Справа №613/329/25 Провадження № 2/613/328/25
12 березня 2025 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Шалімова Д.В.,
за участю секретаря Герасимюк Л.А.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу №613/329/25 пров. №2/613/328/25 за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування,-
До Богодухівського районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування, в якій просить: визнати за ним, у порядку спадкування за законом після смерті дружини, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6320888300:02:003:0503, площею 1,20 га, за цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.
Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все належне їй майно. Заповіту померла не залишала. Позивач та син , ОСОБА_3 , є спадкоємцями першої черги за законом майна ОСОБА_2 , інші спадкоємці відсутні. Однак, син спадщину не прийняв, що підтверджується відповідною заявою до держнотконтори. Богодухівською державною ноторіальною конторою заведено спадкову справу №385/2024 від 24 вересня 2024 року. До складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входить право постійного користування земельною ділянкою площею 1.20 га, кадастровий номер 6320888300:02:003:0503, для ведення особистого підсобного господарства на території колишньої Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області (правонаступником якої є Богодухівська міська рада Харківської області), посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР № 04-00-013430, виданим 16 червня 1995 року Ульянівською сільською радою на підставі рішення Ульянівської сільської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 19.02.1993№ ХІ сесії ХХ скликання, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №227. Після смерті дружини позивач володіє та користується данною земельною ділянкою за цільовим призначенням. Листом Богодухівської державної нотаріальної контори від 24 грудня 2024 року №1314/01-16 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про права на спадщину на вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 через невизначеність в чинному законодавстві правових підстав спадкування право постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця то його належності до спадкового майна та рекомендовано вирішити вказане питання у судовому порядку.
Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 19 лютого 2025 року, відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, прохав їх задовольнити в повному обсязі.
Представник Богодухівської міської ради Харківської області в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував.
Представник третьої особи Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Проти задоволення позову не заперечувала.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності в судовому засіданні сторін та їх представників.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
В силу ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідачем надана заява про визнання позову, а тому суд вважає можливим ухвалити рішення у підготовчому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15 січня 2002 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 15 січня 2002 року Ульянівською сільською радою Богодухівського району, актовий запис №01.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 04 червня 2024 року, виданого Управлінням « Центр надання адміністративних послуг» Богодухівської міської ради Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 25.
Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 04 лютого 2025 року, в Богодухівській державній нотаріальній конторі Харківської області 24 вересня 2024 року заведено спадкову справу №385/2024, після смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до відповіді нотаріуса Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області від 24 грудня 2025 року № 1314/01-16, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на право постійного користування земельною ділянкою, цільове призначення якої - для ведення особистого підсобного господарства, право на користування на яку підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013430, оскільки нотаріуси не можуть вчинювати нотаріальні дії за умови існування спору про право.
З копії листа Богодухівської міської ради Харківської області № 02-23/346 від 13 січня 2025 року вбачається, що земельна ділянка згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013430, виданим на ім'я ОСОБА_5 , не була сформована, інформація в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня, також земельна ділянка не входить в перелік земель, що не можуть бути передані в комунальну власність, а отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 6320888300:02:003:0503, відповідно до Закону, вважається землями комунальної власності.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Таким чином, на підставі вказаних доказів суд визнає доведеним факт того, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 .
Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013430, виданим 16 червня 1995 року Ульянівською сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Ульянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 19 лютого 1993 року, ОСОБА_6 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,20 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Ульянівської сільської ради. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 227.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Богодухівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом, на спірну земельну ділянку. На вказану заяву Богодухівською держнотконторою листом за № 1314/01-16 від 24 грудня 2024 року було письмово повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування земельною ділянкою та вказано про спір щодо належності цього права до спадкового майна, оскільки право постійного користування земельною ділянкою припиняється зі смертю особи, якій воно належало.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до наступного.
Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18 грудня 1990 року, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб'єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц.
Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 їй на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.
У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.
Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.
Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ні через зміни у земельному законодавстві, ні через смерть осіб, яким це право належало.
Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23 червня 2020 року, справа № 922/989/18.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.
Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Суд визначає, що ні за життя, ні після смерті ОСОБА_2 належне їй право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останньої, фактом її смерті це речове право припинено не було, а тому позивач його успадкував.
У п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
На час видачі ОСОБА_2 . Державного акта на спірну земельну ділянку діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15 квітня 1993 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 квітня 1993 року за № 31.
Із наведених законодавчих норм слідує, що право постійного користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано в установленому порядку, який діяв до 01 січня 2013 року, а отже є чинним, земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера і внесення відомостей до Національної кадастрової системи.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз'яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.
На підставі викладеного, враховуючи те, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та після смерті її право постійного користування спірною земельною ділянкою припинене не було, доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред'явлених доказів.
Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 20, 1216 - 1218, 1220, 1222, 1225, 1268 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , право постійного користування, у порядку спадкування за законом, земельною ділянкою площею 1,20 га, кадастровий номер 6320888300:02:003:0503, для ведення особистого підсобного господарства, згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013430, виданим 16 червня 1995 року Ульянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.