Справа № 352/2226/24
Провадження № 22-ц/4808/415/25
Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.
Суддя-доповідач Томин
12 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 10 січня 2025 року, ухвалене в складі судді Кузьменка С.В. в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 20 січня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовну заяву мотивував тим, що є особою похилого віку та отримує пенсію в розмірі 3000 грн., яка не дозволяє йому задовольняти основні потреби, зокрема придбання продуктів харчування та необхідних ліків.
Відповідач є його сином, проте останнім часом не підтримує з ним зв'язку, не цікавиться його станом здоров'я та не надає матеріальної допомоги. На думку позивача, такі дії сина є порушенням обов'язку утримувати непрацездатних батьків, передбаченого статтею 202 Сімейного кодексу України.
Свого часу ОСОБА_1 піклувався про добробут сина та його сім'ї, зокрема забезпечив будівництво житла і сприяв придбанню сільськогосподарської техніки. Зараз відповідач має стабільний фінансовий дохід: працює на підприємстві, де його заробітна плата становить близько 40 тисяч гривень. Окрім того, ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю, має 11 одиниць сільськогосподарської техніки та обладнання, надає послуги з тюкування сіна, оранки, проведення жнив зернових тощо, за що отримує близько 100 тисяч гривень на місяць у весняно-осінній період. Однак він не зареєстрований як підприємець і не сплачує податки на доходи від цієї діяльності. Таким чином, загальний місячний дохід відповідача становить близько 140 тисяч гривень у весняний, літній та осінній періоди.
Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти в розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача.
Рішенням Тисменицького районного суду від 10 січня 2025 року позов задоволено частково. Вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 1/20 частини від усіх видів заробітку відповідача щомісячно і довічно, починаючи з дня подачі позовної заяви 20 серпня 2024 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька в межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
Вказує, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 10, 183, 202, 205 Сімейного кодексу України, що, на його думку, призвело до безпідставного зменшення розміру аліментів. Вважає, що суд мав застосувати аналогію закону та визначити розмір аліментів у 1/4 частини доходу відповідача, як це передбачено для неповнолітніх дітей.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19), згідно з яким у подібних правовідносинах суд визнав правомірним стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу її сина.
Також зазначає, що призначена судом сума аліментів явно недостатня для забезпечення його базових життєвих потреб. Водночас, за твердженням апелянта, відповідач має значно вищий дохід, ніж врахував суд. Офіційна заробітна плата ОСОБА_2 згідно з довідкою про доходи за липень 2024 року становила 39337,42 грн. Проте відповідач займається ще незареєстрованою підприємницькою діяльністю, від якої отримує значні доходи, не враховані судом.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Дяків Д.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, ухваленим з дотримання норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач, звертаючись із позовом про стягнення аліментів, не надав суду доказів, які б свідчили про необхідність отримання ним допомоги в більшому розмірі. Зокрема, не надав доказів того, що самостійно сплачує комунальні послуги за домоволодіння, в якому проживає. Тоді як у судовому засіданні було встановлено, що ці витрати покриває його дружина. Також позивач надав до суду чеки на купівлю ліків, проте не надав жодних медичних призначень, які б підтверджували необхідність їхнього приймання.
Звертає увагу й на те, що у позивача є двоє синів, кожен із яких у рівній мірі зобов'язаний піклуватися про батька. Проте в судовому засіданні позивач сам визнав, що інший його син ОСОБА_3 не бере жодної участі в його утриманні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обов'язок утримання не може покладатися лише на одного з дітей.
Крім того, суд встановив, що позивач веде особисте підсобне господарство, має корову, свиней і пасіку, самостійно доглядає за господарством, користується трактором для заготівлі кормів і продає молоко, отримуючи з цього прибуток у розмірі 600 грн. на місяць. Під час судового засідання позивач також підтвердив, що оплатив виготовлення та встановлення пам'ятника на суму 62000,00 гривень, що фактично відповідає його пенсії за майже два роки. Це свідчить про наявність у нього коштів і відсутність нагальної потреби в додатковому матеріальному забезпеченні.
Також наголошує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19), на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані в справі, що розглядається, оскільки ґрунтуються на інших фактичних обставинах.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України, частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , про що свідчить копія повторно виданого Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05 грудня 2023 року (а.с. 5).
З Довідки про доходи №8788117721701900, сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 26 лютого 2024 року, відомо, що загальна сума пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 31 січня 2024 року складає 38248,00 грн. З березня 2023 року позивач щомісяця отримував дохід в сумі 3000 грн. (а.с. 6).
До матеріалів справи позивачем долучені копії квитанцій про оплату лікарських препаратів (а.с. 70-73).
Позивач у суді першої інстанції також підтвердив, що він оплатив послуги з виготовлення та встановлення надгробного пам'ятника для себе і надгробної плити для своєї дружини вартістю 62000,00 грн. (а.с. 36, 60).
Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав №325325221 від 09 березня 2023 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає позивач ОСОБА_1 , належить ОСОБА_4 - дружині позивача (а.с. 27).
Із наявних у матеріалах справи копій платіжних квитанцій встановлено, що оплату комунальних послуг за адресою: буд. АДРЕСА_1 ще. Єзупіль здійснює дружина позивача - ОСОБА_4 (а.с. 33-35).
Встановлено також, що відповідно до копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 05 березня 1998 року та серії НОМЕР_3 від 10 грудня 2003 року, у відповідача ОСОБА_2 з його дружиною ОСОБА_5 є двоє повнолітніх дітей: син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 30).
З копії студентського квитка серії НОМЕР_4 , виданого 01 жовтня 2023 року і дійсного до 30 червня 2025 року, відомо, що ОСОБА_7 навчається на денній формі у Навчально-науковому інституті мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (а.с. 29).
Відповідно до копії Довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Виконавчим комітетом Єзупільської селищної ради 18 червня 2019 року, місце проживання ОСОБА_2 з 19 жовтня 1999 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 32).
З копії Трудової книжки серії НОМЕР_5 та копії Довідки про доходи №644 від 27 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 працює в ДП «Спецзалізобетон «ВАТ «Івано-Франківськцемент» на посаді електромонтера. Загальна сума доходу з травня 2024 року по липень 2024 року становила 117225,16 грн. (а.с. 40-52, 53).
Також ОСОБА_1 , окрім відповідача, має ще одного повнолітнього сина - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, як зазначив позивач, з 2022 року вони не спілкуються (а.с. 61).
Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки.
ОСОБА_9 підтвердила, що знайома з позивачем і відповідачем, їхні відносини нормальні. Вона була свідком того, що кілька років тому син не привітав батька з днем народження. Вважає подання позову щодо сина негідним вчинком. Протягом останніх двох років не відвідувала будинок ОСОБА_1 і не знає, чи допомагає йому відповідач. Позивач утримує худобу та бджіл, що приносить йому дохід, але його розмір їй не відомий. На її думку, матеріальне становище ОСОБА_1 задовільне, а для нормального життя пенсіонеру достатньо 3500-4000 грн. на місяць.
ОСОБА_10 вважає, що матеріальний стан ОСОБА_1 для його віку (77 років) є нормальним. Вона отримує пенсію 2800 грн. і вважає цю суму достатньою і для позивача. Без витрат на ліки їй би вистачало 4000 грн. Відомо, що ОСОБА_1 утримує корів, бджіл, має трактор і продає молоко, проте сума його доходів їй не відома. За останні два роки свідок не бачила, щоб хтось купував у нього продукти. Востаннє була в його будинку рік тому, тому не знає актуального стану його харчування. Відповідача на подвір'ї позивача протягом останнього року не бачила.
ОСОБА_4 - дружина позивача та мати відповідача, повідомила, що проживає з ОСОБА_1 в одному будинку, але комунальні послуги сплачує самостійно. Позивач утримує корів і продає молоко, проте їй не відомо, який дохід він отримує. Влітку ОСОБА_1 придбав холодильник, встановив собі пам'ятник, а в 2023 році купив корову, яка пізніше захворіла. Сума витрат на її лікування їй не відома.
ОСОБА_11 - дружина відповідача та невістка позивача, зазначила, що має з позивачем погані відносини, оскільки він безпідставно звинувачував її у крадіжці. Позивач має підсобне господарство, продає продукти, проте його дохід їй не відомий. Зазначила, що позивач встановив собі пам'ятник за 70000 грн. і не сплачує комунальні послуги. ОСОБА_2 раніше допомагав батькові фізичною працею. Також ОСОБА_1 подавав на неї скарги до міністерства, але відповіді на них не було. Відносини позивача з її дітьми напружені. Нещодавно він придбав морозильну камеру, що є значними витратами.
ОСОБА_12 зазначила, що ОСОБА_1 отримує пенсію 3100 грн., утримує корову та продає молоко. Вважає, що додаткових доходів у вигляді аліментів йому не потрібно. Близько двох років тому вона купувала у нього молоко, наразі цього не робить. Назвала осіб, які зараз купують молоко, але не знає, чи платять вони за нього і скільки. Також зазначила, що ОСОБА_2 постійно допомагає своєму батькові.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є непрацездатною особою, яка потребує матеріальної допомоги, оскільки його щомісячний дохід, зокрема пенсія та додаткові надходження, є недостатнім для покриття витрат на ліки, продукти харчування та інші необхідні потреби. Водночас суд врахував, що розмір пенсії позивача перевищує прожитковий мінімум, а також те, що у нього є ще один повнолітній син, який теж зобов'язаний утримувати батька. З огляду на це розмір аліментів був визначений у сумі 1/20 частини зі всіх видів заробітку відповідача.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
За статтею 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Відтак, при вирішенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги наявність у апелянта двох синів, кожен з яких в рівній мірі зобов'язаний піклуватись про батьків.
Згідно з частиною 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз вимог ЦПК України дозволяє зробити висновок, що обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За частиною 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, апелянтом не надано суду достатніх та обґрунтованих доказів, що підтверджують обсяги його витрат, які б обґрунтовували потребу в більшій матеріальній допомозі, аніж визначена судом.
До матеріалів справи було долучено копії квитанцій про оплату лікарських препаратів, однак суду не були надані медичні довідки або лікарські призначення, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 конкретних захворювань, що потребують витрат на лікування.
Крім того, не надано доказів, що підтверджують обсяги витрат на харчування та інші потреби, що могли б підтвердити необхідність отримання апелянтом сторонньої матеріальної допомоги у більшому розмірі.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 у справі №910/18036/17 наголошується, що принцип змагальності сторін не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відтак, твердження апелянта про те, що відповідач ОСОБА_2 займається незареєстрованою підприємницькою діяльністю та отримує від цього значні прибутки, також не заслуговує на увагу, оскільки жодними доказами не підтверджується.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява №26864/03) від 26 червня 2008 року принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
З урахуванням викладеного принципу, саме ОСОБА_1 як позивач у справі та особа, що стверджує про необхідність сплати аліментів на його утримання в розмірі 1/4 від заробітку (доходу) відповідача, мав довести обставини, на які він посилається для обґрунтування своїх позовних та апеляційних вимог.
Покликання апелянта на неврахування судом першої інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19), є необґрунтованим, оскільки обставини цієї справи відрізняються від вищезазначеної. Зокрема, позивачка у справі №212/1055/18-ц мала онкологічне захворювання, яке потребувало значних витрат на лікування.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду, а фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та особистого тлумачення апелянтом норм законодавства.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При вирішенні спору суд першої інстанції правильно врахував матеріальне становище позивача та відповідача, інші обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, зокрема, наявність у позивача іншого повнолітнього сина, і визначив аліменти в половині від визначеного судом необхідного розміру, а саме - 1/20 частини зі всіх видів заробітку відповідача, щомісячно і довічно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, що відповідає положенням статті 205 СК України.
В той же час, колегія суддів апеляційного суду роз'яснює апелянту, що він не позбавлений права на звернення до суду першої інстанції з позовом про стягнення аліментів на його утримання до іншого повнолітнього сина, ОСОБА_13 , з відповідним обґрунтуванням свого матеріального стану, розміру доходів та необхідних витрат, з наданням відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи про стягнення аліментів є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у цій справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа про стягнення аліментів, то вона відноситься до малозначних.
Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 12 березня 2025 року.