ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2025Справа № 910/201/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ"
про стягнення 31052,94 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" про стягнення 31052,94 грн, з яких: 30800,00 грн - сума боргу, 227,65 грн - пеня, 25,29 грн - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не поставив йому оплачений позивачем товар та не повернув вказану суму попередньої оплати, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 30800,00 грн.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.01.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/201/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документам, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.01.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 01013, місто Київ, Набережно-Печерська дорога, будинок 2, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у справі.
Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 20.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610223232917.
Отже, згідно із п.3 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Крім того, з 18 жовтня 2023 року відповідно до приписів ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України відповідач зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвал Господарського суду міста Києва, а отже отримання ухвали у справі №910/201/25, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно із усною домовленістю, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар на загальну суму 185792,20 грн.
25.09.2023 позивач згідно із рахунком №341 від 22.09.2023 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" грошові кошти у розмірі 185792,20 грн, в підтвердження чого позивачем було надано платіжну інструкцію №41175824 від 25.09.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що за усною домовленістю між сторонами відповідач повинен був поставити товар за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 60.
Однак, відповідач здійснив часткову поставку товару на загальну суму 141933,09 грн.
30.08.2024 відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів позивачеві у розмірі 10 059,11 грн.
Оскільки відповідач попередньої оплати не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" заборгованості у сумі 30800,00 грн, а також 3% річних у сумі 25,29 грн та 227,65 грн - пені.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу та в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.
Як зазначає позивач, згідно із усною домовленістю між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" (відповідач), відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар на загальну суму 185792,20 грн, а саме: блок із автоклавного газобетону UDK 600x200x300 400-2,5-F100 у кількості 30,6 м.; блок із автоклавного газобетону UDK 600x200x300 400-2,5-F100 у кількості 10,8 м.; VG Клей для газобетону у кількості 77 шт.
25.09.2023 позивач згідно із рахунком №341 від 22.09.2023 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" грошові кошти у розмірі 185792,20 грн, в підтвердження чого позивачем було надано платіжну інструкцію №41175824 від 25.09.2023.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що за усною домовленістю між сторонами відповідач повинен був поставити товар за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 60.
Відповідач здійснив часткову поставку товару на загальну суму 141933,09 грн, а саме: за видатковою накладною №417 від 16.11.2023 на суму 23275,52 грн; за видатковою накладною № 405 від 09.11.2023 на суму 40439,17 грн; за видатковою накладною № 306 від 28.09.2023 на суму 39109,20 грн; за видатковою накладною №307 від 28.09.2023 на суму 39109,20 грн.
16.08.2024 позивач направив відповідачу вимогу від 15.08.2024 №36, в якій просив відповідача у 7-денний строк з моменту пред'явлення вимоги здійснити поставку оплаченого та непоставленого товару на склад покупця за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 60. Направлення вимоги від 15.08.2024 підтверджується описом вкладення у цінний лист від 16.08.2024, накладною №4908900009808 та фіскальним чеком від 16.08.2024.
30.08.2024 відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів позивачеві у розмірі 10 059,11 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 30.08.2024.
06.12.2024 позивач направив відповідачу вимогу щодо повернення суми попередньої оплати від 06.12.2024 №50, в якій просив відповідача протягом двох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити суму боргу у розмірі 30800,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок. Направлення вимоги від 06.12.2024 підтверджується описом вкладення у цінний лист від 06.12.2024 та накладною №4908900030360. Згідно із роздруківки з сайту Укрпошти, поштове відправлення №4908900030360 повернуто відправнику 21.12.2024 за закінченням встановленого терміну зберігання.
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" пред'явлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" про стягнення заборгованості за непоставлений товар у сумі 30800,00 грн, обґрунтована обставинами виконання за усною домовленістю позивачем зобов'язань перед відповідачем з попередньої оплати та не виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки оплаченого товару. Посилаючись на те, що строк виконання грошового зобов'язання з повернення суми попередньої оплати настав 28.12.2024, позивач за період з 29.12.2024 по 07.01.2025 нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 25,29 грн та 227,65 грн - пені.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України, що кореспондується із приписами статті 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно ч.1,2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
В ч.3 ст.180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Враховуючи наведені приписи законодавства, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України, досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 25.09.2023 позивач згідно із виставленим відповідачем рахунком №341 від 22.09.2023 перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" грошові кошти у розмірі 185792,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №41175824 від 25.09.2023.
У свою чергу, у відповідача виник зустрічний обов'язок здійснити поставку оплаченого позивачем товару в повному обсязі.
Відповідач здійснив часткову поставку товару на загальну суму 141933,09 грн, що підтверджується видатковими накладними №417 від 16.11.2023 на суму 23275,52 грн; № 405 від 09.11.2023 на суму 40439,17 грн; №306 від 28.09.2023 на суму 39109,20 грн; №307 від 28.09.2023 на суму 39109,20 грн.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України, встановлює два моменти, коли обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до частини першої статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом вище, 16.08.2024 позивач направив відповідачу вимогу від 15.08.2024 №36, в якій просив відповідача у 7-денний строк з моменту пред'явлення вимоги здійснити поставку оплаченого та непоставленого на склад покупця за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 60.
Отже, відповідач був зобов'язаний здійснити поставку товару у 7-денний строк з моменту пред'явлення вимоги, тобто у строк до 23.08.2024.
У загальних положеннях Цивільного кодексу України про купівлю-продаж (стаття 693) передбачена можливість проведення попередньої оплати товару та правила, пов'язані зі здійсненням такої оплати.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
З урахуванням наведеного, оскільки позивач виконав свої зобов'язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання з поставки товару у строк встановлений у вимозі від 15.08.2024, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.
З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2024 відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів позивачеві у розмірі 10059,11 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 30.08.2024.
Матеріалами справи підтверджено, що 06.12.2024 позивач направив відповідачу вимогу від 06.12.2024 №50 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 30800,00 грн протягом двох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.
Таким чином, сума попередньої оплати, яку відповідач зобов'язаний повернути позивачу становить 30800,00 грн (185792,20 грн (попередня оплата) - 141933,09 грн (сума поставленого товару) -10059,11 грн (сума повернутих відповідачем коштів)).
Суд враховує, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, невиконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки у повному обсязі оплаченого позивачем товару щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.
Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.
Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару у повному обсязі, факт перерахування відповідачу попередньої оплати за договором доведений позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 30800,00 грн.
При цьому суд зазначає, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов'язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов'язанні.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.
Відповідач обставин викладених позивачем у позові не спростував. Докази повернення позивачу попередньої оплати у сумі 30800,00 грн відсутні.
За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних позивача про стягнення з відповідача 30800,00 грн попередньої оплати.
Позивач також заявив вимогу про стягнення 3% річних у сумі 25,29 грн (період нарахування з 29.12.2024 по 07.01.2025).
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника) виникає зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, і це є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Разом з тим, за текстом постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №918/631/19 вбачається, що здійснено попередню оплату за контрактом, з боку продавця товар не поставлено. Однак, мало місце пред'явлення позивачем (покупцем) до продавця вимоги про повернення попередньої оплати, яка не була виконана і це стало підставою для звернення з позовом про стягнення авансового платежу, інфляційних втрат та річних.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах у розглядуваній справі важливим та істотним є, коли саме виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.
Зі змісту частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17).
Альтернативність у діях покупця і невизначеність ставить під сумнів, яке саме зобов'язання є простроченим з боку відповідача: грошове повернути кошти попередньої оплати чи зобов'язальне (не грошове) вчинити дії по передачі майна (товару).
Позивач (покупець за договором) пред'явленням відповідачу вимоги про повернення попередньої чітко визначив, що його вимога полягає у поверненні грошових коштів попередньої оплати і саме з цього моменту виникає прострочення постачальника (відповідача у справі).
Суд також враховує, що до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі №916/4693/15.
У розглядуваній справі, позивачем (покупцем) обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою вих.№50 від 06.12.2024, зі змісту якої слідує, що позивач обрав такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати у сумі 30800,00 грн.
Направлення позивачем вимоги про повернення коштів підтверджується описом вкладення у цінний лист від 06.12.2024 та накладною №4908900030360. Поштове відправлення №4908900030360 повернуто відправнику 21.12.2024 за закінченням встановленого терміну зберігання.
Водночас суд зазначає, що ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Отримання відповідачем листа перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, позивача.
За таких обставин, днем отримання відповідачем вимоги є дата оформлення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.
За таких обставин, суд вважає, що обов'язок повернути позивачу суму попередньої оплати виник у відповідача з 24.12.2024 (наступний день після закінчення дводенного строку).
Перевіривши розрахунок 3% річних у межах визначеного позивачем періоду, суд встановив, що розрахунок є арифметично правильним, а відтак позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 25,29 грн є обґрунтованими.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 227,65 грн, то суд зазначає таке.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Судом встановлено, що між сторонами відсутній договір, яким би встановлювалася відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків з оплати за поставлений товар.
При цьому з огляду на характер правовідносин, які склалися між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати за поставлений товар не передбачена і законодавчими актами.
Оскільки сторони не погодили відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків з оплати за поставлений товар, то позовні вимоги про стягнення пені у сумі 227,65 грн є необґрунтованими.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, суд вважає частково обґрунтованими позовні вимоги позивача, а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" 30800,00 грн заборгованості та 3% річних у сумі 25,29 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС", а саме: в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" заборгованості у сумі 30800,00 грн, 3% річних у сумі 25,29 грн. Позовні вимоги про стягнення пені у сумі 227,65 грн задоволенню не підлягають з огляду на їх безпідставність.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
За приписами ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у цьому випадку - витрати на правову допомогу) у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із матеріалів справи, 01.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" (клієнтом) та Середою Наталією Олександрівною (адвокатом) укладений договір про надання правової допомоги № 23/1, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надати клієнтові будь-яку правову допомогу із захисту його законних прав та інтересів та представляти його у взаємовідносинах з установами, підприємствами та організаціями незалежно від форми власності в т. ч. в усіх правоохоронних, податкових та судових органах України будь-якої ланки, в т. ч. у Міністерстві Юстиції України та його територіальних підрозділах, органах Національної поліції України, виконавчої служби, органах місцевого самоврядування, Антимонопольного комітету України та його територіальних підрозділах тощо, в тому числі у кримінальних провадженнях.
Додатковою угодою від 01.08.2024 до договору про надання правової допомоги сторони погодили, що адвокат приймає на себе обов'язок в порядку, передбаченому діючим законодавством України, надати йому правову допомогу з підготовки та подачі до Господарського суду міста Києва позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ", в т.ч. подальше представництво. Орієнтовна вартість послуг до договору складає 10000,00 грн, яка може бути змінена залежно від обсягу та складності наданих адвокатом послу. Остаточне визначення вартості наданих послуг визначається сторонами шляхом підписання актів приймання-передачі наданих послуг.
01.08.2024 між позивачем та адвокатом підписаний детальний опис робіт (наданих послуг), який сторони визначили як акт наданих послуг. Згідно із детальним описом робіт (наданих послуг) від 01.08.2024 сторони погодили надання послуг:
аналіз та дослідження документів, що підтверджують правовідносини ТОВ "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" та ТОВ "МАРАНТ". Юридична консультація клієнта з приводу вирішення в судовому порядку питання Клієнта. - 1000,00 грн;
складання та подання вимоги від 15.08.2024 № 36 - 2000,00 грн;
складання та подання вимоги щодо повернення суми попередньої оплати від 06.12.2024 № 50 - 2000 грн;
підготовка та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви, в т. ч. подальше представництво в суді - 5000,00 грн.
Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) 10000,00 грн.
У п.2. детального опису робіт (наданих послуг) від 01.08.2024 передбачено, що розрахунки клієнта з адвокатом по наданим послугам будуть здійснюватися по факту надання таких послуг (без попередньої оплати).
Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 у справі №923/726/18).
Відповідачем, у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, заяви про зменшення суми судових витрат не подано, заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не наведено.
Одночасно, суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 від 01.08.2019 у справі №915/237/18 Верховний Суд також наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Враховуючи ще наведене, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, з огляду на таке, з огляду на таке:
- предметом спору у цій справі є попередня оплата за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;
- обсяг доказів по справі, який підлягав вивченню та аналізу адвокатом, є незначним;
- справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами;
- дії позивача щодо направлення вимог відповідачу, хоч і спрямовані на встановлення строку виконання зобов'язання, втім зі змісту вимог не потребували надмірних зусиль та не складними;
- включені до складу наданих послуг адвокатом таких послуг як аналіз та дослідження документів, юридична консультація клієнта у цьому випадку поглинаються (охоплюються) послугою з підготовки та подання до суду позову.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги наведенні вище критерії, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, співмірними, доцільними та такими відповідають критерію розумності є витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн.
Керуючись приписами ст.129 ГПК України, суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у сумі 7941,35 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Ураховуючи наведене, суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв'язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРАНТ" (08500, Київська обл., місто Фастів, Фастівський район, вулиця Соборна, будинок 16, ідентифікаційний код 41031428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬБАТРОС" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Осіння (Індустріальний район), будинок 4, квартира 3, ідентифікаційний код 44892749) заборгованість у сумі 30800,00 грн, 3% річних у сумі 25,29 грн, витрати на правову допомогу у сумі 7941,35 грн та судовий збір у сумі 2404,64 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 12.03.2025.
Суддя С.О. Турчин