ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2025Справа № 910/173/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат"
про ухвалення додаткового рішення
у справі № 910/173/23
за позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави
в особі 1) Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
2) Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Північного офісу Держаудитслужби
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 343 167,94 грн
Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-1) та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-2) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" (далі - відповідач) про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 05.07.2021, № 2 від 13.10.2021 та № 5 від 17.01.2022 до Договору № 24 про закупівлю товарів за державні кошти від 09.03.2021 та стягнення 343167,94 грн безпідставно сплачених коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/173/23 було відмовлено в задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 590,52 грн покладено на Київську міську прокуратуру.
14.08.2023 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про ухвалення додаткового рішення, яка 14.08.2023 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
05.09.2023 до Господарського суду міста Києва від Північного апеляційного господарського суду надійшла ухвала про витребування матеріалів справи № 910/173/23 у зв'язку з надходженням апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 було відкладено вирішення питання розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" про ухвалення додаткового рішення до повернення матеріалів справи № 910/173/23 з Північного апеляційного господарського суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/173/23 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/173/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/173/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/173/23 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 910/173/23 залишено без змін.
17.02.2025 матеріали справи №910/173/23 надійшли до Господарського суду міста Києва.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/173/23 суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), суд здійснює розгляд заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення в тому самому порядку.
Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У відзиві на позовну заяву, на виконання вимог процесуального закону, відповідач зазначив у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, що він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, така заява залишається без розгляду.
Оскільки при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. В даному випадку підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги №19 від 10.09.2020 (далі - Договір), укладеного між ТОВ "Гранат" та АБ "Сайко та партнери", Додаткової угоди №4 від 08.02.2023 до Договору та Акту про надання правничої допомоги № 4 від 11.08.2023 на суму 31 500,00 грн,
Дослідивши умови Договору та Додаткової угоди №4 до нього, суд встановив, що розмір гонорару за надання правничої допомоги визначається на підставі загального обсягу виконаної роботи (наданої послуги) у відповідності до змісту правової допомоги, що надається клієнту та тарифної ставки бюро, яка складає 3 000,00 грн/ 1 година. При цьому, мінімальний оплачуваний час складає 0,5 години, а мінімальна вартість представлення інтересів клієнта в одному судовому засіданні становить 2 000,00 грн.
Також сторони дійшли згоди, що якщо буде досягнуто мету змісту правової допомоги (прийнято рішення у справі №910/173/23 про відмову у задоволенні позовних вимог до клієнта), клієнт додатково сплачує бюро "гонорар успіху" в розмірі 7 000,00 грн.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано іншим учасникам справи.
Прокурор, заперечуючи проти розміру витрат відповідача, зазначає, що відповідачем не обґрунтовано розмір заявлених витрат, а вартість послуг є завищеною, що не відповідає критеріям реальності та розумності в розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, в рішенні у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Зі змісту Акту про надання правничої допомоги № 4 від 11.08.2023 вбачається, що Адвокатське об'єднання "Сайко та партнери" надавало відповідачу такі послуги: ознайомлення з позовною заявою та опрацювання нормативної бази (2 години); підготовка та надсилання клієнту клопотання про залишення позову без розгляду (2 години); підготовка та надсилання клієнту відзиву на позовну заяву (4 години); підготовка та надсилання клієнту клопотання про долучення висновку експерта (30 хвилин); підготовка та надсилання клієнту заперечення на відповідь на відзив (2 години). Загалом було витрачено 10,5 годин.
Доказів того, що така вартість години роботи адвоката не є ринковою прокурор та позивачі не надали.
Описані в Акті про надання правничої допомоги документи були подані відповідачем до суду та наявні в матеріалах справи. Відтак суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 31 500,00 грн є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, а отже підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідно до висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.
В частині заявленої відповідачем вимоги про стягнення "гонорару успіху" у розмірі 7000,00 грн суд зазначає, що встановлення договором про надання професійної правничої допомоги обов'язку клієнта щодо понесення таких витрат не є безумовною підставою для їх подальшого розподілу за наслідками розгляду справи.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97), незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, тому суд присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Разом з цим, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для "конкретної справи" (п. 4.16 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).
В контексті викладеного, суд вважає, що гонорар успіху, передбачений Додатковою угодою №4 до Договору, не був необхідним у зв'язку з розглядом цієї справи, з огляду на незначний рівень її складності.
Окрім того, відповідач просить стягнути на його користь витрати, пов'язані з проведенням судової товарознавчої експертизи, в розмірі 25 000,00 грн.
Згідно з частиною 4 статті 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Відповідно до Договору про проведення товарознавчої експертизи №02/02-23 від 22.02.2023, укладеного між відповідачем та ПП "Експертне бюро", вартість проведеної експертизи складає 25 000,00 грн.
Проведення експертизи було оплачено відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 8469 від 01.03.2023 на суму 25 000,00 грн.
З огляду на результат вирішення справи, а також на прийняття висновку експерта №02/02-03 від 16.03.2023 як належного та допустимого доказу та його врахування судом при ухваленні рішення у справі, витрати, пов'язані з проведенням експертизи в розмірі 25000,00 грн є підтвердженими та підлягають розподілу між сторонами справи.
Частина третя статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначає серед основних засад (принципів) господарського судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12).
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Зазначені особи беруть участь у справах, що передбачено частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України, та можуть бути сторонами у справі згідно із частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України.
У цій справі прокурор в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до суду з позовом, у задоволенні якого було відмовлено.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, здійснює прокуратура.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб'єктом звернення.
За частиною п'ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі ж відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом із цим загальна норма частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).
Частиною другою статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Частини перша та друга статті 42 Господарського процесуального кодексу України містять переліки прав та обов'язків учасників справи, які не є вичерпними.
Відтак, за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат, в тому числі й витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Такі висновки викладенні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, заперечення прокурора, обсяг та зміст наданих адвокатом відповідачу послуг, а також належність та допустимість наданого відповідачем висновку експерта як доказу, зважаючи на те, що у задоволенні позову було відмовлено, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими та такими, що підлягають відшкодуванню відповідачеві є заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31 500,00 грн, а також витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 25 000,00 грн. Інша частина витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (Україна, 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код: 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранат" (Україна, 02094, м. Київ, вул. Краківська, буд. 18-А; ідентифікаційний код: 21620913) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31500 (тридцять одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп. та витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп.
3. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн покласти на відповідача.
4. Після набрання додатковим рішенням законної сили видати наказ.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного додаткового рішення.
Повне додаткове рішення складено 12.03.2025.
Суддя О.В. Нечай