Номер провадження № 1-кп/641/223/2025 Справа № 641/6825/23
12 березня 2025 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні суду в м. Харкові клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання матеріалів недопустимими доказами по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221210000183 від 01.03.2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
На розгляді Комінтернівського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 заявив клопотання про визнання матеріалів за результатом проведення негласних слідчих розшукових дій недопустимими доказами, в якому просить визнати недопустимими доказами під час судового розгляду справи № 641/6825/23 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріали кримінального провадження № 12023221210000183 від 01.03.2023 року, а саме: 1) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/538 від 31.03.2023 (із додатком MSDHC № 145); 2) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/560 від 10.04.2023 (із додатком MSDHC № 157); 3) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/610 від 20.04.2023 (із додатком MSDHC № 163); 4) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/636 від 26.04.2023 (із додатком MSDHC № 170); 5) протокол НСРД аудіоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/637 від 26.04.2023 (із додатком MSDHC № 171); 6) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/723 від 03.05.2023 (із додатком MSDHC № 179); 7) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/801 від 10.05.2023 (із додатком MSDHC № 189); 8) протокол НСРД аудіоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/802 від 10.05.2023 (із додатком MSDHC № 184); 9) протокол НСРД спостереження за особою, складений ОСОБА_8 , № 16/864 від 19.05.2023 (із додатком DVD-R № 121); 10) протокол НСРД зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, складений ОСОБА_8 , № 16/920 від 26.05.2023 (із додатком DVD-R № 119).
В обґрунтування клопотання посилається на те, що слідчим ОСОБА_9 складено клопотання про проведення НСРД відносно ОСОБА_4 , та 17.03.2023 року слідчим суддею Харківського апеляційного суду винесено ухвалу, якою надано дозвіл на проведення НСРД. 20.03.2023 року слідчий ОСОБА_9 , направив доручення на проведення НСРД, за наслідками яких складено протоколи: 1) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/538 від 31.03.2023 (із додатком MSDHC № 145); 2) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/560 від 10.04.2023 (із додатком MSDHC № 157); 3) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/610 від 20.04.2023 (із додатком MSDHC № 163); 4) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/636 від 26.04.2023 (із додатком MSDHC № 170); 5) протокол НСРД аудіоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/637 від 26.04.2023 (із додатком MSDHC № 171); 6) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/723 від 03.05.2023 (із додатком MSDHC № 179); 7) протокол НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/801 від 10.05.2023 (із додатком MSDHC № 189); 8) протокол НСРД аудіоконтроль особи, складений ОСОБА_7 , № 16/802 від 10.05.2023 (із додатком MSDHC № 184); 9) протокол НСРД спостереження за особою, складений ОСОБА_8 , № 16/864 від 19.05.2023 (із додатком DVD-R № 121); 10) протокол НСРД зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, складений ОСОБА_8 , № 16/920 від 26.05.2023 (із додатком DVD-R № 119). Оскільки НСРД на підставі клопотання слідчого ОСОБА_9 від 08.03.2023 були проведені із порушенням вимог КПК України, то усі протоколи мають бути визнані недопустимими доказами. По перше, досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12023221210000183 від 01.03.2023 під час призначення та проведення НСРД здійснював неуповноважений орган досудового розслідування, із порушенням територіальної підслідності, тобто всупереч вимогам ч. 3 ст. 218 КПК України, що потягнуло істотне порушення прав і свобод обвинуваченого. По друге, слідчий ОСОБА_9 не був уповноваженим слідчим на здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12023221210000183 від 01.03.2023 року. В матеріалах кримінального провадження міститься постанова про створення групи слідчих від 04.04.2023 року, та постанова про зміну призначеної групи слідчих від 03.08.2023 року. Проте, жодного рішення чи доручення, на підставі якого слідчий ОСОБА_9 , здійснював повноваження слідчого у період з 01.03.2023 і до 04.04.2023 року не надано. У реєстрі досудового розслідування також не міститься інформація про факт призначення слідчого ОСОБА_9 у період з 01.03.2023 по 04.04.2023. По третє, у матеріалах кримінального провадження відсутня процесуальна підстава для проведення НСРД, яка була б розсекречена у встановленому законом порядку. 17.03.2023 слідчий суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_10 виніс ухвалу № 1114, якою надав дозвіл на проведення НСРД. Згідно з тильною стороною ухвали, вона виконана у двох примірниках, обидва з яких направлені до ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області. Тобто з моменту винесення ухвали, жоден з примірників не зберігався у Харківському апеляційному суді.. 06.09.2023 прокурор ОСОБА_3 постанову про розсекречення матеріалів НСРД, зокрема ухвали № 1114 від 17.03.2023. 06.09.2023 керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова направив до Харківського апеляційного суду клопотання про розсекречення матеріалів НСРД, зокрема про зняття грифу секретності з ухвали № 1114 від 17.03.2023. Проте з даним клопотанням жоден додаток не направлявся, в тому числі засекречені примірники ухвали № 1114 від 17.03.2023, в зв'язку з чим Харківський апеляційний суд не міг здійснити розсекречення матеріалів НСРД, зокрема ухвали № 1114 від 17.03.2023, без порушення вимог п. 5.11 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_6 клопотання підтримали.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні проти клопотання захисника заперечує, вказує на те, що що місце вчинення кримінального правопорушення не було відомим, оскільки не було відомо, де саме обвинуваченим буде отримано з корисливих мотивів грошову винагороду за вчинення протиправних дій. Оскільки територіальна підслідність прокурором відповідно до ст. 36 КПК України не визначалась, то досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_11 відповідно до вимог ст. 218 КПК України проводилось слідчими СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області. Відповідно до доручення заступника начальника ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області від 01.03.2023 року проведення досудового розслідування доручено старшому слідчому ОСОБА_9 . Якщо гриф секретності наданий іншим підприємством або установою, в даному випадку Харківським апеляційним судом, матеріали вилучаються та надсилаються згідно Порядку №939, тільки працівниками РСО.
Розглянувши клопотання, вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Стаття 87 КПК України визначає недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Так, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит;
Недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
В умовах воєнного стану положення цієї статті застосовуються з урахуванням особливостей, визначених статтею 615 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов'язаний протягом п'яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Прокурор розглядає письмове повідомлення слідчого протягом десяти днів з дня його отримання та в разі підтвердження наведених у ньому обставин зобов'язаний прийняти постанову про визначення підслідності. Прокурор у разі самостійного встановлення обставин, що свідчать про необхідність визначення іншої підслідності, протягом десяти днів з дня встановлення таких обставин зобов'язаний прийняти постанову про визначення підслідності.
Якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо.
Верховний Суд у відповідних постановах (від 28 лютого 2023 року у справі № 761/34746/17, від 19 грудня 2023 року у справі № 428/323/18, від 30 січня 2024 року у справі № 725/1375/19) неодноразово зазначав, що інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у статті 2 КПК. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути різні підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо.
Водночас особливості здійснення досудового розслідування у певних кримінальних правопорушеннях потребують невідкладної фіксації відомостей про такий злочин, запобігання витоку інформації про розслідування, термінового вжиття заходів, спрямованих на збирання доказів, у тому числі проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій.
Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб'єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов'язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.
У розумінні пункту 2 частини 3 статті 87 КПК реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.
Якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК» у значенні пункту 2 частини 3 статті 87 КПК і мати наслідком автоматичне визнання доказів недопустимими.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК України слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
З огляду на приписи ст. 216 КПК України підслідність здійснення досудового розслідування кримінального провадження, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, визначена чинним законодавством саме слідчими органів Національної поліції.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 12023221210000183 слідчим СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 01.03.2023 року внесені відомості до реєстру про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 332 КК України.
01.03.2023 року старшим слідчим СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 повідомлено прокурору Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова про початок досудового розслідування. Заступником начальника СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області 01.03.2023 року доручено проведення досудового розслідування старшому слідчому
ОСОБА_12 огляду на викладене, старший слідчий ОСОБА_9 мав проводити досудове розслідування кримінального провадження, поки прокурор не змінив би підслідність.
З урахуванням викладеного, посилання сторони захисту у відповідному клопотанні на проведення досудового розслідування не уповноваженим органом та неповноважність слідчого ОСОБА_9 по даному кримінальному провадженню, а тому і недопустимість зібраних таким слідчим доказів є помилковими.
Крім того, в судовій практиці касаційного суду сформовані сталі підходи щодо впливу тих чи інших процедурних порушень під час збору доказів на допустимість доказів та порушення прав підозрюваного/обвинуваченого. Зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 521/14957/16-к, касаційний суд в чергове наголосив, що висновок про те, що вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК до наданих сторонами доказів, ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
У клопотанні захисник посилається на те, що внаслідок порушення ч. 3 ст. 218 КПК України було істотно порушено права обвинуваченого, гарантовані ст. 32 Конституції України, ст. 8 ЄКПЛ та ст. 15 КПК України.
При цьому, з огляду на вищевикладене суд вважає помилковими наведені у клопотанні доводи сторони захисту про порушення прав людини і основоположних свобод здійсненими старшим слідчим ОСОБА_9 процесуальними діями і, відповідно, недопустимість отриманих в процесі їх здійснення відомостей.
Щодо доводів клопотання про відсутність процесуальної підстави для проведення НСРД, а саме ухвали № 1114 від 17.03.2023 року, яка була б розсекречена у встановленому законом порядку, суд зазначає, що на звороті ухвали Харківського апеляційного суду від 17.03.2023 року міститься відмітка про її розсекречення 14.09.2023 року, засвідчена печаткою Харківського апеляційного суду.
З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про недопустимість (неналежність) протоколів про хід і результати НСРД, отриманих на підставі ухвали суду від 17.03.2023 року.
При цьому суд також зазначає, що критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК , саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК (такий висновок сформульований у низці постанов ККС ВС, зокрема у постанові 17 жовтня 2023 року у справі № 455/844/16-к).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про визнання матеріалів недопустимими доказами.
Керуючись ст.ст. 371, 372, 376 КПК України,
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 про визнання матеріалів недопустимими доказами відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Cуддя ОСОБА_1