65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"12" березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 916/886/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши заяву (вх. № 4-11/25 від 10.03.2025) Компанії Hitit A.G. (Хітіт А.Г.) (Turmstrasse 28, 6312 Steihausen, Switzeland/Турмштрассе 28, 6312 Штайнгаузен, Швейцарія) про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову за морською вимогою до Компанії Ant Shipping and Trading LTD (Ант Шіпінг енд Трейдінг ЛТД) (Trust Company Complex, Ajeltake Road, Ajeltake Island, Majuro, Republic of the Marshall Islands MH96960/ Траст Компані Комплекс, вулиця Ажелтейк, острів Ажелтейк, Маджуро, Республіка Маршаллові Острови, MH96960) про арешт морського судна,
Заявник, Компанія Hitit A.G. (Хітіт А.Г.), звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову у вигляді арешту морського судна для забезпечення морської вимоги, в якій просить суд накласти арешт на морське судно «MV Ant» номер ІМО 9412311, зареєстрованим власником якого є Компанія Ant Shipping and Trading LTD (Ант Шіпінг енд Трейдінг ЛТД), яке знаходиться в акваторії Одеського морського порту, шляхом обмеження в його пересування в акваторії Одеського морського порту та заборони виходу з акваторії Одеського морського порту.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову Компанія Hitit A.G. (Хітіт А.Г.) посилається на те, що 16.01.2025 заявник уклав з Компанією Agricore Trade SRL (Агрікоре Трейд СРЛ) договір продажу № НІТ431, яким заявник придбав 5,000 метричних тон (+/- 10%) товару. На виконання контракту 18.01.2025 було відвантажено 4,697,767 метричних тон товару на борт судна у морському порту «Південний», а у наданих Компанією Agricore Trade SRL (Агрікоре Трейд СРЛ) коносаментах у графі «вантажовідправник» вказано, що ним є заявник.
На переконання заявника, ці коносаменти становлять договір про перевезення морського вантажу між заявником та відповідачем. При цьому, коносаменти чітко вказували портом розвантаження один безпечний порт Турецького Чорного моря або Мармара, або Ізмір, а відповідно до подальших інструкцій, портом розвантаження було обрано порт Карасу, Туреччина. В свою чергу, відповідачу неодноразово надавались відповідні інструкції розвантажити товар саме у порту Карасу, Туреччина.
Між тим, як зауважує заявник, на виконання умов контракту 23-24 січня 2025 року Компанія ОСОБА_1 (Хітіт А.Г.) сплатила за товар повну вартість у розмірі 1080486,41 доларів США за рахунком № 001901 проти скан-копій товаросупровідних документів, включно з коносаментами. Відтак, за ствердженням заявника, щойно товар був повністю оплачений, він став власником товару на борту судна і мав право одноосібно ним розпоряджатися та давати відповідні інструкції.
Заявник наголошує, що в порушення договору морського перевезення вантажу, свідченням якого є коносаменти, та всупереч інструкцій заявника, відповідач доправив товар у порт Александрії, Єгипет, де вивантажив його на користь третьої особи, у зв'язку з чим заявник утратив товар вартістю на 1080486,41 доларів США.
Відтак, заявник вимагає від відповідача відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення останнім договору морського перевезення вантажу та втрати товару на суму 1080486,41 доларів США, як результат його неправомірного перевезення до Єгипту та передачі третім особам.
Отже, на переконання заявника, правовими підставами для морської вимоги у цій справі є підпункти «е)» та/або «f» ч.1 ст. 1 Конвенції, що є підставою для її забезпечення шляхом арешту морського судна «Ant», номер ІМО 9412311, на суму 1080486,41 доларів США.
11.03.2025 Компанією Ant Shipping and Trading LTD (Ант Шіпінг енд Трейдінг ЛТД) подано до суду заперечення (вх. № 8045/25), де ґрунтуючи подані заперечення, Компанією було зазначено суду, що будучи судновласником судна «Ant», уклала з Компанією Eastoria DMCC договір фрахтування від 15.01.2025, відповідно до якого відповідач є власником судна та перевізником, а Компанія Eastoria DMCC є фрахтувальником.
За ствердженням відповідача, вищенаведене підтверджує статус Компанії Eastoria DMCC у даних правовідносинах як єдиного належного фрахтувальника судна, який уповноважений надавати виключні інструкції з розвантаження/навантаження судна, зміни порту суднозаходу, тощо, при цьому, судновласник зобов'язаний виконувати вказівки фрахтувальника в межах зобов'язань, передбачених договором фрахтування від 15.01.2025 у період його дії.
В свою чергу, як зазначає відповідач, правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначається коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, проте є обов'язковими для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ (чартер), в якому вони викладені. Отже, за відсутності інших договорів, правовідносини між судновласником та вантажоодержувачем (заявником) регулюються саме коносаментами.
Відповідач стверджує, що, оскільки судновласник діяв відповідно до інструкцій Eastoria DMCC (фрахтувальника) згідно з договором фрахтування від 15.01.2025, а також враховуючи, що Eastoria DMCC залишався власником вантажу та держателем оригіналів коносаментів, судновласник не може нести відповідальність за дії або бездіяльність фрахтувальника.
Також, відповідач пояснив, що судно прибуло до порту Карасу, Туреччина, для вивантаження вантажу 24.01.2024 та перебувало у порті в очікуванні подальших інструкцій Компанії Eastoria DMCC, проте фрахтувальник дав вказівку судновласникам не здійснювати вивантаження, оскільки він не отримав оплату за вантаж відповідно до договору купівлі-продажу. Протягом усього відповідного періоду вантажоотримувачем вантажу в Туреччині не було надано судновласникові оригіналів коносаментів, оскільки оригінальні коносаменти залишалися у Eastoria DMCC, у зв'язку з чим судновласники були змушені дотримуватися його інструкцій і очікувати подальшого вирішення питання.
Відповідач додає, що фрахтувальником не було надано гарантійного листа фрахтувальника, як це передбачено умовами ст. 23 договору фрахтування від 15.01.2025, з метою вивантаження вантажу за відсутності оригіналів коносаментів, а відтак, судновласник не мав права вивантаження вантажу у порту Карасу, Туреччина.
Згодом, через те, що Eastoria DMCC так і не отримали оплату за вантаж, судну було надано вказівку вийти з Турецького порту, а в подальшому здійснити вивантаження в Єгипті за виданими новими чинному коносаментами фрахтувальником. Після отримання оригіналу коносамента судновласники видали новий коносамент і продовжили рейс до Єгипту, де вантаж був успішно вивантажений.
Відповідач виснує, що між Компанією судновласника та Компанією ОСОБА_2 ) відсутні будь-які договори морського перевезення вантажу, а оригінали спірних коносаментів було належним чином анульовано остаточно, отже між вантажоотримувачем та судновласником не існує ані договору морського перевезення вантажу, ані коносаментів, які б могли підтвердити наявність правовідносин сторін щодо перевезення вантажу, отже і не може існувати морської вимоги.
Відтак, на переконання відповідача, вантаж не було втрачено або пошкоджено, а його було доставлено отримувачу, відповідно до інструкцій, наданих фрахтувальником/власником вантажу. Натомість, Компанія ОСОБА_1 (Хітіт А.Г.) намагається увести суд в оману, заявляючи про наявність морської вимоги безпосередньо до власника судна, оскільки матеріали справи не містять ані доказів права власності на вантаж, ані доказів оплати фрахту або будь-яких інших, які б свідчили про наявність договору морського перевезення.
Заявником до суду були надані пояснення (вх. № 8145/25 від 12.03.2025), де відзначено, що відповідач фактично визнав несанкціоноване перевезення оплаченого заявником вантажу до Єгипту та його передачу третім особам без погодження заявника, а також підтвердив наявність між сторонами договору морського перевезення вантажу на підставі спірних коносаментів, не оспорив оплату заявником повної вартості вантажу, визнав невиконання договору морського перевезення вантажу та неправомірне, одностороннє анулювання коносаментів без жодного погодження з заявником.
У додаткових поясненнях (вх. № 8169/25 від 12.03.2025) Компанія Ant Shipping and Trading LTD, окрім раніше зазначеного, зауважила, що договір фрахтування від 15.01.2025 було укладено між нею та фрахтувальником з метою виконання договору купівлі-продажу № Corn-15012025 від 15.01.2025, який було укладено між Eastoria DMCC (продавець/власник вантажу) та Agrex BG EOOD (покупець). На виконання вказаних договорів на судно було навантажено вантаж та видано коносамент № 1 від 18.01.2025 на 3028,898 метричних тон вантажу та коносамент № 2 від 18.01.2025 на 1668,869 метричних тон вантажу, які були видані відповідно до вказівок Eastoria DMCC, який є відправником вантажу і тримачем оригінальних коносаментів, а отже власником вантажу.
Відповідач також додав, що судно перебувало у порту Туреччини у період з 24.01.2025 до 30.01.2025 в очікування подальших інструкцій фрахтувальника щодо вивантаження вантажу, а 29.01.2025 судновласником було отримано відповідні інструкції покинути порт Карасу і слідувати до порту Александрія, Єгипет, для вивантаження вантажу відповідно до замінного контракту.
Розглянувши заяву Компанії ОСОБА_1 (Хітіт А.Г.) про вжиття заходів для забезпечення позову (морської вимоги) у вигляді арешту морського судна, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 2 ст. 30 ГПК України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до п.п. 1, 9 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.
Отже, арешт морського судна є окремим видом забезпечення позову у вигляді накладення арешту, відмінність якого полягає у специфіці об'єкту такого накладення.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до ч. 4 цієї ж статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Порядок подання заяви про забезпечення позову встановлено ст. 138 ГПК України, відповідно до частини другої якої, заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.
Як з'ясовано судом, на час подання заяви судно MV «Ant» знаходиться в порту Одеса, про що, зокрема, свідчить наданий з боку заявника лист Капітана Одеського морського порту від 09.03.2025, підписаний ст. інспектором п.н. В. Шелестом, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про подання заяви про арешт судна за належною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Умовами ч. 3 ст. 139 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичної особи) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи), що є відповідальною за морською вимогою, її місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання чи перебування (для фізичної особи), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна; найменування судна, щодо якого подається заява про арешт, інші відомості про судно, якщо вони відомі заявнику.
Відтак, обґрунтування заявником належним чином необхідності забезпечення позову не є обов'язковою умовою для задоволення відповідної заяви в силу п. 3 ч. 3 ст. 139 ГПК України, про що зауважив Верховний Суд, зокрема у своїй постанові від 18.10.2019 у справі №915/1301/19.
Положеннями ч. 2 ст.140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 140 ГПК України заява Компанії Hitit A.G. (Хітіт А.Г.) про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно, обмеження в його пересування в акваторії Одеського морського порту та заборони виходу з акваторії Одеського морського порту, розглядається судом без повідомлення заявника та зацікавленої особи.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства.
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Суд зазначає, що порядок накладення арешту на морські судна врегульовано Міжнародною конвенцією з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України №3702-VI від 07.09.2011 та яка набула чинності для України 16.05.2012 (далі - Конвенція 1952 року).
За положеннями п.1 ч.1 ст.1 - Конвенції 1952 року «морська вимога» означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: a) збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; b) загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов'язані з його експлуатацією; c) рятування судна або вантажу; d) договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; e) договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; f) втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; g) загальної аварії; h) морської позики; i) буксирування; j) лоцманства; k) поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; l) будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; m) заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; n) витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; o) спорів, що стосуються права власності на морське судно; p) спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; q) іпотеки або морської застави будь-якого судна.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції «арешт» означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.
Згідно зі ст.2 Конвенції судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.
Згідно зі ст. 3 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах «o», «p» або «q» пункту 1 статті 1.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Конвенції якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами.
Наведене свідчить про можливість накладення арешту на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або інше судно власника чи фрахтувальника, які є відповідальними особами за морською вимогою і в момент виникнення вимоги були власниками чи фрахтувальниками конкретного судна.
Статтею 4 Конвенції визначено, що на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.
Частиною 2 ст. 6 Конвенції передбачено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.
Відповідно до ст. 7 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року якщо суд, в межах юрисдикції якого було арештовано судно, не має компетенції розглядати справу по суті, то застава або інший вид забезпечення, надані відповідно до статті 5 для звільнення судна з-під арешту, прямо передбачають, що їх було надано як забезпечення виконання будь-якого судового рішення, яке згодом може бути оголошене судом, який має повноваження виносити таке рішення, а суд або інший відповідний судовий орган країни, в якій заарештовано судно, встановлює термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду, який має такі повноваження.
При цьому, згідно ст. 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.
Згідно наданої заявником інформації, судновласником морського судна «Ant» (IMO 9412311, прапор - Республіка Вануату) єКомпанія Ant Shipping and Trading LTD (Ант Шіпінг енд Трейдінг ЛТД).
Суд на підставі поданих заявником документів встановив, що 16.01.2025 між Компанією Hitit A.G. (Хітіт А.Г.), як покупцем, та Компанією Agricore Trade SRL (Агрікоре Трейд СРЛ), як продавцем, було укладено контракт № НІТ431 щодо купівлі-продажу 5000 метричних тон (+/- 10% на розсуд продавця і за контрактною ціною) кукурудзи українського походження, насипом.
Умовами контракту також передбачено, що термін відвантаження: 15.01.2025 - 31.03.2025, та умови оплати: 100% чистими грошовими коштами протягом 1 банківського дня після надання електронною поштою сканованих копій товаросупровідних документів, передбачених контрактом, і після виходу судна в Турецькі води у разі, але в будь-якому випадку, до вивантаження. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок продавця. Продавець зберігає право власності на товар до повної оплати.
Також, спеціальними умовами вказаного контракту встановлено, що, якщо оригінали коносаментів відсутні на момент прибуття судна в порт вивантаження, а продавці отримали повну вартість товару на свій банківський рахунок, то продавці повинні дозволити вивантаження під гарантійний лист. Для цього продавці повинні надати судновласнику гарантійний лист.
Іншими умовами контракту погоджено, що за жодних обставин покупець не має права вивантажувати вантаж без дозволу продавця. Право власності на товар переходить від продавця до покупця тільки після отримання продавцем повної оплати за товар на банківський рахунок продавця.
Відповідно до Коносаменту № 1 від 18.01.2025 вантажовідправник ТОВ «Зерно-Баланс», яке діяло від імені Компанії Simmetrik Corp, від імені Компанії Eastoria DMCC, яка діяла від імені Компанії Agricore Trade та від імені Компанії Hitit A.G., загалом завантажив та відправив 3028,989 метричних тон кукурудзи українського походження насипом на борт судна «Ant», вантажоодержувач визначений на замовлення, проте вказано повідомити Компанію Bek Tarim Limited Sirketi (Бек Тарім Лімітед Шіркеті). Порт вивантаження: один безпечний порт Чорного моря Туреччини або Мармара, або Ізмір, Туреччина. Вказаний коносамент було підписано ТОВ «Фортуна Інтернешнл Україна» як агентом капітаном судна «Ant».
Окрім того, відповідно до Коносаменту № 2 від 18.01.2025 вантажовідправник ТОВ «Грейн Стрім», яке діяло від імені Компанії Simmetrik Corp, від імені Компанії Eastoria DMCC, яка діяла від імені Компанії Agricore Trade та від імені Компанії Hitit A.G., загалом завантажив та відправив 1668,869 метричних тон кукурудзи українського походження насипом на борт судна «Ant», вантажоодержувач визначений на замовлення, проте вказано повідомити Компанію Bek Tarim Limited Sirketi (Бек Тарім Лімітед Шіркеті). Порт вивантаження: один безпечний порт Чорного моря Туреччини або Мармара, або Ізмір, Туреччина. Вказаний коносамент було підписано ТОВ «Фортуна Інтернешнл Україна» як агентом капітаном судна «Ant».
У вищенаведених коносаментах відзначено, що фрахт передплачений від 15.01.2025.
Як вбачається з матеріалів заяви, 20.01.2024 Компанією Agricore Trade S.R.L. виставлено Компанії Hitit A.G. рахунок-фактуру № 001901 на оплату кукурудзи українського походження обсягом 4697,767 м.т. на загальну суму 1080486,41 доларів США
Матеріали справи містять докази переказу Компанією ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок Компанії Agricore Trade S.R.L. на загальну суму 1080486,41 доларів США.
Окрім того, матеріали розгляду заяви про забезпечення позову містять електронні листи Компанії ОСОБА_1 , зокрема, до Компанії Ant Shipping and Trading LTD та Компанії Eastoria DMCC, від 5.02.2025 та від 26.02.2025, якими заявник вимагав вивантаження вантажу в порту Карасу на користь «Бек Тарім, який є одержувачем за коносаментами, оскільки саме Компанія ОСОБА_1 є законним власником спірного вантажу.
З наявних матеріалів справи також вбачається, що 15.01.2025 між Компанією Eastoria DMCC, як продавцем, та Компанію Agrex BG EOOD, як покупцем, був укладений контракт № Corn-15012025 щодо купівлі-продажу 5000 метричних тон кукурудзи українського походження, без ГМО, врожаю 2024 року, навалом, відповідно до умов якого визначено період поставки всієї зазначеної кількості - 17.01.2025 - 25.01.2025. Умови оплати визначено як: 100% чистими грошовими коштами протягом 2 банківських днів після надання факсованих/сканованих копій платіжних документів і після проходження через протоку Босфор, залежно від того, що відбудеться пізніше, але в будь-якому разі до початку розвантаження. До моменту надходження оплати на банківський рахунок продавця судно не швартується і не розвантажується.
В свою чергу, як також свідчать матеріали справи, 15.01.2025 між Компанією Ant Shipping and Trading LTD, як судновласником, та Компанією Eastoria DMCC, як фрахтувальником, був укладений договір чартеру, тобто, фрахтування морського судна «Ant», номер ІМО 9412311, умовами якого передбачано фрахтування судна з метою перевезення вантажів (навалом карбамід (останній), пшениця навалом, кукурудза навалом) до портів розвантаження: 1 безпечний порт для завантаження завжди доступний і завжди на плаву Мармара або Ізмір.
Пунктом 23 даного договору встановлено, що у разі відсутності оригіналів коносаментів у порту вивантаження, судновласник повинен дозволити вивантаження всього вантажу проти LOI фрахтувальника, оформленого на бланку фрахтувальника, з підписом/печаткою особи, прізвищем та званням - тільки фрахтувальником, без залучення будь-якої банківської гарантії.
Матеріали розгляду заяви про забезпечення позову містять електронне повідомлення суднового брокера Компанії Eastoria DMCC, яким фрахтувальник повідомив судновласника, що він є єдиним законним власником вантажу на борту судна «Ant», відвантаженого згідно спірних коносаментів № 1-2 від 18.01.2025, законним власником оригіналів даних коносаментів і решти відвантажувальних документів на поточну партію вантажу. Окрім того, вантажовідправник за чартерною партією від 15.01.2025 повідомив судновласника, що не має жодних договірних відносин з Компанією Hitit A.G. або будь-якою іншою третьою особою, а також заборонив вивантаження, відбір проб або будь-яке інше розпорядження вантажем без його згоди.
Також, наявне в матеріалах справи електронне листування свідчить, що судновласник Компанія Ant Shipping and Trading LTD отримала безпосередньо від фрахтувальника - Компанії Eastoria DMCC інструкції щодо вивантаження товару в порту Александрія, Єгипет, та відповідні проєкти коносаментів і товарної накладної.
Відтак, у поданій до суду заяві про арешт морського судна Компанія Hitit A.G. посилається на порушення Компанією Ant Shipping and Trading LTD умов договору про перевезення товару, спричинене невиконанням останньою свого обов'язку доставити товар для розвантаження у порт Карасу, Туреччина, та, як наслідок, втрату спірного товару, при цьому, зазначаючи, що останній всупереч інструкціям вантажовідправника та порушуючи його права, повністю розвантажив належний заявнику товар в порту Александрії, Єгипет, на користь третьої особи.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Водночас, суд зауважує, що підставність морської вимоги її розмір та суть має бути доведена фактичними доказами з врахуванням принципів господарського судочинства, балансу інтересів сторін та всіх обставин щодо їх існування.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 914/1570/20).
Відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна» від 20.12.2011 №4190-VI та «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна» від 07.09.2011 року №3702-VI з 16.05.2012 до господарського процесу України був запроваджений процесуальний інститут арешту судна для забезпечення морської вимоги.
Ці зміни було розроблено та внесено до чинного законодавства України з метою його приведення у відповідність до ст. 4 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року.
Завданням національного законодавства країни-учасниці Конвенції про арешт 1952 року є: забезпечення можливості своєчасного арешту судна; захист інтересів судновласника від зловживання правом на арешт шляхом вимоги від заявника внесення забезпечення для покриття можливих збитків; можливість судновласника звільнити судно з-під арешту шляхом надання грошового забезпечення позову (за виключенням випадків оскарження права власності на само судно); встановлення розумного строку, в продовж якого заявник повинен надати докази про початок розгляду його морської вимоги компетентним судом.
При розгляді справ про арешт морських суден судові органи керуються положеннями Конвенції 1952 року, але процесуальні норми передбачені процесуальними кодексами.
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що застосування судом норм КТМ України є неможливим, оскільки участь у даній справі приймають іноземні контрагенти, на яких не розповсюджується його дія.
Будучи специфічним інститутом матеріального морського права, арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову.
Договір чартеру 15.01.2025 укладався на виконання перевезень судном «Ant», власником судна є Компанія Ant Shipping and Trading LTD, а фрахтувальником судна, при цьому і вантажовідправником спірного вантажу, визначено Компанію Eastoria DMCC.
Поряд з цим, заявником не надано жодних доказів на підтвердження власних тверджень щодо належного укладення між сторонами договору морського перевезення вантажу або стосовно того, що він є самостійною стороною чартеру, тобто заявником не надано жодного договору перевезень вантажу, уладеного безпосередньо між Компанією Hitit A.G. та Компанією Ant Shipping and Trading LTD, договору фрахтування або доказів існування в нього чи отримувача вантажу оригіналів коносаментів, для того, аби зазначати, що відповідач є саме тією особою, до якої могла бути пред'явлена морська вимога.
Крім того, суд звертає увагу на той факт, що у випадку наявності спору щодо того, хто є вантажовідправником, фрахтувальником, перевізником або іншою особою (власником) тощо, це повинно бути встановлено судом при розгляді позовних вимог по суті, а не при вирішенні питання щодо забезпечення позову у вигляді арешту судна за морською вимогою.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на заявника, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу Компанії Hitit A.G. на наступне: відсутність у приписах ч. 3 ст. 139 ГПК України обов'язку надати до заяви про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна докази обґрунтування розміру морської вимоги, не звільняє заявника від обов'язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Докази обґрунтованості визначеного заявником розміру морської вимоги оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, які підтверджують наявність морської вимоги до боржника. Поряд з цим, за даних обставин, відсутність будь-якого обґрунтування є додатковим аргументом, який свідчить про відсутність підстав для задоволення поданої заяви.
Фактично міркування заявника щодо несанкціонованого перевезення оплаченого ним товару до Єгипту та передачі його третім особам, а також неправомірного та одностороннього анулювання коносаментів без погодження з заявником, що призвело до втрати товару вартістю 1080486,41 доларів США, наразі, є лише припущеннями заявника, яке не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Так, суд наголошує, що заявником не було доведено того, що він був уповноважений надавати судновласнику виключні інструкції з розвантаження судна в порту Карасу, як і не було доведено його право або право вантажоодержувача на отримання спірного вантажу в порту призначення.
В свою чергу, матеріали розгляду заяви більш переконливо свідчать, що судновласник виконував інструкції та вказівки єдиного фрахтувальника судна - Компанії Eastoria DMCC, який додатково був держателем оригіналів коносаментів, в межах зобов'язань, передбачених договором фрахтування від 15.01.2025 у період його дії.
Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку заявником не доведено документально та не обґрунтовано наявності підстав щодо виникнення у нього відповідної морської вимоги саме до судновласника, з наявністю якої чинне законодавство визначає можливість вжиття заходів у вигляді арешту судна в якості забезпечення позову.
Враховуючи встановлені вище та проаналізовані судом обставини, доводи заявника щодо втрати вантажу вартістю 1080486,1 доларів США, що виникли внаслідок порушення судновласником умов договору морського превезення, у зв'язку із не підтвердженням спричинення таких втрат внаслідок дій судновласника Компанії Ant Shipping and Trading LTD, є неспроможними та не свідчать про їх реальність та заподіюваність боржником, а отже є підставою для відмови судом у вжитті заходів по забезпеченню позову, шляхом арешту морського судна.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі всього вищевикладеного, на думку суду, заявником не доведено наявність у заявника права морської вимоги до Компанії Ant Shipping and Trading LTD, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви про арешт судня для забезпечення морської вимоги (вх. №ГСОО 4-11/25 від 10.03.2025), поданої Компанією Hitit A.G.
Керуючись статтями 2, 13, 30, 76, 79, 86, 136, 137, 138, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні заяви Компанії Hitit A.G. (Хітіт А.Г.) (вх. № 4-11/25 від 10.03.2025) про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову за морською вимогою до Компанії Ant Shipping and Trading LTD (Ант Шіпінг енд Трейдінг ЛТД) у вигляді арешту морського судна - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили 12.03.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя О.В. Цісельський