24 лютого 2025 року Справа № 915/1558/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Вівчарівського В.П.,
представника відповідача: Берестовенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Шевчук Наталії В'ячеславівни,
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»,
про: стягнення заборгованості у розмірі 1013956,93 грн, -
13.12.2024 Фізична особа-підприємець Шевчук Наталія В'ячеславівна звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 13.12.2024 (вх.№15780/24) в електронному вигляді, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» заборгованість у загальному розмірі 1013956,93 грн за Договором на постачання товару №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023, з якої: 932074,0 грн заборгованість з оплати вартості поставленої продукції, 4965,97 грн - 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, 76916,96 грн збитки від інфляції.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення приписів чинного законодавства та умов Договору на постачання товару №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023 відповідач не здійснив оплату за поставлений товар у повному обсязі та своєчасно, у зв'язку з чим позивачем було також нараховано 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та збитки від інфляції.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2024, - справу №915/1558/24 призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою суду від 18.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.01.2025.
10.01.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.01.2025 (вх.№334/25), в якому він заперечує проти позову та пояснює наступне. Відповідач є господарюючими суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. В той же час, господарська діяльність відповідача полягає у виробництві електричної енергії. Продаж останньої відбувається за чітко визначеними правилами. Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі - Положення). Відповідач посилаючись на п.п.1, 5, 8 Положення зазначає, що ДП “НАЕК “Енергоатом», як виробник електричної енергії, виконує вимоги зазначеного Положення, не отримуючи належних до сплати грошових коштів. У правовому колі вчиняються всі можливі дії направлені як на виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, так і на забезпечення сталої роботи енергосистеми в межах України. Так, в межах судових справ №910/11610/20, №910/4160/20, №910/18159/20, №910/9911/21, які є загальнодоступними для ознайомлення на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень ДП “НАЕК “Енергоатом» стягується заборгованість за відпущену електричну енергію. Станом на сьогодні ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані. Накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу ДП “НАЕК “Енергоатом» та виконання ним своїх зобов'язань перед державою, працівниками, кредиторами, у т.ч. державними банками, та контрагентами. Наразі основна причина накопичення боргу - заборгованість ДП “Гарантований покупець» перед ДП “НАЕК “Енергоатом». У зв'язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП “Гарантований покупець» перед ДП “НАЕК “Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла серйозна фінансова криза не платежів, що, в свою чергу, і призвело до порушення строків виконання зобов'язань з оплати за договорами, в тому числі й Договору №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023. Посилаючись на ст.614 ЦК України відповідач вказує, що оскільки, проблема неплатежів за відпущену електроенергію стала загальносуспільним явищем, Указом президента України від 22.09.2020 №406/2020 “Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики», з метою забезпечення сталого функціонування ядерної енергетики, подолання кризового стану з розрахунками за відпущену електричну енергію, а також подальшого розвитку ядерної енергетики України доручено Кабінету Міністрів України ужити вичерпних заходів, спрямованих на погашення заборгованості, що утворилася перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов'язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, та забезпечити недопущення виникнення такої заборгованості в подальшому. Таким чином, вина як підстава для відповідальності філії “ВП “ПАЕС» відсутня.
27.01.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.02.2025.
21.02.2025 від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру 1% річних б/н від 21.02.2025 (вх.№2642/25), в якому він посилаючись на ст.42 ГПК України, просить суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача 1% річних до 1 гривні.
У судовому засіданні 24.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.
16.08.2023 між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (правонаступником, якого є Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом») в особі Відокремленого підрозділу “Південноукраїнська АЕС», як покупцем та Фізичною особою-підприємцем Шевчук Наталією В'ячеславівною, як постачальником, було укладено Договір на постачання товару №53-123-01-23-08451 (надалі - Договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язувався передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар - код 39220000-0 по ДК 021:2015 - Кухонне приладдя, товари для дому та господарства і приладдя для закладів громадського харчування (Господарські товари), (далі - товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2022 року.
Відповідно до ч.3 ст.29 ГПК України позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.
Місцем виконання даного договору є місто Южноукраїнськ (п.1.3 Договору).
У відповідності до ч.5 ст.29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Відповідно до п.2.1 Договору загальна вартість товару є твердою та складає 932074,0 грн без ПДВ.
Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що оплата відбувається протягом 180 календарних днів після повного постачання товару згідно Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) та виконання постачальником умов п.п.3.4, 6.1 Договору. Штраф та пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Відповідно до п.3.4 Договору з товаром постачальник надає покупцю:
- видаткову накладну (в трьох примірниках);
- документи підтверджуючі якість товару.
Пунктом 3.5 Договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Згідно п.6.1 Договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами нормативних та виробничих документів ДП “НАЕК “Енергоатом», зокрема Стандарту ДП “НАЕК “Енергоатом» - “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» СОУ НАЕК 038:2021.
Договір вступає до 31.12.2023 в силу з моменту підпису обома сторонами, та скріплення печаткою з боку покупця і діє включно, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань та в частині виконання покупцем зобов'язань по оплаті - до повного їх виконання. Продовження строку дії Договору можливе до його закінчення, шляхом укладання відповідної Додаткової угоди (п.13.1 Договору).
У період з 04.10.2023 по 14.11.2023 позивач відвантажив відповідачу визначений у Специфікації №1 (Додатку №1 до Договору) товар на загальну суму 932074,0 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 04.10.2023 №132 на загальну суму 57829,0 грн, від 10.10.2023 №134 на загальну суму 187236,0 грн, від 10.10.2023 №135 на загальну суму 174762,0 грн, від 11.10.2023 №136 на загальну суму 90748,0 грн, від 16.10.2023 №139 на загальну суму 102093,0 грн, від 20.10.2023 №141 на загальну суму 128373,0 грн, від 27.10.2023 №148 на загальну суму 102240,0 грн, від 09.11.2023 №161 на загальну суму 35737,0 грн, від 14.11.2023 №165 на загальну суму 53056,0 грн.
Позивач вказує, що відповідач повинен був здійснити оплату протягом 180 календарних днів після повного постачання товару згідно Специфікації №1, тобто у строк до 29.05.2024, однак взятих на себе зобов'язань недотримався, а тому з 30.05.2024 за вказаною поставкою у відповідача перед позивачем виник борг на суму 932074,0 грн.
Отже, на дату подання позову, вартість поставленого товару в загальній сумі 932074,0 грн відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки ст.712 ЦК України.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Приписами ст.180 ГК України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.
Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що оплата відбувається протягом 180 календарних днів після повного постачання товару згідно Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) та виконання постачальником умов п.п.3.4, 6.1 Договору. Штраф та пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
Відповідно до п.3.4 Договору з товаром постачальник надає покупцю:
- видаткову накладну (в трьох примірниках);
- документи підтверджуючі якість товару.
Пунктом 3.5 Договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Згідно п.6.1 Договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами нормативних та виробничих документів ДП “НАЕК “Енергоатом», зокрема Стандарту ДП “НАЕК “Енергоатом» - “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» СОУ НАЕК 038:2021.
09.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 04.10.2023 №132 на загальну суму 57829,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
13.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткових накладних від 10.10.2023 №135 на загальну суму 174762,0 грн та від 11.10.2023 №136 на загальну суму 90748,0 грн, що підтверджується підписанням таких представником відповідача.
16.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 10.10.2023 №134 на загальну суму 187236,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
19.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 16.10.2023 №139 на загальну суму 102093,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
23.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 20.10.2023 №141 на загальну суму 128373,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
08.11.2023 зазначена продукція прийнята за якістю, про що оформлено Ярлик на придатну продукцію №5-1068.
30.10.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 27.10.2023 №148 на загальну суму 102240,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
10.11.2023 зазначена продукція прийнята за якістю, про що оформлено Ярлик на придатну продукцію №7-185.
13.11.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 09.11.2023 №161 на загальну суму 35737,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
23.11.2023 зазначена продукція прийнята за якістю, про що оформлено Ярлик на придатну продукцію №5-1095.
20.11.2023 відбулась поставка продукції відповідно до видаткової накладної від 14.11.2023 №165 на загальну суму 53056,0 грн, що підтверджується підписанням такої представником відповідача.
01.12.2023 зазначена продукція прийнята за якістю, про що оформлено Ярлик на придатну продукцію №5-1099.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).
Таким чином, повне постачання товару згідно Специфікації №1 на суму 932074,0 грн завершилося 01.12.2023.
Враховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що по останній видатковій накладній №165 від 14.11.2023 кінцевий строк оплати є 29.05.2024.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з 30.05.2024 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання суму основного боргу 932074,0 грн.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 932074,0 грн.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу в розмірі 932074,0 грн.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 932074,0 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.4.7 Договору сторони домовилися, що відповідно до ст.625 ЦК України у разі невиконання умов оплати в установлений термін покупець сплачує 1% річних від простроченої суми.
На підставі приписів ч.2 ст.625 ЦК України та п.4.7 Договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача збитки від інфляції за період з червня по листопад 2024 року (включно) в розмірі 76916,96 грн та 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 30.05.2024 по 11.12.2024 в розмірі 4965,97 грн.
Перевіривши розрахунки нарахування збитків від інфляції та 1% річних, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру 1% річних до 1 грн, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру 1% річних, відповідач вказує, що заборгованість перед позивачем в частині основного боргу виникла не з вини відповідача, а з об'єктивних обставин викликаних військовою агресією рф.
Знецінення грошових коштів повністю покривається нарахуванням інфляційних втрат. В той час, як стягнення суми 1% річних, може підірвати можливість виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, в сукупності вказаних вище обставин, АТ “НАЕК “Енергоатом» в особі Філії “ВП “ПАЕС» АТ “НАЕК “Енергоатом» вважає, що з огляду на виконання під час воєнного стану неспівмірного між доходами та витратами суспільного обов'язку, наявні об'єктивні обставини, які мають істотне значення та свідчать про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача 1% річних.
Позивач проти заявленого відповідачем клопотання заперечує, оскільки не вважає, що є підстави для зменшення річних. Крім того, позивач вказує, що закупівля товару була здійснена не для виробництва електроенергії, а для потреб станції, тому менеджмент мав розрахувати свої можливості у фінансовому плані.
Як зазначалось вище, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, за змістом ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями.
За приписами ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, адже не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Суд вважає, що застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер, а виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 18.01.2024 у справі №914/2994/22 та від 15.06.2023 у справі №921/94/21.
Разом з тим, наявні у справі докази не вказують на наявність виняткових обставин у даній справі та, як наслідок, правових підстав для зменшення розміру 1% річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми відсотків річних у даній справі не вбачається. Розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом та визначено умовами Договору на постачання товару №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023. Слід також зазначити, що відповідач, уклавши Договір на постачання товару №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умови про 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом також взято до уваги, що у даній справі позивачем взагалі не нараховувались штраф та пеня, з урахуванням чого, та з огляду на вищенаведені фактичні обставини, суд вважає, що відсотки річних, розраховані на підставі ст.625 ЦК України та п.4.7 Договору за ставкою у розмірі 1%, не можна розцінювати як такі, що порушують принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м.Київ, вул.Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Фізичної особи-підприємця Шевчук Наталії В'ячеславівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 932074,0 грн основного боргу по Договору на постачання товару №53-123-01-23-08451 від 16.08.2023, 4965,97 грн - 1% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, 76916,96 грн збитків від інфляції та 12167,48 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 12.03.2025..
Суддя М.В.Мавродієва