Справа № 346/5843/24
Провадження № 11-кп/4808/113/25
Категорія ч.5 ст.407 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
11 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42024092780000143 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Надвірна Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 2 (два) місяці.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.11.2022, з урахуванням вимог ст.72 КК України остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з дня його фактичного затримання, тобто з 04.10.2024 року. Зараховано ОСОБА_8 в строк покарання строк тримання під вартою з 04.10.2024 року до набрання вироком законної сили із розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за призивом під час мобілізації до лав Збройних Сил України на посаді старшого стрільця стрілецького відділення стрілецької роти стрілецького батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні старший солдат в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст. 9,11,16,49 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та ст.ст.1,4 Дисциплінарного Статуту Збройних сил України, п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, оголошеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2024 року, який діє і понині, 13.10.2023 о 08 години 30 хвилин після умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання у дисциплінарному батальйоні не з'явився вчасно на військову службу без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно перебував поза її розташуванням, знаходячись за місцем свого проживання у с.Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області, де проводив час на власний розсуд до 19.02.2024 року до моменту доставки до місця служби ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Він же, 16.07.2024 о 08 годині 30 хвилин діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилення від виконання обов'язків військової служби, в умовах воєнного стану, оголошеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2024 року, який діє і понині, після виписки із лікувального закладу не з'явився вчасно на військову службу без поважних причин до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та незаконно перебував поза її розташуванням, знаходячись за місцем свого проживання у с.Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області, де проводив час на власний розсуд до 03.10.2024 року до моменту доставки його до органу досудового розслідування працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дії обвинуваченого суд кваліфікував за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу військовослужбовця (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вказаним вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу. Просить скасувати вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим і невмотивованим.
В обґрунтування апеляційних доводів посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. З об'єктивного аналізу фактичних обставин провадження та показань обвинуваченого ОСОБА_8 слідує, що останній на даний час незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, так як недоведена його вина в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Вважає, що ОСОБА_8 не є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, оскільки він не переховувався від правоохоронних органів та відкрито знаходився у себе вдома, так як вважав, що він вже не військовозобов'язний.
На думку сторони захисту, наявні в матеріалах провадження виписка з медичної карти ОСОБА_8 , довідка військово-лікарської комісії від 24.04.2024 року, службова характеристика, а також пояснення обвинуваченого, свідчать про наявність в нього психічного розладу. Однак, ні на досудовому слідстві, ні під час розгляду провадження в суді не було досліджено належним чином психічний стан ОСОБА_8 , не ставилось питання про призначення судово-психіатричної експертизи.
Зауважує, що ОСОБА_8 у судовому засіданні погодився з пред'явленим йому обвинуваченням, оскільки йому було запропоновано покарання в мінімальних межах, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
Водночас вказує, що суд при призначенні покарання безпідставно застосував вимоги ч.1 ст. 71 КПК України і приєднав до покарання призначеного за новим вироком невідбуту частину покарання за попереднім вироком, в той час як ОСОБА_8 відбув покарання. Також суд неправомірно визнав ОСОБА_8 раніше судимим і врахував це як обтяжуючу обставину, що суперечить п.4 ч.1 ст.89 КПК України.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, суд, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, обмежившись лише допитом обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру та спеціальної конфіскації.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Обов'язковою умовою застосування такого порядку судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження: події злочину, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, виду і розміру завданої шкоди, обставин, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, що, згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України, входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
Якщо принаймні одна з наведених обставин заперечується будь-ким із учасників судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
Верховний Суд своїй постанові від 28.08.2019 року у справі №727/9754/18 зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, згідно яких, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Таким чином, приймаючи рішення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції повинен не тільки переконатись в тому, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Виконуючи вищевказану вимогу кримінального процесуального закону, суд першої інстанції повинен конкретизувати кожну із обставин вказаних в обвинуваченні, яка має значення для правильного розгляду справи по суті і стосовно якої він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів.
Суд першої інстанції повинен вказати, які саме обставини не потребують доказування і вважаються встановленими в зв'язку з тим, що не оспорюються ніким із учасників кримінального провадження, переконатися, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і після постановлення судового рішення, будуть позбавлені права оскаржити їх в апеляційному порядку.
Вищевказані вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції виконані не були і суд не конкретизував обставини, стосовно яких він приймає рішення про недоцільність дослідження доказів і стосовно яких учасники судового провадження позбавлені права оскарження в апеляційному порядку.
Суд не з'ясував чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_8 зміст цих обставин, не переконався у добровільності його позиції та безпідставно, в порушення вимог кримінального процесуального закону, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та дав суду показання по суті пред'явленого обвинувачення, які відповідають фактичним обставинам справи і не суперечать їм.
Проте, в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду сторона захисту стверджувала, що обвинувачений ОСОБА_8 не мав можливості скористатися правом на ефективний захист своїх інтересів у зв'язку з тим, що внаслідок поранення, яке він отримав під час бойових дій, істотно погіршилось психічне здоров'я обвинуваченого, що призвело до неможливості об'єктивно оцінювати висунуте обвинувачення та розуміти правові наслідки визнання ним винуватості у вчиненні правопорушення, яке він в дійсності не вчиняв, оскільки не мав можливості продовжувати виконувати обов'язки військовослужбовця та перебувати на військовій службі за станом здоров'я.
Вищевказані обставини повністю підтвердив обвинувачений, який тверджував, що тривалий час перебував на військовій службі та внаслідок поранень на даний час потребує психологічної допомоги, оскільки за станом здоров'я не може продовжувати військову службу.
Наведене свідчить про те, що судом першої інстанції під час розгляду обвинувального акту не було належним чином перевірено підтвердження обвинуваченим фактичних обставин вчиненого, що вказує на невиконання судом першої інстанції вимог ст. 349 КПК України, оскільки у такому випадку суд зобов'язаний був в повному обсязі провести судовий розгляд та дослідити усі доказі, якими обґрунтовувалось обвинувачення.
Недотримання судом вимог ст. 349 КПК України призвело до однобічності та неповноти судового розгляду, не дослідження таких обставин, з'ясування яких може мати суттєве значення для правильного і всебічного розгляду справи.
Вказані допущені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, такими, що перешкодили суду ухвалити обґрунтоване судове рішення і унеможливлюють ухвалення судом апеляційної інстанції свого рішення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є, зокрема істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги вищевказані істотні порушення кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 09 травня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5