Справа № 203/1221/25
Провадження № 2-з/0203/10/2025
07 березня 2025 року суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Іваницька І.В.,
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, стягнення моральної шкоди
28 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» представник заявника ОСОБА_1 адвокат Базюкевич Є.В. звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- заборонити Державній міграційній службі змінювати склад зареєстрованих осіб, ОСОБА_3 , будь-яким органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ОСОБА_1 09.10.2007 за договором дарування, серії ВЕХ №967119, реєстр.№2531, посвідченим приватним нотаріусом Куліш В.І., отримав від своєї матері квартиру по АДРЕСА_1 . Мати заявника, ОСОБА_4 , набула право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу за реєстровим №1647 від 06.07.2002, заявник був зареєстрований у вказаній квартирі з 21.06.2002 року і залишається зареєстрованим за цією адресою станом на сьогодні. До грудня 2024 року заявник періодично проживав у своєму будинку по АДРЕСА_2 , який заявник побудував і оформив право власності 27.08.2015. Квартиру АДРЕСА_3 сестра заявника здавала в найм, коштами розпоряджалась самостійно, в тому числі оплачувала комунальні послуги. Після лікування заявника в реабілітаційному центрі 02.02.2025 сестра заявника ОСОБА_2 не впустила його в будинок, наполягаючи, щоб він жив у своїй квартирі на АДРЕСА_1 . При цьому під час суперечки ОСОБА_2 повідомила, що будинок вже не належить йому, а переоформлений на її доньку - ОСОБА_3 , а також погрожувала вигнати його на вулицю навіть з власної квартири.
Під час звернення до приватного нотаріуса Кот Б.А. 06.02.2025 представник заявника отримав інформацію з державного реєстру речових прав, відповідно до якої будинок на АДРЕСА_2 (індекс 52069) дійсно переоформлений на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.03.2019 року, оформленого у приватного нотаріуса Куліш Олени Вікторівни. Сестра заявника переоформила на свою доньку також і належну заявнику квартиру на АДРЕСА_1 . Переоформлення відбулось у того ж приватного нотаріуса ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, номер 39 від 03.07.2020. Саме щодо згаданої квартири заявник подав заяву про забезпечення позову.
Заявник як власник нерухомості повідомляє, що жодних документів про продаж квартири (як і будинку) він не підписував, довіреностей не видавав, не мав наміру продавати квартиру племінниці. Заявник залишається зареєстрованим в квартирі і сьогодні, а нова власниця, як і її мати - сестра заявника - ніколи не проживали у спірній квартирі.
Як з'ясувалось, 09.02.2025 під час особистого спілкування заявника і представника з сестрою заявника ОСОБА_2 , квартира була продана від імені заявника ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, оформленої тим же приватним нотаріусом Куліш О.В. 10.07.2015, зареєстрованої в реєстрі за №263, нотаріальний бланк НАН 917624, її неповнолітній доньці. Заявник припускає, що така довіреність могла бути ним видана, водночас обставини продажу квартири свідчать, що сестра заявника як повірений діяла з явним перевищенням вказаних в довіреності повноважень, не в інтересах довірителя, що є підставою для визнання правочину недійсним, про що 21.02.2025 поданий відповідний позов до суду.
Заявник вважає реальним ризик відчуження квартири іншим стороннім особам, що може унеможливити майбутнє виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог.
В обґрунтування існування реального ризику відчуження квартири заявник посилається на те, що 09.02.2025 виявив оголошення про продаж квартири в його будинку по АДРЕСА_4 , яка схожа за описом на спірну квартиру, на сайті: https://dom.ria.com/uk/realty-prodaja-kvartira-dnepr-slavutich-polya-aleksandra-рrospekt32242713.html. На цей час оголошення вже не активне. Водночас ймовірність продажу саме належної йому квартири опосередковано підтверджується достовірним оголошенням про продаж будинку в с. Дороге, який без відома заявника був відчужений за тією ж довіреністю сестрою заявника на користь її власної неповнолітньої доньки.
Таким чином, заявник вважає, що його сестра та її донька намагаються відчужити спірні об'єкти нерухомого майна, щоб завадити поверненню майна законному власнику. Тобто, на думку заявника, наявна очевидна загроза унеможливити повернення квартири, втратити право власності на неї. Жодних коштів від продажу належної заявнику нерухомості він не отримував, що додатково свідчить про незаконність і прихованість такого продажу. Заявник зазначає, що вказані в заяві про забезпечення позову міри забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, ознайомившись з копіями доданих до неї документів, проаналізувавши норми ЦПК України, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частин 6, 7, 8 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Відповідно до пунктів 1, 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (постанова ВС від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22).
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова ВС від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18 ).
За змістом ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.
Згідно з абзацом 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз викладених вище норм та обставин справи вказує, що заявник повинен надати суду докази на підтвердження своїх вимог з метою доведення того, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також на підтвердження відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, їх співмірності.
Перевіривши відомості за посиланням на веб-сайті, на яке вказує заявник за адресою: https://dom.ria.com/uk/realty-prodaja-kvartira-dnepr-slavutich-polya-aleksandra-рrospekt32242713.html, суд встановив, що вказане оголошення про відчуження спірної квартири АДРЕСА_5 відсутнє, а з роздруківки оголошення щодо квартири АДРЕСА_5 , наданого заявником, неможливо встановити сайт, на якому воно розміщене, та чи дійсно це оголошення стосувалось спірної квартири. У своїй заяві заявник лише припускає можливість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужити спірну нерухомість без посилання на належні та допустимі докази. Водночас долучені до матеріалів заяви копії оголошення з веб-сайту щодо продажу будинку АДРЕСА_2 (як вказано в оголошенні Царське село) Дніпровського району Дніпропетровської області, суд не бере до уваги, оскільки вказаний будинок не є предметом спору та не стосується предмета заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в матеріалах заяви відсутні належні докази, які можуть підтвердити обґрунтованість вимог заявника щодо вжиття заходів забезпечення позову, тому заява представника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 149-159, 260 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя І.В. Іваницька