28 лютого 2025 року Справа № 915/778/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Свернюк С.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресурстехнобуд»,
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»,
про: стягнення 4966129,28 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ресурстехнобуд» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» грошові кошти в загальній сумі 4966129,28 грн, з яких: 4746528,56 грн - основний борг за виконані по договору №54-05-2023/1-123-01-23-08258 від 17.05.2023 роботи на території ВП “Південноукраїнська АЕС» за темою: “Капітальний ремонт окремих ділянок напірних циркуляційних водоводів енергоблоків №1,2», за кодом згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК016:2010 (далі ДКПП): 43.99; 133782,75 грн - інфляційні втрати; 85817,97 грн - 3% річних.
Ухвалою суду від 03.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30.07.2024.
Відповідач заперечує проти задоволення вимог позивача посилаючись на наступне:
- станом на 05.07.2024 по спірному договору дійсно існує кредиторська заборгованість у сумі 4746528,56 грн з урахуванням ПДВ;
- позивачем не вірно здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат;
- ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані. Накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу ДП «НАЕК «Енергоатом» та виконання ним своїх зобов'язань перед державою, працівниками, кредиторами, у т.ч. державними банками, та контрагентами. Наразі основна причина накопичення боргу - заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед ДП «НАЕК «Енергоатом»;
- у зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла серйозна фінансова криза не платежів, що, в свою чергу, і призвело до порушення строків виконання зобов'язань з оплати за договорами, в тому числі й спірного договору;
- вина як підстава для відповідальності філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» відсутня;
- база нарахування 3% річних та інфляційних втрат включає в себе податок на додану вартість, нарахований на вартість послуг (робіт) за спірним договором;
- включення до бази нарахування 3% річних сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг (робіт), є необґрунтованим, таким що суперечить правовій природі процентів, передбачених статтями 536 та 625 ЦК України;
- індексація сум податку на додану вартість із застосуванням індексу споживчих цін ані ПК України ані будь-яким іншим законодавчим актом України не передбачена. Індексація сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг (робіт) за договорами, є необґрунтованою, такою, що суперечить її правовій природі, як способу захисту майнового права та інтересу, та не передбачена діючим законодавством, зокрема, спеціальним законом у сфері справляння податків - ПК України;
- внаслідок неправильного тлумачення норми статті 625 ЦК України позивач просить безпідставно стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму податку на додану вартість за роботами у рамках договору.
Крім того, у письмовому клопотанні відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних.
30.07.2024 та 23.09.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.
Ухвалами суду від 30.07.2024 та від 23.09.2024 розгляд справи призначався відповідно на 23.09.2024 та 24.10.2024.
24.10.2024 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.11.2024.
28.11.2024 судом відкладено підготовче засідання на 23.12.2024 за відповідним клопотанням відповідача.
Ухвалою суду від 23.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2025.
03.02.2025 судом відкладено розгляд справи на 28.02.2025 за відповідним клопотанням відповідача.
Позивач явку повноважного представника у судове засідання 28.02.2025 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у заяві від 07.02.2025 просив провести розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог позивача з підстав наведених у відзиві.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 28.02.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 28.02.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі “Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: “Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Слід зазначити, що тривалість розгляду даної справи насамперед пов'язана з намаганням суду забезпечити процесуальні права сторін на участь у розгляді справи, що зумовило неодноразові відкладення розгляду справи.
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.
З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/778/24, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Щодо вимог позивача про стягнення суми основного боргу, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Судом встановлено, що 17.05.2023 між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №54-05-2023/1-123-01-23-08258 про закупівлю робіт по темі: «Капітальний ремонт окремих ділянок напірних циркуляційних водоводів енергоблоків №1,2» (далі - Договір), відповідно до умов якого підрядник у межах договірної ціни, на свій ризик власними силами і засобами, якісно і у встановлений договором термін зобов'язався виконати роботи за темою: «Капітальний ремонт окремих ділянок напірних циркуляційних водоводів енергоблоків №1, 2», за кодом згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК016:2010 (далі ДКПП): 43.99 (п.1.1 Договору).
Згідно п.2.1 Договору, договірна ціна робіт, доручених до виконання підряднику складає 10350403,37 грн, у т.ч.ПДВ 20% - 1725067,23 грн.
За приписами ст.193 ГК України, ст.ст.526, 629 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно п.4.1.1 Договору, оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Судом встановлено, що між сторонами Договору були підписані наступні акти приймання виконаних будівельних робіт: акт №1 від 26.07.2023 на суму 5045513,89 грн та акт №2 від 14.09.2023 на суму 5046528,56 грн; тобто загалом на суму 10092042,45 грн.
Відповідачем у період з 29.08.2023 по 27.02.2024 частково виконано зобов'язання по Договору та здійснено оплату за виконані роботи у сумі 5345513,89 грн наступними платежами: 29.08.2023 - 1800000,0 грн, 04.09.2023 - 2000000,0 грн, 12.09.2023 - 1245513,89 грн, 27.02.2024 - 300000,0 грн; що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що відповідачем проведено розрахунок повністю за актом №1 від 26.07.2023 приймання виконаних будівельних робіт та частково оплачено за виконані будівельні роботи згідно акту №2 від 14.09.2023 приймання виконаних будівельних робіт.
Позивач зазначає, а відповідач у відзиві підтверджує, що у відповідача перед позивачем утворилась та обліковується прострочена заборгованість по спірному договору у загальному розмірі 4746528,56 грн.
Позивач стверджує, що вартість виконаних робіт відповідачем у повному обсязі не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам договору та приписів чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість виконаних робіт, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 4746528,56 грн.
Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу.
За такого, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 4746528,56 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.
В пункті п.4.1.1 Договору сторони визначили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Судом встановлено, що між сторонами Договору останній акт №2 приймання виконаних будівельних робіт підписано 14.09.2023.
За такого, суд погоджується з доводами позивача, які до того ж не спростовані відповідачем, що враховуючи строки оплати виконаних робіт, встановлені Договором (45 банківських днів), та дату підписання останнього акта приймання виконаних будівельних робіт (14.09.2023), відповідний обов'язок мав бути виконаний відповідачем не пізніше 16.11.2023.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з 17.11.2023 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору на суму основного боргу 5046528,56 грн, а з 27.02.2024 на суму основного боргу 4746528,56 грн (враховуючи оплату 27.02.2024 боргу в сумі 300000,0 грн).
В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що у даній справі, позивачем нараховано на суму основного боргу та заявлено до стягнення з відповідача 133782,75 грн інфляційних втрат починаючи з грудня 2023 року по травень 2024 року та 85817,97 грн - 3% річних починаючи з 17.11.2023 до 17.06.2024 з урахуванням здійсненої відповідачем 27.02.2024 оплати боргу в сумі 300000,0 грн.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та встановлено, що вони є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи відповідача про те, що позивач неправомірно нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних на ціну робіт з ПДВ відхиляються судом, з огляду на те, що сторони у спірному Договорі прямо передбачили зазначення загальної вартості робіт з урахуванням ПДВ, та оскільки в спірному договорі застосування штрафних санкцій передбачено здійснювати у відповідному розмірі від вартості робіт без вказівки на виключення суми ПДВ з такого розрахунку, то суд вважає, що позивач правомірно здійснював нарахування, зокрема й інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з загальної вартості робіт.
Посилання відповідача на наявність фінансової кризи та відсутність вини підприємства, як підстави для відповідальності, також судом відхиляються, оскільки, відповідно змісту ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування такого клопотання відповідач посилається на те, що втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання АТ «НАЕК «Енергоатом» в умовах воєнного стану спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання за спірним договором.
Також відповідач вказує, що стягнення суми 3% річних, може підірвати можливість виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань -підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.
Як зазначалось вище, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4400/17.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, за змістом ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
За приписами ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, адже не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Суд вважає, що застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер, а виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 18.01.2024 у справі №914/2994/22 та від 15.06.2023 у справі №921/94/21.
Разом з тим, з урахуванням обставин даної справи, суд не вбачає винятковості випадку та, як наслідок, правових підстав для зменшення розміру 3% річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявлених до стягнення 85817,97 грн - 3% річних відсутні, при цьому розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом.
До того ж, судом прийнято до уваги, що умовами спірного договору не передбачено нарахування неустойки (пені, штрафу) за прострочення замовником сплати виконаних підрядником робіт, з урахуванням чого та з огляду на вищенаведені фактичні обставини, суд вважає, що відсотки річних, розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, у спірному випадку не можна розцінювати як такі, що порушують принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 4746528,56 грн основного боргу, 133782,75 грн інфляційних втрат, 85817,97 грн - 3% річних.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (55001, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, м.Південноукраїнськ; ідент.код 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ресурстехнобуд» (81100, Львівська обл., Львівський р-н, м.Пустомити, вул.Грушевського Михайла, буд.8; ідент.код 36621754) 4746528,56 грн основного боргу, 133782,75 грн інфляційних втрат, 85817,97 грн - 3% річних та 59593,55 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12.03.2025.
Суддя М.В.Мавродієва