рішення суду, яке буде ухвалене за результатами розгляду кримінального провадження №12019220000000331 від 08.03.2019 року в частині стягнення з обвинуваченої ОСОБА_4 на їх користь, завданої шкоди злочином у розмірі 4 103 411 грн 56 коп., що у майбутньому може зумовити для позивачів таких негативних наслідків, як неможливість задоволення вказаного цивільного позову за рахунок належного ОСОБА_4 нерухомого майна. В межах розгляду даної справи судом встановлено, що як на час звернення позивачів до суду із даним позовом, так і на час ухвалення судом даного рішення, остаточне рішення за результатом розгляду кримінального провадження №12019220000000331 від 08.03.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, зокрема, обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючих обставин, судом не прийнято. Отже, на час розгляду даної справи у ОСОБА_4 відсутні будь-які зобов'язання перед позивачами, в тому числі і зобов'язання щодо виконання рішення суду в частині виплати на користь позивачів шкоди, завданої її протиправними діями. Враховуючи зазначене та те, що судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки вони заявлені позивачами передчасно.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Матеріали справи свідчать про те, що 08.03.2019 року об 11 год. 27 хв. ОСОБА_4 керуючи автомобілем Toyota Avalon» на перехресті вул. Полтавський Шлях та вул П. Болбачана в м. Харкові на пішоходному переході скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Внаслідок отриманих травм потерпілий ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно даних обвинувального акту, складеного по кримінальному проваджені №12019220000000331, внесеному до ЄРДР 08.03.2019 року, затвердженого 18.03.2020 року процесуальним керівником - прокурором у кримінальному провадженні прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчого територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область прокуратури Харківської області Холченкова А.О., ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а саме у порушенні 08.03.2019 року правил безпеки дорожнього руху як особи, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11 .
Потерпілими у кримінальному провадженні №12019220000000331 від 08.03.2019 року є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У даному кримінальному провадженні в порядку ч.3 ст. 128 КПК України потерпілими заявлено цивільний позов, ціна позову - 4 103 411 грн 56 коп. Встановлено суму матеріальних збитків, завданих злочином - фактичні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_11 під час його стаціонарного лікування у відділенні полі травми КНП «МКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР з 08.03.2019 року по 14.03.2019 року становлять 5 277,02 грн.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі в провадженні Жовтневого районного суду м.Харкова перебуває кримінальне провадження №12019220000000331 від 08.03.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (справа № 639/1827/20 провадження № 1-кп/639/77/23).
Остаточне рішення за результатом розгляду даного кримінального провадження, зокрема, вирок або ухвала про закриття кримінального провадження, судом не прийнято.
Також з матеріалів справи убачається, що 12.03.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі- продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 продала ОСОБА_7 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд присадибна ділянка площею 0.1500 га, кадастровий номер 6325157900:00:024:0033, цільове призначення:02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) розташовану в АДРЕСА_4 . Продаж земельної ділянки здійснено за 190762,00 грн. Грошові кошти ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_7 до підписання цього договору. Договір купівлі-продажу посвідчений 12.03.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №152.
18.03.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 здійснила продаж ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_5 . Продаж здійснено квартири за 1 216 402 грн. Грошові кошти ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 до підписання цього договору. Договір купівлі-продажу квартири посвідчений 18.03.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №431.
18.03.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 здійснила продаж ОСОБА_6 гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 19.7 кв.м. Продаж гаражного боксу здійснено за 118 450,00 грн. Грошові кошти ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 до підписання цього договору. Договір купівлі-продажу посвідчений 18.03.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №434.
З договору дарування, який посвідчений 18.03.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Скорбач Я.С. та зареєстрований в реєстрі за №348 вбачається, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 3/4 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Як на підставу позовних вимог, позивачі зазначили, що 08 березня 2019 року ОСОБА_4 , керуючи належним їй технічно справним автомобілем марки «Toyota Avalon», державний номерний знак НОМЕР_2 , в порушення вимог п.п. 8.7.3, 8.10 Правил дорожнього руху України, наближаючись до регульованого світлофорами пішохідного переходу, не зважаючи на червоний сигнал світлофора для неї, не зменшила швидкості руху і не зупинилася та скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який перетинав проїзну частину по регульованому світлофором, дорожніми зна ками та дорожньою розміткою-пішохідному переходу, на зелений сигнал світлофора. В наслідок дорожньої-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_11 , згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 97 від 18 листопада 2019 року були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що потягли його смерть. ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_9 помер. Зазначають, що станом на сьогодні, в провадженні Жовтневого районного суду міста Харкова перебуває кримінальна справа № 639/1817/20 з розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12019220000000331 від 08.03.2019 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Позивачів у даному кримінальному провадженні визнано потерпілими, оскільки загиблий ОСОБА_11 є потерпілим батьком та чоловіком, що підтверджується свідоцтвами про народження та свідоцтвом про шлюб. Відповідно до Декларації за 2016,2017,2018 роки ОСОБА_4 на праві приватної власності належало нерухоме майно: двокімнатна квартира (69,3 кв.м.), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 3/4 трикімнатної квартири (66 кв.м.), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражний бокс (19,7 кв.м.), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка (0,15 га), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з цим, наступного дня після смерті ОСОБА_11 , тобто після того як ОСОБА_4 стало зрозуміло, що скоєний нею злочин має летальні наслідки, вона почала позбавлятися майна. Так, 15 березня 2019 року ОСОБА_4 оформила довіреність на свого сина та матір щодо відчуження свого майна. 18 березня 2019 року було внесено відомості до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого за договором купівлі-продажу, серія та номер 431, двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , було відчужено на користь ОСОБА_6 . 18 березня 2019 року було внесено відомості до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого за договором дарування, серія та номер 348, 3/4 трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було відчужено на користь ОСОБА_5 . 18 березня 2019 року було внесено відомості до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого за договором купівлі-продажу, серія та номер 434, - гаражний бокс (19,7 кв.м.), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було відчужено на користь ОСОБА_6 .12 березня 2019 року було внесено відомості до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого за договором купівлі-продажу, серія та номер 152, - земельна ділянка (0,15 га), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , було відчужено на користь ОСОБА_7 . Тобто, ОСОБА_4 зробила відчуження чотирьох об'єктів нерухомості, які належали їй на праві приватної власності, на різних людей за короткий час. Вказують, що у червні 2019 року вони, як потерпілі подали до ДБР цивільний позов в рамках кримінального провадження № 12019220000000331 від 08 березня 2019 року на загальну суму 4 103 411 грн. 56 коп. Однак вочевидь, даного майна недостатньо для відшкодування їм, як потерпілим у кримінальному провадженні шкоди. У даному випадку взагалі було б недостатньо будь-якої суми коштів, щоб відшкодувати спричинену родині померлого ОСОБА_12 втрату, проте винна особа повинна понести покарання за скоєння злочину та не може уникати матеріальної відповідальності, приховуючись за фіктивними правочинами, які були вчиненні з метою приховування свого майна аби унеможливити звернення стягнення на нього у майбутньому. Вважають, що спірні правочини, на підставі яких відбулося відчуження нерухомого майна, фактично передбачають інші цілі, ніж ті, що передбачені самим правочином. Вони були вчиненні лише для виду, так як ОСОБА_4 заздалегідь знає, що вони не будуть виконуватись та фактичним володільцем майна залишається вона, хоча юридично вказано майно їй не належить. З огляду на зазначене, позивачі вважають спірні правочини фіктивними, тобто недійсними. Просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року, серія та номер 434, посвідчений приватним нотаріусом Маслак Наталією Володимирівною, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 гаражний бокс (19,7 кв.м.), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення про державну реєстрацію № 46004157 від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2019 року, серія та номер 348, посвідчений приватним нотаріусом Скорбач Яною Сергіївною, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 (сину) 34 частки трикімнатної квартири (66 кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та скасувати рішення про державну реєстрацію №46011863 від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року, серія та номер 431, посвідчений приватним нотаріусом Маслак Наталією Володимирівною, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та скасувати рішення про державну реєстрацію № 46003448 від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 березня 2019 року, серія та номер 152 посвідчений приватним нотаріусом Тимченко Т.В., за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_7 земельну ділянку (0,15 га), яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 та скасувати рішення про державну реєстрацію № 45907218 від 12 березня 2019 року.
Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. […] позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). У справі, що переглядається: очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків; колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2 передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. За таких обставин, суди неправильно застосували норми матеріального права у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна В. Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., про застосування, як способу цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.».
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З наявних у справі доказів убачається, що 08.03.2019 року сталася ДТП, під час якої внаслідок наїзду автомобіля під керуванням відповідача ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_11 останньому спрчинено тілесні ушкодження, у зв'язку з чим потерпілий помер у лікарні 14.03.2019 року.
Разом з тим протягом 10 днів після скоєння ДТП відповідачка ОСОБА_4 уклала 4 договори, за якими здійснила відчуження належного ій нерухомого майна, а саме: двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; 3/4 трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражного боксу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Судова колегія зазначає, що наступне відчуження ОСОБА_4 квартир, гаражного боксу та земельної ділянки мало місце через декілька днів після ДТП, внаслідок якого загинув батько та чоловік позивачів; укладення оспорюваних договорів унеможливить стягнення грошових коштів з ОСОБА_4 на виконання постановленого в майбутньому вироку та вирішення питання про стягнення матеріальної та моральної шкоди на користь позивачів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , як боржник та пов'язані з нею особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 діяли вочевидь недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачів (кредиторів). Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, як вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), є безпідставним.
Як на підставу позовних вимог позивачі посилались на те, що згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди).
Укладаючи договори купівлі- продажу та дарування ОСОБА_4 діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно позивачів.
Обставина укладення ОСОБА_4 попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_7 , відповідно наміри відчужити майно до ДТП, яка сталася 08.03.2019 року, не пливає на те, що після ДТП у правовідносинах з учасниками цієї справи та укладаючи оспорюваний договір відповідачка діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно позивачів.
Даних про відшкодування відповідачкою ОСОБА_4 шкоди, завданої ДТП, хоча б у певній частині, матеріали справи не містять.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Враховуючи фактичні обставини справи, а саме, укладення оспорюваних договорів безпосередньо після вчинення ДТП, в тому числі за договором дарування на користь близького родича, колегія суддів вважає доведеним, що дані договори укладені на шкоду кредиторам, тобто є фраудаторним.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить висновку, що при встановленні фраудаторності договорів, це є достатньою та самостійною підставою визнання їх недійсними.
Вимоги позивачів про скасування рішення щодо державної реєстрації всіх відчужених об'єктів, задоволенню не підлягають, оскільки визнання недійсними договори, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію прав, є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 27 Закону державна реєстрація права власності проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія доходить висновку, що підстав для скасування реєстрації правочинів, які вже визнані судом недійсними не вбачається.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріали справи містять достатньо доказів для висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними оспорюваних правочинів.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні позову.
У зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вимог ст. 136 ЦПК України, ст.8 Закону України «Про судовий збір», судом першої інстанції звільнено позивачів від сплати судового збору.
Під час звернення до суду із позовом позивачі просили: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 березня 2019 року.
Виходячи з вищевикладеного судовий збір за звернення до суду із позовом складає 3 632,00 грн (908,00*4).
Таким чином з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 632,00 грн по 908,00 грн, з кожного в дохід держави.
Під час звернення до суду із апеляційною скаргою апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 4 358,40 грн.
Виходячи з вищевикладеного з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 в розмірі 4 358,40 грн по 1 089,60 грн, з кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Євгенії Богданівни - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Маслак Наталією Володимирівною, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 гаражний бокс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір дарування від 18 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Скорбач Яною Сергіївною, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 3/4 частки трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Маслак Наталією Володимирівною, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_6 двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12 березня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Тимченко Тимченко Тетяною Володимирівною, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_7 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 судовий збір у розмірі 3 632,00 грн по 908,00 грн, з кожного в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 в розмірі 4 358,40 грн по 1 089,60 грн, з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 12.03.2025 року.