ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2025Справа № 910/15557/24
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оазис 2016»
до Мерхеж Тетяни Володимирівни
про стягнення 18 593,19 грн,
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оазис 2016» (далі - позивач, ОСББ «Оазис 2016») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Фізичної особи - підприємця Мерхеж Тетяни Володимирівни (припинено 04.01.2023) (далі - відповідач, ФОП Мерхеж Т.В.) про стягнення 18 593,19 грн, з яких 10 350,00 грн основного боргу, 2 329,74 грн пені, 4 887,74 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1 025,71 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 45/РК-2019 про участь у витратах на збереження будинку та споруд від 01.07.2019 в частині оплати передбачених цим правочином платежів у встановлений строк, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку були нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/15557/24 та справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
Ухвалою суду від 27.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Також вказаною ухвалою попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною п'ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята ст. 242 ГПК України).
Згідно відповіді № 6183152 від 28.12.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, Мерхеж Т.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Нормами частини четвертої ст. 89 ЦК України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Адресою місцезнаходження ФОП Мерхеж Т.В. згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: АДРЕСА_1 .
Проте, як встановлено судом, статус Фізичної особи-підприємця Мерхеж Т.В., станом на 31.05.2024, припинено.
Слід зазначити, що припинення підприємницької діяльності сторони до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору зберігання, укладеного між суб'єктами господарської діяльності.
Тобто стороною правочину виступала фізична особа-підприємець, і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні. Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 760/13915/18, у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 924/905/13 (№ 3-68гс14) та у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17.
Крім того, за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.
Також адреса відповідача, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, міститься у Єдиному державному демографічному реєстрі (№ 997976 від 28.12.2024).
Приймаючи до уваги викладене, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 27.12.2024 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0610219890772) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Єдиному державному демографічному реєстрі.
Однак, конверт з ухвалою суду від 24.12.2024, який направлявся на адресу ФОП Мерхеж Т.В.: АДРЕСА_1 , був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до абз. 3 п. 101 Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071 (далі - Правила надання послуг поштового зв'язку), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
В той же час, суд враховує, що до повноваження суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17, від 23.06.2020 у справі № 640/740/19 та від 03.08.2022 у справі № 352/54/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.12.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
01.07.2019 між ОСББ «Оазис 2016» (далі - Сторона-1) та ФОП Мерхеж Т.В. (далі - Сторона-2) був укладений Договір № 45/РК-2019 про участь у витратах на збереження будинку та споруд (далі - Договір), предметом якого згідно з п. 1., є забезпечення Стороною-1 безпосередньо або шляхом залучення фізичних та/або юридичних осіб утримання та збереження будинку та споруд, які фінансуються за рахунок Резервного фонду у житловому будинку № 8 по проспекту Героїв Сталінграду у місті Києві, а Сторона-2 приймає участь у формуванні Резервного фонду шляхом сплати щомісячного платежу, у погодженому Сторонами розмірі.
Сторона-2 констатує, що вона є орендарем нежилого приміщення, розташованого в місті Києві по проспекту Героїв Сталінграду 8, корпус 7, приміщення загальною площею 240.5 м2 згідно Договору оренди нерухомого майна № 4-01/5/19 від 01.05.2019 (п. 2 Договору).
Відповідно до п. 4. Договору, загальна сума щомісячного платежу Сторони-2 для формування Резервного фонду сплачується у розмірі 775,00 грн, починаючи з 01.01.2020, без ПДВ. Сторони погодили, що розмір щомісячного платежу може бути змінено (пп. 4.1. п. 4. Договору).
За період з 01.07.2019 по 30.09.2019 розмір плати становить 500,00 грн без ПДВ в місяць (пільговий період). За період з 01.10.2019 по 31.12.2019 розмір плати становить 1 050,00 грн без ПДВ в місяць (пп. 4.1. та пп. 4.2. п. 4. Договору).
Умовами п. 5. Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Стороною-2 здійснюється сплата платежів до резервного фонду та інші платежі не пізніше, ніж до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим на підставі умов цього Договору (пп. 5.1. п. 5. Договору).
Сплата платежів відбувається у безготівковій формі. Факт неотримання рахунку не звільняє від здійснення плати (п. 6. Договору).
Згідно з п. 8. Договору, за несвоєчасну сплату платежів щодо участі у витратах на збереження будинку та споруд зі Сторони-2 стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Сторона-2 зобов'язана сплачувати встановлений розмір платежу на збереження будинку та споруд в порядку та строки, передбачені дим договором (пп. 1. п. 11. Договору).
Відповідно до пп. 16. п. 11. Договору Сторона-2 зобов'язана у разі звільнення Стороною-2 орендованого приміщення, реорганізації, ліквідації (у т.ч. шляхом банкрутства) або закінчення терміну права користування, останній зобов'язаний повідомити Сторону-1 за 20 діб до дня настання таких змін та падати заяву щодо розірвання Договору, і в цей самий термін здійснити сплату усіх видів платежів, передбачених ним Договором, до дня настання вищезазначених змін включно.
Сторона-1 має право нараховувати та стягувати, у разі несвоєчасної сплати Стороною-2 внесків та/або не у повному обсязі сплати платежів на утримання та збереження будинку за виконані роботи, пеню та/або інші штрафні санкції у розмірі, встановленому законом та/або договором (пп. 3. п. 12. Договору).
Пунктом 14. Договору передбачено, що Сторона-2 несе відповідальність згідно із договором за: 1) несвоєчасну сплату Стороні-1 платежів та/або сплату платежів не у повному обсязі, для утримання та збереження будинку шляхом сплати пені та /або інших штрафних санкції, а також відшкодування збитків Сторони-2; 2) порушення визначених цим договором зобов'язань відповідно до норм діючого законодавства України.
Відповідно до п. 16. Договору, спори між сторонами розв'язуються шляхом проведення переговорів або у судовому порядку.
Цей договір набирає чинність з моменту його підписання та скріплення печатками та діє до 31 січня 2021 р., окрім пунктів 4-8, 11 договору, які діють до повного їх виконання (п. 18. Договору).
Згідно з п. 22. Договору, у разі зміни реквізитів Сторін, установчих документів, а також зміни власника, організаційно-правової форми тощо Сторони зобов'язані протягом 15 діб повідомити про це одна одну.
Однак, відповідачем за період з 01.07.2019 по 31.01.2021 платежі, передбачені Договором, булі здійснені лише частково у розмірі 4 375,00 грн, що відображено у наданому позивачем розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість у розмірі 10 350,00 грн, яка в добровільному порядку сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до частини другої ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Частиною першою ст. 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Частиною першою ст. 9 Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII (надалі - Закон № 417-VIII) передбачено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно п. 1 розділу І Статуту ОСББ «Оазис 2016», затвердженого установчими зборами об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Протокол № 1 від 05.06.2016, ОСББ «Оазис 2016» (далі - об'єднання) створено власниками квартир та нежитлових приміщень (далі - співвласники) житлових будинків розташованих за адресами: місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, 8, корпус 2, корпус 3, корпус 4, корпус 5, корпус 6, корпус 7 та корпус 8 (далі - будинок), відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Згідно з частиною четвертою ст. 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 № 2866-III (далі - Закон № 2866-III) основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Пунктом 1 розділу ІІ Статуту ОСББ «Оазис 2016» передбачено, що метою створення об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ Статуту ОСББ «Оазис 2016», завданням та предметом діяльності об'єднання є, зокрема: забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.
Абзацем тринадцятим частини першої ст. 7 Закону № 2866-III передбачено, що у статуті має бути визначено, зокрема: порядок прийняття кошторису, створення та використання фондів об'єднання, включаючи резервні, а також порядок оплати спільних витрат.
Пунктом 1 розділу ІV Статуту ОСББ «Оазис 2016» передбачено, що в об'єднанні повинні бути створені резервний фонд для фінансування непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні та затвердженні кошторису, та ремонтний фонд, що формується для прискорення технічного переоснащення, модернізації та реконструкції спільного майна об'єднання. Розміри внесків до фондів, порядок та строки їх сплати встановлюються загальними зборами.
Абзацом сьомим частини першої ст. 16 та частиною другою ст. 21 Закону № 2866-III передбачено, що порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, встановлюються загальними зборами об'єднання відповідно до законодавства та статуту об'єднання. Аналогічні положення містяться у п. 2 розділу ІV Статуту ОСББ «Оазис 2016».
За змістом ст. 10 Закону № 2866-III, вищим органом управління об'єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, питання про використання спільного майна; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, об'єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення (абзац перший частини першої ст. 22 Закону № 2866-III).
Як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем, 19.04.2017 загальними зборами ОСББ «Оазис 2016» було прийнято рішення про прийняття на самостійне забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, будинок 8, корпуси 2-8 з 01.06.2017.
Абзацом дев'ятим частини першої ст. 15 Закону № 2866-III передбачено, що співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Обов'язок співвласників виконувати рішення зборів співвласників визначений і у частині першій ст. 7 Закону № 417-VIII.
Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов'язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів (частини друга та третя ст. 23 Закону № 2866-III).
За частиною другою ст. 10 Закону № 417-VIII до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.
Згідно з п. 1 та п. 4 частини першої ст. 12 Закону № 417-VIII, витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком (частини друга та третя ст. 12 Закону № 417-VIII).
Таким чином, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об'єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов'язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов'язані його утримувати в силу прямої норми ст. 322 Цивільного кодексу України та частини другої ст. 7 Закону № 417-VIII.
У зв'язку з чим рішення загальних зборів ОСББ «Оазис 2016», у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком (формування резервного фонду), є обов'язковими для власника нежилого приміщення, розташованого в місті Києві по проспекту Героїв Сталінграду 8, корпус 7, приміщення загальною площею 240,5 м2, який в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов'язаний виконувати прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ. При цьому у разі відмови співвласника сплачувати встановлені внески і платежі об'єднання має право звернутися до суду (частина шоста ст. 13, частина перша стю 17 Закону № 2866-III).
У той же час, визначаючи зобов'язання орендарів зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає механізму реалізації такого зобов'язання, у тому числі механізму захисту прав об'єднання співвласників, зокрема не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з орендарів у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна (частина шоста ст. 13 Закону № 2866-III).
За таких обставин, суд доходить висновку про те, що, з урахуванням приписів ст. 511 Цивільного кодексу України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ «Оазис 2016» є обов'язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов'язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна.
Проте, згідно висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 02.09.2020 у справі № 906/884/19, виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України), відповідні правовідносини щодо сплати орендарем витрат на управління будинком мають бути врегульовані або шляхом укладення окремого договору між орендарем та ОСББ, або шляхом встановлення обов'язку орендаря з відшкодування відповідних витрат власнику приміщення (орендодавцю) безпосередньо в умовах договору оренди нерухомого майна. Тобто обов'язок орендаря зі сплати (відшкодування) внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов'язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з власником майна або з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку.
У зв'язку з чим ФОП Мерхеж Т.В., як орендар нежилого приміщення, розташованого в місті Києві по проспекту Героїв Сталінграду 8, корпус 7, приміщення загальною площею 240.5 м2, зобов'язаний сплачувати внески на утримання орендованого ним приміщення (формування резервного фонду) тільки за умови, якщо такий обов'язок встановлений відповідним правочином (договором).
Частиною другою ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання з оплати відповідачем платежів утримання будинку (формування резервного фонду) виникли на підставі Договору № 45/РК-2019 про участь у витратах на збереження будинку та споруд від 01.07.2019, укладеного між ОСББ «Оазис 2016» та орендарем нежитлового приміщення - ФОП Мерхеж Т.В. згідно Договору оренди нерухомого майна № 4-01/5/19 від 01.05.2019.
Доказів звільнення відповідачем орендованого приміщення або закінчення терміну права користування та відповідного повідомлення про це позивача у строки, передбачені пп. 16. п. 11. Договору, матеріали справи не містять.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення з останнього платежів на утримання та збереження будинку та споруд до резервного фонду згідно умов укладеного між ними Договору.
Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами частини першої ст. 193 ГК України.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4-5 Договору, загальна сума щомісячного платежу для формування резервного фонду сплачується відповідачем не пізніше, ніж до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим, у розмірі 500,00 грн без ПДВ в місяць за період з 01.07.2019 по 30.09.2019 (пільговий період); у розмірі 1 050,00 грн без ПДВ в місяць за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 та у розмірі 775,00 грн починаючи з 01.01.2020, без ПДВ. Факт неотримання рахунку не звільняє від здійснення плати (п. 6. Договору).
Таким чином, відповідач згідно умов Договору зобов'язувався здійснити платежі на утримання та збереження будинку та споруд до резервного фонду ОСББ «Оазис 2016» за період з 01.07.2019 по 31.01.2021 у загальному розмірі 14 725,00 грн, проте виконав свій обов'язок лише частково у розмірі 4 375,00 грн, що відображено у наданому позивачем розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 10 350,00 грн (14 725,00 грн - 4 375,00 грн).
Заперечень щодо заявленого розміру заборгованості або доказів її оплати відповідачем надано не було.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Умовами частини першої ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати передбачених умовами Договору платежів, належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 10 350,00 грн.
За прострочення виконання зобов'язання з оплати платежів на утримання та збереження будинку та споруд до резервного фонду, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 329,74 грн пені за період з 11.05.2023 по 10.11.2023.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша ст. 612 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами четвертою та шостою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Умовами пп. 3. п. 12. Договору передбачено, що позивач має право нараховувати та стягувати, у разі несвоєчасної сплати відповідачем внесків та/або не у повному обсязі сплати платежів на утримання та збереження будинку за виконані роботи, пеню та/або інші штрафні санкції у розмірі, встановленому законом та/або договором.
За несвоєчасну сплату платежів щодо участі у витратах на збереження будинку та споруд з відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (п. 8. Договору).
В силу положень частини шостої ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 в справі № 916/1777/19.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування частини шостої ст. 232 ГК України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
З урахуванням вищевикладеного, п. 8. Договору не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення «день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати», тощо.
Умова, передбачена цим пунктом Договору «за кожен день прострочення платежу», не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманого від позивача товару протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано згідно з частини шостої ст. 232 ГК України.
Таким чином, враховуючи останній місяць дії Договору - січень 2021 року та відповідно протермінування його оплати з 11.02.2021, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати платежів на утримання та збереження будинку та споруд до резервного фонду за весь період дії Договору, до 10.08.2021 включно.
Проте, як вбачається з надано позивачем розрахунку, пеня нарахована за період з 11.05.2023 по 10.11.2023, що виходить за межі строку, встановленого частиною шостою ст. 232 ГК України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 329,74 грн не підлягають задоволенню.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 887,74 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1 025,71 грн за період з 11.04.2020 по 10.11.2023.
Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати платежів на утримання та збереження будинку та споруд до резервного фонду згідно умов Договору, то вимоги позивача про стягнення з 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем при розрахунках помилково враховані перші дні прострочення оплати помісячно, оскільки умовами Договору передбачено, що оплата платежів здійснюється не пізніше, ніж до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим, а саме: за березень 2020 року - з 11.04.2020, за квітень 2020 року - з 11.05.2020, за травень 2020 року - з 11.06.2020, за червень 2020 року - з 01.07.2020 тощо, тоді як позивачем помилково враховано початок заборгованості за квітень 2020 року у розмірі 3 375,00 грн з 11.04.2020, за травень 2020 року - з 01.05.2020, за червень 2020 року - з 01.06.2020 тощо, у зв'язку з чим інфляційні втрати та 3% річних, розраховані помісячно на суми заборгованості, які не відповідають період протермінування, за загальний період з 11.04.2020 по 10.02.2021 не підлягають задоволенню.
Судом здійснено власні розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням заявлених позивачем для розрахунку розмірів заборгованостей та періодів нарахування, згідно з якими позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості у розмірі 10 350,00 грн за період з 11.02.2021 по 10.11.2023 підлягають частковому задоволенню у розмірі 4 426,42 грн інфляційних втрат та у розмірі 853,24 грн 3% річних.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої ст. 123 ГПК України).
Частиною першою ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).
У позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи становить 3 028,00 грн (судовий збір) та 2 800,00 грн (витрати на правову допомогу).
Згідно із частинами першою та другою ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 ГПК України).
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку.
Відповідно до п. 4 частини першої ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частиною першою ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивачем надано, зокрема, Договір про надання юридичних послуг № А 00001 від 01.02.2019, укладений між ОСББ «Оазис 2016» (далі - Замовник) та ТОВ «Адвокатське бюро «Руденко та Партнери» (далі - Юридична компанія, Виконавець) відповідно до п. 1.1. якого, Замовник доручає, а Юридична компанія приймає на себе зобов'язання здійснити на належному рівні роботи щодо захисту інтересів Замовника у правовідносинах із співвласниками, в тому числі у судових, виконати інші роботи, необхідні для захисту та представництва інтересів Замовника та передати замовнику результати цих робіт, а Замовник погоджується прийняти виконані роботи та виплатити Юридичній компанії винагороду за виконання робіт.
Виконавець забезпечує надання Замовнику юридичних послуг щодо стягнення заборгованості із співвласників, яка виникла у останніх перед Замовником (п. 1.2.).
Вартість послуг, що надаються Юридичною компанією Замовнику, встановлюється Додатком 1 до даного Договору, який є невід'ємною його частиною або актами виконаних робіт (п. 3.1.).
Винагорода Юридичній компанії сплачується протягом п'яти банківських днів з моменту підписання Акту виконаних робіт, який Юридична компанія надає Замовнику (п. 3.2.).
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання та діє безстроково. Дія Договору може бути припинена за взаємною згодою Сторін (п. 10.1. та п. 10.4.).
Згідно з умовами Додаткової угоди № 1 від 22.12.2022 до Договору про надання юридичних послуг № А 00001 від 01.02.2019, підготовка позовної заяви та додатків до неї про стягнення боргу у позовному провадженні (господарське судочинство) - 2 800,00 грн та 10% від стягнутої суми боргу.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя ст. 126 ГПК України).
Позивачем був наданий підписаний між сторонами Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 30.04.2024, згідно з умовами якого, Юридична компанія надала, а Замовник отримав і прийняв надані послуги, передбачені Договором: підготовка позовної заяви про стягнення боргу до Мерхеж Т.В. за договором № 45/РК-2019 від 01.07.2019, подання позову та додатків до нього до суду, вартість наданих послуг - 2 800,00 грн без ПДВ. Виконавець своїм підписом свідчить про оплату Замовником суми наданих послуг, а Замовник підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих Виконавцем послуг.
Вказані юридичні послуги були оплачені ОСББ «Оазис 2016» у розмірі 2 800,00 грн, що підтверджується наданою в матеріали справи копією платіжної інструкції № 2386 від 30.04.2024.
Також позивачем надано копії довіреності від 01.01.2024, посвідчення адвоката України від 27.06.2019 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6441 від 27.06.2019.
Частинами четвертою та п'ятою ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При вирішенні питання покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 2 800,00 грн судом враховано, що справа № 910/15557/24 є справою незначної складності, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; підстави виникнення спірної заборгованості, зміст позовної заяві та долучених до неї документів, відсутність заперечень відповідача.
Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оцінивши необхідність поданих представником позивача документів в обґрунтування позовних вимог, а також їх зміст, враховуючи специфіку та незначну складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу адвоката у розмірі 2 800,00 грн є співмірними із складністю справи.
Ці витрати, як і витрати позивача по сплату судового збору, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, підлягають розподілу між сторонами та покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Мерхеж Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оазис 2016» (04219, місто Київ, проспект Івасюка Володимира, будинок 8, корпус 6; ідентифікаційний код 40569677) 15 629 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн 66 коп., з яких 10 350 (десять тисяч триста п'ятдесят) грн 00 коп. основного боргу, 4 426 (чотири тисячі чотириста двадцять шість) грн 42 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 853 (вісімсот п'ятдесят три) грн 24 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 2 309 (дві тисячі триста дев'ять) грн 01 коп. та судовий збір у розмірі 2 497 (дві тисячі чотириста дев'яносто сім) грн 03 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова