Рішення від 28.02.2025 по справі 911/2196/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2025 р. Справа № 911/2196/24

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та скасування їх державної реєстрації

за участю представників:

від прокуратури: Карнов А.О. (посвідчення № 069100 від 01.03.2023)

від позивача: Шабатура А.М. (самопредставництво)

від відповідача: Верхотуров О.О. (ордер серії АА № 1489159 від 26.09.2024)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.08.2024 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслану засобами поштового зв'язку позовну заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб» (далі - ТОВ «Автокуб» / відповідач) про:

- витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння ТОВ «Автокуб» земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002;

- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002 (далі - спірні земельні ділянки), що розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (як правонаступника Державного підприємства «Київське лісове господарство») для потреб лісового господарства та право розпорядження якими належить Київській обласній державній адміністрації, із власності держави, у зв'язку з їх державною реєстрацією на праві власності за ТОВ «Автокуб», внаслідок чого дійсні власник та землекористувач позбавлені можливості користуватися і розпоряджатися спірними земельними ділянками для потреб лісового господарства.

Господарський суд Київської області ухвалою від 26.08.2024 залишив позовну заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

10.09.2024 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надіслані засобами поштового зв'язку пояснення прокуратури на виконання вказаної ухвали суду разом з доказами на їх підтвердження.

Водночас 11.09.2024 канцелярією господарського суду зареєстровано надіслану засобами поштового зв'язку заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд:

- накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2725564032231), 3223187700:05:021:0132 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725540632231), 3223187700:05:027:0061 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725832132231) та 3223187700:05:026:0002 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725865832231);

- заборонити ТОВ «Автокуб» (ідентифікаційний код 38518762) та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 (їх відчуження, оренди, суборенди, поділу та об'єднання, реєстрації об'єктів нерухомості в межах земельних ділянок тощо);

- заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України (ідентифікаційний код 00015622) та його територіальним органам, ДП «Національні інформаційні системи» (ідентифікаційний код 39787008), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам (державним та / або приватним), іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, перелік яких міститься в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спрямовані на зміну, виникнення, перехід, припинення прав власності, реєстрацію обтяжень та арештів, реєструвати заяви в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та / або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725564032231), 3223187700:05:021:0132 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725540632231), 3223187700:05:027:0061 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725832132231) та 3223187700:05:026:0002 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2725865832231).

Господарський суд Київської області ухвалою від 13.09.2024 відмовив у задоволенні заяви прокуратури про забезпечення позову у справі № 911/2196/24.

Господарський суд Київської області ухвалою від 16.09.2024, зокрема, прийняв позовну заяву першого заступника керівника Київської обласної прокуратури до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», призначив підготовче засідання на 18.10.2024 та встановив учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

30.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області ТОВ «Автокуб» подало заяву про продовження строку на подання відзиву, згідно змісту якої просило суд продовжити строк на подання відзиву по справі № 911/2196/24 до 07.10.2024.

07.10.2024 канцелярію Господарського суду Київської області зареєстровано, подані ТОВ «Автокуб» такі процесуальні документи:

- відзив на позовну заяву, згідно змісту якого відповідач просив суд, зокрема, поновити строк на його подання, прийняти відзив на позовну заяву по справі № 911/2196/24 та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора. Водночас у відзиві викладена заява про застосування строків позовної давності;

- заяву про залучення третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - громадянина України ОСОБА_1 ;

- клопотання про витребування доказів, згідно змісту якого відповідач просив суд витребувати у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи ТОВ «Автокуб»;

- клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив витребувати в Обухівської районної державної адміністрації Київської області належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття рішень про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003 та земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021;

- клопотання про витребування доказів, за змістом якого відповідач просив суд витребувати у Генеральної прокуратури України дані про те, в яких кримінальних провадженнях вживались забезпечувальні заходи у вигляді обтяження - арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 та були припинені 01.08.2013, та дані про підстави накладення обтяжень, а також їх припинення.

Господарський суд Київської області ухвалою від 18.10.2024, зокрема:

- відмовив у задоволенні заяви ТОВ «Автокуб» про продовження строку на подання відзиву;

- задовольнив відзив ТОВ «Автокуб» в частині поновлення строку на його подання, поновив відповідний строк та долучив відзив ТОВ «Автокуб» разом із доданими до нього документами до матеріалів справи;

- залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ;

- задовольнив клопотання ТОВ «Автокуб» про витребування доказів;

- витребував у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи ТОВ «Автокуб»;

- витребував в Обухівської районної державної адміністрації Київської області належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття рішень про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003 та земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021;

- витребував у Генеральної прокуратури України дані про те, в яких кримінальних провадженнях вживались забезпечувальні заходи у вигляді обтяження - арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 та були припинені 01.08.2013, та дані про підстави накладення обтяжень, а також їх припинення;

- відклав підготовче засідання на 22.11.2024.

01.11.2024 на електронну адресу суду, в строк встановлений судом, Обухівська районна військова адміністрація Київської області надіслала лист, за змістом якого повідомила суд про відсутність матеріалів, ні в паперовій, ні в електронній формах, реєстраційних справ щодо об'єктів нерухомого майна - земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021.

11.11.2024 канцелярію Господарського суду Київської області зареєстровано надіслані відділом з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 18.10.2024 у справі № 911/2196/24, належним чином засвідчені матеріали реєстраційної справи ТОВ «Автокуб», які суд долучив до матеріалів справи.

15.11.2024 Офіс Генерального прокурора надіслав на електронну адресу суду лист, у якому надав відповідь на інформацію, затребувану судом відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 18.10.2024 у справі № 911/2196/24. Водночас ухвалою від 13.12.2024 Господарський суд Київської області залишив цей лист без розгляду як поданий з порушенням встановленої форми та порядку, передбачених ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

20.11.2024 через канцелярію суду Київська обласна прокуратура подала пояснення, у яких, на виконання вимог ухвали суду від 18.10.2024 щодо надання доказів направлення ОСОБА_1 копії позовної заяви з доданими до неї документами, повідомила, що останній перебуває під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор». Це зумовлено тим, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25.04.2023 у справі № 761/26204/19 в рамках кримінального провадження № 12018100100001814 від 14.02.2018 ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. У зв'язку із цим прокуратура просила долучити докази надіслання копії позовної заяви з доданими до неї документами до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» для вручення засудженому.

22.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно змісту якої остання заперечує проти доводів відповідача. Судом долучено відповідь на відзив до матеріалів справи.

Також 22.11.2024 до канцелярії Господарського суду Київської області ТОВ «Автокуб» подало клопотання № 12/1 та № 12/2 від 21.11.2024 про витребування доказів у Міністерства внутрішніх справ України та Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

Водночас 22.11.2024 з 10:05 до 10:46 у місті Києві було оголошено сигнал повітряної тривоги, у зв'язку з чим суд ухвалою від 22.11.2024 у справі № 911/2196/24 призначив підготовче засідання на 13.12.2024.

26.11.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області ТОВ «Автокуб» подало клопотання № 51/1 та № 51/2 від 25.11.2024 про витребування доказів з уточненнями, які містили ідентичні за змістом клопотанням № 12/1 та № 12/2 від 21.11.2024 прохальні частини, проте із додатковим проханням про поновлення строку на подання таких клопотань.

Господарський суд Київської області ухвалою від 13.12.2024, за результатами розгляду клопотань ТОВ «Автокуб» про витребування доказів № 12/1 та № 12/2 від 21.11.2024, а також № 51/1 та № 51/2 від 25.11.2024, зокрема:

- поновив ТОВ «Автокуб» процесуальний строк для подання клопотань № 51/1 від 25.11.2024 та № 12/1 від 21.11.2024 про витребування доказів та задовольнив їх витребувавши у Міністерства внутрішніх справ України дані про те, в яких кримінальних провадженнях вживались забезпечувальні заходи у вигляді обтяження - арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 та були припинені 01.08.2013, та дані про підстави накладення обтяжень, а також їх припинення;

- відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Автокуб» № 51/2 від 25.11.2024 в частині поновлення строку для подання клопотання про витребування доказів та залишив без задоволення клопотання № 12/2 від 21.11.2024 та № 51/2 від 25.11.2024 в частині витребування доказів;

- відклав підготовче засідання на 10.01.2025.

23.12.2024 через підсистему «Електронний суд» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» надіслало пояснення третьої особи щодо позову, за змістом яких третя особа підтримала позовні вимоги прокуратури.

08.01.2025 через канцелярію суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, згідно змісту яких останній виклав свої пояснення щодо наведених прокурором у відповіді на відзив міркувань.

09.01.2025 до канцелярії господарського суду прокуратура подала лист № 12/2-32вих-25 від 09.01.2025 до якого приєднано, зокрема, пояснення ОСОБА_1 від 26.12.2024.

Господарський суд Київської області у підготовчому судовому засіданні 10.01.2025 долучив до матеріалів справи пояснення третіх осіб та заперечення відповідача на відповідь на відзив, а також постановив ухвалу, якою, зокрема, повторно витребував у Міністерства внутрішніх справ України документи, затребувані ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2024 та відклав підготовчого засідання на 24.01.2025.

23.01.2025 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 надіслав додаткові пояснення у справі, згідно змісту яких просив суд:

- залишити без розгляду лист прокурора № 12/2-32вих-25 від 09.01.2025 (означеним листом прокурор подав до суду пояснення ОСОБА_1 від 26.12.2024), з підстав того, що прокурор не має належних повноважень представляти інтереси третьої особи в Господарському суді Київської області;

- поновити строк для подання уточнень до пояснень ОСОБА_1 від 22.01.2025;

- долучити до матеріалів справи уточнення до пояснень Успенського Олександра Юрійовича від 22.01.2025.

Господарський суд Київської області, зокрема, розцінив зміст додаткових пояснень ОСОБА_1 в частині залишення без розгляду листа прокурора № 12/2-32вих-25 від 09.01.2025 як заяву про відкликання його пояснень від 26.12.2024, поданих прокуратурою, та ухвалою від 24.01.2025 залишив без розгляду пояснення Успенського Олександра Юрійовича від 26.12.2024. Крім того, суд цією ж ухвалою поновив пропущений процесуальний строк для подання ОСОБА_1 додаткових пояснень разом із долученими до них уточненнями від 22.01.2025, долучив зазначені документи до матеріалів справи, закрив підготовче провадження у справі № 911/2196/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 28.02.2025.

27.01.2025 канцелярією Господарського суду Київської області зареєстровано надісланий засобами поштового зв'язку лист Департаменту юридичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, за змістом якого останній повідомив, що Міністерство не є розпорядником запитуваної ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2024 у справі № 911/2196/24 інформації.

28.02.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області Київська обласна прокуратура подала клопотання № 12/2-222вих-25 від 27.02.2025 про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме належним чином засвідченої копії протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 11.06.2024 у кримінальному провадженні № 42024110000000102 від 13.03.2024, згідно змісту якого також просила суд поновити пропущений строк на подачу доказів у справі № 911/2196/24.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання доказів у цій справі прокуратура зазначила про обставини обізнаності Київської обласної прокуратури із фактом відмови ОСОБА_1 від попередньо поданих ним пояснень від 26.12.2024 лише з моменту ознайомлення зі змістом додаткових пояснень третьої особи від 23.01.2025, водночас після постановлення господарським судом ухвали від 24.01.2025 про закриття підготовчого провадження у справі № 911/2196/24, прокуратурою отримано для вивчення від Слідчого управління ГУ Національної поліції в Київській області матеріали кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024, з яких установлено наявність протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 11.06.2024, що має значення для цієї справи.

Розглянувши у судовому засіданні 28.02.2025 клопотання прокуратури про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів в частині поновлення строку для подання доказів, суд зазначає таке.

Приписами ч. 1 ст. 73, ч. 2, 8, 10 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

До того ж суд зазначає, що відповідно до положень ч. 3 ст. 166 ГПК України, яка передбачає застосування до відповіді на відзив правил, встановлених частинами третьою - шостою ст. 165 цього Кодексу, позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, мають право додавати до відповіді на відзив докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються мотиви відхилення заперечень відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Отже аналіз наведених норм процесуального закону свідчить про те, що подання учасниками справи та зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого провадження.

Господарський суд Київської області ухвалою від 24.01.2025, зокрема, закрив підготовче провадження у справі № 911/2196/24.

Клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів прокуратурою подано 28.02.2025.

Водночас приписами ст. 207 ГПК України визначено, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Отже, положення ст. 207 ГПК України надають сторонам можливість подати заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, навіть після закриття підготовчого провадження, за умови обґрунтування поважності причин, через які вони не були заявлені раніше.

Зокрема приписами ст. 118, 119 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи викладене, а також наведені прокуратурою обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання доказів, зазначених у клопотанні № 12/2-222вих-25 від 27.02.2025, з огляду на те, що Київська обласна прокуратура реалізувала своє право на подання позовної заяви та відповіді на відзив ще до подання ОСОБА_1 пояснень від 26.12.2024 та додаткових пояснень від 23.01.2025, якими було відкликано попередні пояснення, а також з метою забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності учасників справи перед законом і судом, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску Київською обласною прокуратурою процесуального строку для подання доказів, та, як наслідок, поновлення такого строку і долучення доказів до матеріалів справи.

В розрізі зазначеного судом взято до уваги те, що вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст клопотання учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідно до ст. 219 ГПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 28.02.2025, після судових дебатів, під час яких прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги, а представник відповідача заперечив проти їх задоволення, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та проголосив у цьому засіданні вступну і резолютивну частини рішення, водночас

УСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, Київською обласною прокуратурою під час здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного і земельного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок лісового фонду.

Прокуратурою зазначено, що на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 21.12.2012 та протоколу № 2 від 21.12.2012 ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» передано:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021, площею 19,7588 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, Старобезрадичівська сільська рада;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003, площею 22,7575 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, Старобезрадичівська сільська рада (далі також - спірні земельні ділянки).

Надалі, як стверджує прокурор, Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-1» здійснено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 і 3223187700:05:027:0003, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Прокурор твердить, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03.08.2013 Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, індексний номер 7531775 власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021, площею 19,7588 га та на підставі свідоцтва про право власності, виданого 03.08.2013 Реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, індексний номер 7531775 власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003, площею 22,7575 га було Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-1».

Також, на підтвердження передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства, прокурор послався на протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» № 4 від 07.04.2016 та долучив його до матеріалів справи. Відповідно до цього протоколу було затверджено розмір статутного капіталу Товариства, до складу якого, зокрема, входили спірні земельні ділянки.

В подальшому 30.03.2018 назву Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокуб».

В розрізі наведеного прокурор зазначає, що інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується факт здійснення державним реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області державної реєстрації речових прав у 2013 році на спірні земельні ділянки відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» (код ЄДРПОУ 38518762). В матеріалах справи наявна копія протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1», на якій міститься відтиск печатки товариства із цим кодом ЄДРПОУ. Також до матеріалів справи долучено заяви вже ТОВ «Автокуб» про поділ спірних земельних ділянок, які містять відтиск печатки ТОВ «Автокуб» із аналогічним кодом ЄДРПОУ, що підтверджує факт зміни назви товариства.

Крім того прокурор зазначив, що на підставі заяви ТОВ «Автокуб» від 06.04.2023 земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021, площею 19,7588 га поділено на дві земельні ділянки, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001 площею 19,6388 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва. Запис про право власності на яку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67348398 від 26.04.2023;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132 площею 0,1200 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва. Запис про право власності на яку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67344137 від 26.04.2023.

Також на підставі заяви ТОВ «Автокуб» від 06.04.2023 земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0003, площею 22,7575 га поділено на дві земельні ділянки:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 площею 22,6581 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва. Запис про право власності на яку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67352217 від 26.04.2023;

- земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002 площею 0,0994 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва. Запис про право власності на яку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 67357489 від 26.04.2023;

За твердженнями прокурора, спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстровано за відповідачем, незаконно вибули з власності держави, оскільки вони повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення, що розташовані у кварталах 48, 67, 68, 101 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України», яке зі свого боку наділене правом постійного користування такими земельними ділянками відповідно до ст. 19, 55, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України), що підтверджується наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Також, на підтвердження розташування спірних земельних ділянок у межах земель лісогосподарського призначення державної форми власності, прокурором надано матеріали огляду спірних земельних ділянок, проведеного 06.05.2024 в рамках кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024. Огляд здійснювався із залученням лісничого Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» ОСОБА_2 , який використовував програмне забезпечення Cubot Locus Map, за допомогою якого в реальному часі визначено місцезнаходження спірних земельних ділянок та земель лісогосподарського призначення.

У ході огляду підтверджено, що:

- спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001 та 3223187700:05:021:0132 розташовані в межах виділів 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 24 і 25 кварталу 48 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», на їх території зростають багаторічні лісові насадження - дерева вільхи чорної;

- спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0061 та 3223187700:05:026:0002 розташовані в межах виділів 12, 16, 17 кварталу 67, виділів 5, 6, 8, 18, 19, 20 і 22 кварталу 68, а також частково в межах виділів 1, 4, 8, 9 та 11 кварталу 101 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», на цих ділянках знаходяться лісові насадження у вигляді дерев сосни звичайної.

Вказане також підтверджується проведеним оглядом порталу НКС «ДЗК» в рамках кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024, про що складено відповідний протокол від 12.04.2024, який долучено прокурором до матеріалів справи.

На думку прокурора, враховуючи викладене, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 і 3223187700:05:027:0003, в результаті поділу яких утворені спірні земельні ділянки, були передані у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» як правонаступника Державного підприємства «Київське лісове господарство» без виключення їх з Державного лісового фонду.

Прокурор також наголосив, що погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок не надавались, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів Державного агентства лісових ресурсів України № 02-33/1884-24 від 10.04.2024 та № 02-33/2068-24 від 17.04.2024; Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації № 345/31.01/31.03.02/2024 від 18.04.2024; Секретаріату Кабінету Міністрів України № 8998/0/2-24 від 15.04.2024; Комітету з питань аграрної та земельної політики Верховної Ради України № 04-11/12-2024/86688 від 19.04.2024.

З огляду вказаного прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки зареєстровано незаконно, а саме за відсутності рішень компетентних суб'єктів владних повноважень, зокрема Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та обласної державної адміністрації, про вилучення земель лісогосподарського призначення з постійного користування державного підприємства, зміну їх цільового призначення, відведення земель громадянам у власність на підставі розроблених і затверджених проектів із землеустрою, площами, які значно перевищують встановлені законом межі, що суперечить положенням ст. 20, 56, 78, 84, 116, 118, 122, 149, 186, 198 ЗК України, ст. 22 ЛК України, ст. 22, 25, 27, 28, 29 Закону України «Про землеустрій», а також ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, звертаючись до суду з позовом, прокурор посилається на те, що заволодіння ТОВ «Автокуб» земельними ділянками з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 і 3223187700:05:027:0003, поділ яких призвів до новостворених земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002 (реєстрація права приватної власності на такі земельні ділянки), що належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства суперечить наведеним вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що для забезпечення захисту порушених інтересів держави необхідно витребувати спірні земельні ділянки з незаконного володіння ТОВ «Автокуб» на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації та скасувати їх державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі.

В розрізі викладеного прокурор зазначає, що належним способом захисту у цьому випадку є подання віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному реєстрі згідно положень ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, прокурор послався на практику Верховного Суду, відповідно до якої скасування реєстрації може бути засобом захисту державних інтересів, якщо воно призводить до припинення неправомірних прав відповідачів та відновлення прав законних користувачів.

Відповідач, своєю чергою, не заперечує щодо фактів передачі до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» (найменування якого змінено на ТОВ «Автокуб») земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 і 3223187700:05:027:0003, їх державної реєстрації за Товариством та поділу зазначених ділянок на чотири земельні ділянки. Водночас відповідач вважає аргументи прокуратури, наведені на підтвердження підстав для витребування спірних земельних ділянок непереконливими та суперечливими.

У розрізі викладеного відповідач зазначив, що 21.12.2012 учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» ОСОБА_1 вніс до статутного капіталу Товариства майновий внесок у вигляді земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 і 3223187700:05:027:0003, які належали йому на праві приватної власності.

Відповідач звертає увагу на протокол № 4 загальних зборів учасників Товариства від 07.04.2016, долучений прокурором, зі змісту якого випливає, що майновий вклад ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-1» сформований за рахунок майнового внеску, зокрема:

- земельної ділянки загальною площею 22,7575 га, розташованої в Київській області, Обухівському районі, Старобезрадичівській сільській раді, вартість якої становить 21 847 200 грн; правова підстава права власності засновника - державний акт на земельну ділянку серії RA № 609340 від 15.04.2005;

- земельної ділянки загальною площею 19,7588 га, розташованої в Київській області, Обухівському районі, Старобезрадичівській сільській раді, вартість якої становить 19 758 800 грн; правова підстава права власності засновника - державний акт на земельну ділянку серії RA № 58091 від 15.04.2005.

Виходячи зі змісту вказаного протоколу, ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003 на підставі державних актів на земельні ділянки від 15.04.2005.

Отже враховуючи викладене, а також презумпції правомірності набуття права власності та правомірності правочину про передачу ОСОБА_1 земельних ділянок, ТОВ «Автокуб» вважає себе законним власником спірних земельних ділянок, набутих у власність у встановленому законом порядку.

Також відповідач критично відноситься до позиції прокурора, що спірні земельні ділянки вибули із володіння держави поза її волею за відсутності рішень компетентних суб'єктів владних повноважень, оскільки встановити попереднього власника(-ів) земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, внаслідок чого утворилися спірні земельні ділянки та на якій підставі змінювалося цільове призначення земельних ділянок до набуття ОСОБА_1 права власності від 15.04.2005 року не видається можливим, до того ж прокурором не надано суду належних та допустимих доказів щодо підтвердження вказаних обставин, а в Обухівській районній державній (військовій) адміністрації Київської області взагалі відсутні матеріали реєстраційних справ щодо вказаних земельних ділянок.

Водночас ТОВ «Автокуб» стверджує, що, враховуючи зміст позовних вимог, прокурор обрав неналежний спосіб захисту, оскільки витребування спірних земельних ділянок, які утворилися після поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:027:0003, без заявлення вимог про витребування останніх суперечить ст. 387 ЦК України. Крім того, поєднання прокурором віндикаційного (витребування земельних ділянок) та негаторного (скасування державної реєстрації) позовів є взаємосуперечливим і не може здійснюватися в межах одного позову.

За твердженнями відповідача, витребування спірних ділянок та скасування їх у державному земельному кадастрі призведе до порушення визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принципів законності суспільного інтересу та порушить передбачене ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції право відповідача на мирне володіння майном.

Водночас із викладеним вище відповідач зазначив також про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із означеним позовом та просить застосувати відповідні наслідки спливу позовної давності, оскільки в реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельних ділянок, що існували до поділу їх на земельні ділянки, які згідно прохальної частини позову прокурор просить витребувати, значаться обтяження у вигляді арешту, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 та припинені 01.08.2013. Викладене вказує, що органам прокуратури з 2009 року було відомо про порушення інтересів держави у зв'язку із вибуттям спірних земельних ділянок з державної власності.

Серед іншого, в підтвердження обізнаності прокуратури про нібито незаконне вилучення земельних ділянок відповідач зауважив, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 31.05.2024 по справі № 759/7307/24 у задоволенні клопотання, в якому прокурор просив накласти арешт на майно, а саме на земельні ділянки, які розташовані в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування ними, а також будівництва на них об?єктів нерухомості, як їх власниками, так і будь-якими іншими фізичними і юридичними особами, а саме на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002, що перебувають у власності у ТОВ «Автокуб» було відмовлено. В мотивувальній частині ухвали було зазначено: «з огляду на витяги з реєстрів нерухомості та обтяжень нерухомості, вбачається, що об'єкти посягання належать на праві власності ТОВ «Автоклуб». Дані земельні ділянки зареєстровані після поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:021:0001. Щодо останніх земельних ділянок в реєстрі значаться обтяження у виді арешту, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 року, які були припинені 01.08.2013 року. Даних про те в яких провадженнях вживались забезпечувальні заходи, та даних про підстави накладення обтяжень та їх припинення надані матеріали не містять».

З огляду вказаного відповідач вважає, що про існування правовідносин щодо вилучення спірних земельних ділянок прокуратурі було відомо з 2009 року, що очевидно вказує на пропущення трирічного строку позовної давності.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» позовні вимоги прокурора підтримало та просило позов задовольнити.

ОСОБА_1 у своїх уточнених поясненнях поклався на розсуд суду при вирішенні цього спору.

Отже перш за все, суд вважає за необхідне зазначити щодо обґрунтованості підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Згідно зі ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч. 4).

Отже відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 означеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Звертаючись з розглядуваним позовом до суду прокурор зазначив, що власником спірних земельних ділянок є держава в особі Київської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписи ч. 1 ст. 56 ЗК України визначають, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Пунктом 24, яким на підставі Закону України від 28.04.2021 № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» доповнено розділ Х Перехідні положення Земельного кодексу України, який набрав чинності 27.05.2021, визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних, водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Отже землі лісогосподарського призначення розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад є землями державної власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб на даний час покладено на Київську обласну державну адміністрацію, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень ЗК України, відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Листом від 03.05.2024 № 12/2-405вих-24 прокуратура повідомила Київську обласну державну адміністрацію про вибуття з володіння держави земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002, що свідчить про факт порушення інтересів держави в особі останньої, як представника законного власника та розпорядника земельних ділянок лісового фонду.

У зв'язку з чим прокурор просив Київську обласну державну адміністрацію вирішити питання щодо звернення останньої до суду з відповідним позовом та повідомити про результати розгляду цього листа та вжиті заходи або повідомити щодо наявних причин, які перешкоджають захисту порущених інтересів держави, з долученням відповідних підтверджуючих документів.

Листом від 29.07.2024 № 12/2-2246вих-24 Київська обласна прокуратура повторно звернулася до Київської обласної державної адміністрації з проханням повідомити прокуратуру про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави.

У відповідь на вказаний лист прокуратури Київська обласна державна адміністрація (Київська обласна військова адміністрація) листом від 08.08.2024 № 7305/08/09.02-N/2024 повідомила про те, що не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірних земельних ділянок, а тому не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталася до суду.

Київська обласна прокуратура 13.08.2024 надіслала Київській обласній державній адміністрації лист-повідомлення № 12/2-675вих-24 про намір пред'явлення нею позову до Господарського суду Київської області в інтересах останньої.

Відтак, зверненню прокурора з розглядуваним позовом передувало відповідне листування з Київською обласною державною адміністрацією, з якого вбачається, що компетентний орган був обізнаний з фактом наявності необхідності захисту порушених інтересів держави, проте не здійснив самостійний захист інтересів держави в суді, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави.

В контексті викладених положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись з цим позовом, достатньо обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність, визначив орган, який у спірних правовідносинах здійснює владні функції від імені держави, та дотримався процедури визначеної ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст. 53 ГПК України

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.

За змістом ч. 1, 2 ст. 3 ЗК України (тут і надалі у редакції від 20.12.2012) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 19, 20, 55 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на землі лісогосподарського призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

За змістом ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно із ст. 57 ЗК України, яка кореспондує положення ч. 1 ст. 17 ЛК України (тут і надалі у редакції від 18.11.2012), земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

За приписами п. ґ) ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 1, 5, 7, 8 ЛК України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно із п. 4 ст. 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

За приписами ст. 116, 125, 126 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, відповідно до норм Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності виникає виключно на підставі відповідного рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування та посвідчується державним актом на право постійного користування, який підлягає державній реєстрації.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття такого рішення щодо земельних ділянок із кадастровими номерами 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, а також відсутні державні акти на право постійного користування цими ділянками та їх державна реєстрація за Державним підприємством «Київське лісове господарство» (наразі філія «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України»).

Прокурор звертаючись до суду з означеним позовом посилається на положення п. 5 Прикінцевих положень ЛК України та у контексті доказів, що підтверджують належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розташованих у межах кварталів 48, 67, 68, 101 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» посилається на долучену до матеріалів справи інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» (листи від 29.12.2023 № 03-1345 та від 04.04.2024 № 03-401 з додатками), філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» (лист від 16.05.2024 № 30/20.14.1-20214 із доданими матеріалами лісовпорядкування за 1993, 2003, 2014 роки, наданий у межах кримінального провадження), а також на матеріали кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024, зокрема копії протоколів огляду від 12.06.2024 та 06.05.2024 і протокол допиту свідка від 11.06.2024.

Законом України від 08.02.2006 № 3404-IV «Про внесення змін до Лісового кодексу України», який набув чинності 29.03.2006, внесено відповідні зміни до ЛК України та викладено його в новій редакції.

Зокрема, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Положення ст. 48 ЛК України визначають, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Прикінцевих положень ЛК України.

Водночас відповідно до судової практики для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з'ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: 1) момент набуття чинності нормативно-правового акта; 2) наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та / або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); 3) момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; 4) чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; 5) чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

В розрізі викладеного суд висновує, що під «раніше наданими» слід розуміти землі надані до дати набрання чинності п. 5 Перехідних положень ЛК України, тобто до 28.03.2006 включно. Відповідно щоб застосувати цей пункт і підтвердити право користування державних лісогосподарських підприємств земельними лісовими ділянками планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування треба достеменно встановити, що ці земельні ділянки були надані у користування до 28.03.2006 включно.

Ураховуючи викладене суд наголошує, що умовою застосування положень п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до спірних правовідносин є підтвердження факту надання спірних земельних ділянок у постійне користування Козинському лісництву Державного підприємства «Київське лісове господарство» (нині філія «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України») саме до 28.03.2006 включно.

Натомість прокурор на підтвердження належності спірних земельних ділянок, зокрема 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, до земель лісогосподарського призначення, розташованих у межах кварталів 48, 67, 68, 101 Козинського лісництва філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» посилається на інформацію Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект», яка міститься в листах від 29.12.2023 № 03-1345 та від 04.04.2024 № 03-401 та доданих до них витягів з картографічної бази даних Державного підприємства «Київське лісове господарство» Козинського лісництва кварталів № 48, 67, 68, 101, що сформовані відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року.

Враховуючи викладене, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2014 року не можуть підтвердити віднесення спірних земельних ділянок, зокрема 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, до раніше наданих земель, що посвідчують право лісогосподарського підприємства на них, оскільки ці матеріали були складені після визначеного законодавством граничного терміну, а тому такі матеріали лісовпорядкування судом до уваги не беруться.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 913/50/22.

Щодо письмових доказів, поданих Київською обласною прокуратурою на обґрунтування підстав позову, які зібрані у кримінальному провадженні № 42024110000000102 від 13.03.2024 під час досудового розслідування прокурором Карновим Артемом Олександровичем, зокрема, це матеріали лісовпорядкування за 1993, 2003, 2014 роки, подані філією «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» листом від 16.05.2024 № 30/20.14.1-20214 в межах кримінального провадження (т. 1, арк. с. 39- 126), протоколи огляду від 12.06.2024 та 06.05.2024 (т. 1, арк. с. 136- 148), а також протокол допиту свідка від 11.06.2024, суд зазначає таке.

Приписами ст. 73, 76, 77, 78 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12. 2022 у справі № 477/2330/18).

Водночас ч. 1 ст. 87 Кримінально процесуального кодексу України визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Інші положення цієї ж статті також визначають критерії за яких суд має визнати докази неприпустимими.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Кримінально процесуального кодексу України передбачено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Отже, приписи ст. 222 Кримінально процесуального кодексу України встановлюють недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання відповідного письмового дозволу. Відтак, відсутність такого дозволу зумовлює невідповідність такого доказу приписам ст. 77 ГПК України і до уваги судом при вирішенні спору братися не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 06.07.2022 в справі № 914/1979/18, від 11.11.2021 в справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 в справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 в справі № 927/741/19.

Суд встановив, що в матеріалах справи відсутній дозвіл, зокрема, прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024110000000102 від 13.03.2024 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

В розрізі викладеного суд дійшов висновку, про те, що надані прокуратурою копії документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження № 42024110000000102 від 13.03.2024, не є допустимими доказами у цій справі в розумінні приписів ГПК України, а відтак до уваги судом не приймаються.

Усні твердження прокурора Карнова А.О., присутнього на судовому засіданні 28.02.2025, про те, що він є процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 42024110000000102 та не може надати сам собі дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, суд не бере до уваги. Це зумовлено вимогою законодавства щодо обов'язковості письмового дозволу, відсутністю в матеріалах справи доказів того, що Карнов А.О. дійсно є процесуальним керівником у зазначеному кримінальному провадженні, а також тим, що позов підписано і подано першим заступником керівника Київської обласної прокуратури Андрієм Сватоком.

Отже в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні положень ст. 76-77 ГПК України щодо підтвердження факту передачі спірних земельних ділянок, зокрема 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, у користування Козинському лісництву Державного підприємства «Київське лісове господарство» (нині філія «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України»), а отже, немає правових підстав вважати їх такими, що належать до лісогосподарських земель підприємства.

Інших доказів, таких як відомості з Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючі документи (державний акт на право постійного користування землею, рішення органу місцевого самоврядування або державної влади), з яких можливо встановити віднесення земель до тієї чи іншої категорії, матеріали справи не містять.

Відтак, з огляду на недоведеність прокурором набуття Козинським лісництвом філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, існування яких припинено в результаті їх подальшого поділу на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002, відсутні підстави вважати, що право приватної власності на вказані земельні ділянки, зареєстроване ТОВ «Автокуб», порушує вимоги земельного, лісового та природоохоронного законодавства.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та незаконності їх вибуття з державної власності. Відсутність у матеріалах справи належних та достатніх доказів для встановлення відповідних обставин свідчить про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.

У такому разі суд не досліджуючи питання належності способу захисту, оскільки без доведення предмета спору (належності земель до лісового фонду) правові підстави для обраного способу захисту втрачають актуальність.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності щодо заявлених прокурором вимог суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261, ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Звертаючись з означеним позовом прокурор у позовній заяві зазначив, що позов пред'являється в межах трирічного строку позовної давності як з огляду на момент обізнаності держави в особі уповноваженого органу про порушення її інтересів та прав (у 2024 році з листів прокуратури), так і з моменту утворення спірних об'єктів цивільних та речових прав - спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0001, 3223187700:05:021:0132, 3223187700:05:027:0061, 3223187700:05:026:0002 (державна реєстрація земельних ділянок проведена у квітні 2023 року).

Натомість відповідач послався на практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, яка передбачає, що у разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

В контексті зазначеного відповідач вказав, що оспорювані земельні ділянки зареєстровані після поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:027:0003 та 3223187700:05:021:0021, водночас щодо останніх в реєстрі речових прав на нерухоме майно значаться обтяження у вигляді арешту, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009, та які були припинені 01.08.2013.

Викладене, за твердженнями відповідача свідчить про те, що органам прокуратури з 2009 року було відомо про нібито порушення інтересів держави у зв'язку із вибуттям спірних земельних ділянок з державної власності.

Як випливає з матеріалів означеної справи, позовна заява першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації подана до Господарського суду Київської області 19.08.2024, що підтверджується відміткою канцелярії суду на такій заяві.

Водночас з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки 3223187700:05:021:0021 вбачаються відомості в спеціальному розділі про обтяження, а саме: 24.02.2009 15:07:14 державним реєстратором Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Матейко І.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - вид обтяження - арешт нерухомого майна, підстава - постанова Генеральної прокуратури України від 23.02.2009. Обтяження припинено 01.08.2013 14:53:50.

Суд зазначає, що під час підготовки справи № 911/2196/24 до розгляду по суті неодноразово витребовував відомості про кримінальні провадження, в межах яких вживалися забезпечувальні заходи у вигляді обтяження - арешту, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:05:021:0021, накладеного постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 та припиненого 01.08.2013, а також про підстави накладення та припинення зазначених обтяжень. Однак запитувані відомості суду надані не були.

Серед іншого, суд бере до уваги ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 31.05.2024, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 27.06.2024 у справі № 759/7307/24 про розгляд клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури про арешт майна ТОВ «Автоклуб» у кримінальному провадженні № 4202411000000102 від 13.03.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, якою у задоволенні означеного клопотання відмовлено.

Водночас у мотивувальній частині цієї ухвали зазначено: «з огляду на витяги з реєстрів нерухомості та обтяжень нерухомості, вбачається, що об'єкти посягання належать на праві власності ТОВ «Автоклуб». Дані земельні ділянки зареєстровані після поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0021 та 3223187700:05:021:0001.

Щодо останніх земельних ділянок в реєстрі значаться обтяження у виді арешту, що були накладені постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 року, які були припинені 01.08.2013 року.

Даних про те в яких провадженнях вживались забезпечувальні заходи, та даних про підстави накладення обтяжень та їх припинення надані матеріали не містять».

Виходячи з наведених даних, можна зробити висновок, що прокурор був обізнаний про можливе порушення інтересів держави ще з моменту накладення арешту на земельну ділянку 3223187700:05:021:0021, тобто з 24.02.2009. Це підтверджується тим, що накладення арешту постановою Генеральної прокуратури України від 23.02.2009 свідчить про те, що вже на той момент органи прокуратури вбачали підстави для застосування забезпечувальних заходів щодо спірної земельної ділянки. Офіційна державна реєстрація обтяження (арешту) 24.02.2009 також є доказом внесення відповідних відомостей до публічного реєстру, що свідчить про їх доступність та відкритість для прокурора. Водночас відсутність будь-яких дій з боку прокуратури щодо оскарження чи продовження арешту після його припинення 01.08.2013 підтверджує, що прокурор не вживав заходів для поновлення чи захисту інтересів держави в цей період.

Отже перебіг позовної давності для звернення прокурора до суду почався ще з моменту, коли він міг та повинен був дізнатися про можливе порушення прав держави, тобто з 24.02.2009.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, а також незаконність їх вибуття з державної власності, що свідчить про недоведеність обставин, на які посилається прокурор, а отже, про необґрунтованість позовних вимог. Відповідно, суд відмовляє у задоволенні позову з цих підстав.

Водночас суд звертає увагу, що навіть у разі доведеності наведених обставин, застосування позовної давності було б самостійною підставою для відмови в позові. Оскільки як встановлено судом, прокурор був обізнаний про можливе порушення інтересів держави ще з моменту накладення арешту на земельну ділянку 3223187700:05:021:0021, тобто з 24.02.2009. Відповідно, строк позовної давності, який становить три роки, сплив ще у 2012 році, а звернення до суду у 2024 році свідчить про його пропуск. Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, а прокурор не довів наявність поважних причин її пропуску, це є додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо інших доводів учасників справи, викладених в обґрунтування своїх правових позицій, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах цього спору, оскільки наведені вище аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.94, серія A, № 303-A, п. 29).

Суд також ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006, зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та на стороні відповідача - ОСОБА_1 про:

- витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокуб» земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002;

- скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок площею 19,6388 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0001, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223187700:05:021:0132, площею 22,6581 га з кадастровим номером 3223187700:05:027:0061 та площею 0,0994 га з кадастровим номером 3223187700:05:026:0002, що розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Козинської селищної територіальної громади Обухівського району Київської області.

2. Понесені судові витрати покласти на прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано: 11.03.2025.

Суддя П.В.Горбасенко