Справа № 345/5101/24
Провадження № 11-кп/4808/170/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
11 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2025 року обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 календарних днів, строком до 18.04.2025 (включно), без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю.
Зокрема, посилається на те, що під час розгляду даного клопотання прокурором не було доведено реальної наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що підтверджується письмовими матеріалами клопотання та відсутністю в них доказів того, що ОСОБА_9 схильний до продовження вчинення кримінальних правопорушень, чи намагався у будь-який спосіб здійснювати вплив на свідків чи потерпілих.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі не наведено мотивів відмови в обранні ОСОБА_9 більш м'якого, альтернативного запобіжного заходу, який забезпечив би належну його процесуальну поведінку.
Вказує, що судом не було враховано дані про особу обвинуваченого, його міцні соціальні зв'язки, наявність в нього постійного місця проживання, його молодий вік, те, що він раніше не судимий, та інші обставини, які давали суду всі підстави не продовжувати дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з ізоляцією його від суспільства.
Зауважує, що основним мотивом ухвалення рішення про продовження запобіжного заходу є тяжкість інкримінованого злочину, можливість здійснювати тиск на свідків у даному провадженні. Проте, на думку сторони захисту, дані можливі ризики можна убезпечити, поклавши на ОСОБА_9 відповідні обов'язки.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник адвокат ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 за ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_12 за ч.3 ст. 307, ч.3 ст.311 КК України, ОСОБА_13 за ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.1 ст.309, ч.2 ст.310 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення застави.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , та ризики, передбачені п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочинів, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на свідків, експертів та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин, оскільки ніхто з них ще не допитаний в ході судового розгляду.
Підставами вважати, що ОСОБА_9 , може перешкоджати кримінальному провадженню, є те, що, перебуваючи на волі, він може приховувати докази, які викривають його та інших обвинувачених, та не з'являтись на виклики до суду.
Крім того, підставами вважати, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення, є те, що обвинуваченому інкримінується вчинення декількох кримінальних правопорушень упродовж вказаного проміжку часу.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_9 , серед яких є тяжкі (ч.3 ст. 311, ч. 2 ст. 317 КК України) та особливо тяжкий злочини (ч.3 ст. 307 КК України), за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
З огляду на вищевказане, твердження сторони захисту щодо відсутності доказів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження.
В апеляційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Крім того, в апеляційній скарзі захисник зазначила про наявність в обвинуваченого ОСОБА_9 міцних соціальних зв'язків, проте не надала суду жодних документів на підтвердження вказаних доводів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5