ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2025Справа № 910/14130/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Комерційне Підприємство "Автофургон" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 30, офіс 15; ідентифікаційний код 34612238)
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, офіс 501; ідентифікаційний код 36351411),
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот" (02095, м. Київ, вул. Урлівська, буд. 16, кв. 89; ідентифікаційний код 40256513)
про визнання недійсним договору,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Гапоненко Р.І.
Від відповідача 1: не з'явився
Від відповідача 2: Линдюк С.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Комерційне Підприємство "Автофургон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № б/н від 23.10.2024, укладеного між відповідачами.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.11.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
02.12.2024 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/14130/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.01.2025.
23.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, які залучено до матеріалів справи.
Крім того, від відповідача 1 надійшли письмові пояснення, які залучено до матеріалів справи.
У засіданні суду 15.01.2025 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.02.2025.
У судовому засіданні 05.07.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 02.08.2023.
05.02.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем-1 подано клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу.
05.02.2025 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 відкладено судове засідання на 19.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 12.03.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 12.03.2025 підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
У судовому засіданні 12.03.2025 представник відповідача-2 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі та просили відмовити у задоволенні позову.
12.03.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.11.2015 між Фізичною особою-підприємцем Гапоненком Романом Івановичем, як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" (позичальник, змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери") було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно з пунктом 1.1 якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
20.10.2022 між Фізичною особою-підприємцем Гапоненком Романом Івановичем (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №1-2022 (надалі - Договір №1-2022), відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор - Фізична особа-підприємець Гапоненко Роман Іванович, відступає новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" в повному обсязі право вимагати від боржника - ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Гапоненко Роман і партнери" (код 36351411), виконання грошових зобов'язань в сумі 1 756 410 грн, що виникло на підставі договору поворотної фінансової допомоги №б/н від 30.11.2015, надана боржнику поворотна фінансова допомога в сумі 2 846 210 грн. згідно банківських виписок, повернуто боржником первісному кредитору 1 089 800 грн. згідно банківських виписок, різниця не повернутого боргу, з якої заборгованість боржника перед кредитором фізичною особою-підприємцем Гапоненко Роман Іванович - становить 1 756 410 грн.
Господарським судом міста Києва розглядалася справа № 910/4997/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 30.11.2015 року у розмірі 467 270,00 грн.
Рішенням Господарського міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 позов ТОВ «Автофургон» задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" 467 270,00 грн заборгованості.
Позивач у позовній заяві зазначає, що йому стало відомо, що після прийняття судом першої інстанції рішення у справі № 910/4997/24, а саме в період з 30.04.2024 по 15.11.2024 включно, відповідач-1 відчужив дебіторську заборгованість.
За твердженнями позивача, такі дії відповідача-1 були спрямовані на унеможливлення виконання вищевказаного судового рішення про стягнення з ТОВ «Нерон і партнери» на користь ТОВ «Автофургон» заборгованості, у розмірі визначеному судом.
Відтак, позивач вважає, що ТОВ "Нерон і Партнери" зловживаючи правом, вчинило дії з наміром завдати шкоди іншій особі (позивачу), наслідком яких є унеможливлення виконання судових рішень у справі № 910/4997/24 та неможливість відновлення порушених прав позивача.
Також, позивач зазначає, що у ТОВ «Нерон і Партнери» відкриті виконавчі провадження, оскільки відповідач-1 зазначений в реєстрі боржників, що позбавляє права на відчуження будь-якого майна відповідачем, відсутні на його банківських рахунках грошові кошти, за рахунок яких, можна б було виконати судові рішення у справі № 910/4997/24.
Враховуючи вищевикладені обставини, позивач просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №б/н від 23.10.2024 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
У якості підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, який укладень між відповідачами, позивач вказує на зловживання ТОВ "Нерон і Партнери" правом, оскільки дії останнього завдали шкоди позивачу, наслідком чого є унеможливлення виконання судового рішення у справі № 910/4997/24 та неможливість відновлення порушених прав позивача.
Так, судом встановлено, що 28.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот» було укладено договір про надання послуг №8.
Рішенням Господарського міста Києва від 08.08.2024 у справі № 910/4997/24 позов ТОВ «Автофургон» задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" 467 270,00 грн заборгованості.
01.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот» було підписано акт наданих послуг №1, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг за договором надання послуг №8 від 28.05.2024 склала 292 500,00 грн.
В подальшому, у зв'язку з відсутністю грошових коштів на рахунку для виконання взятого на себе грошового зобов'язання за договором надання послуг від 28.05.2024, 03.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нерон і партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Патріот» було укладено договір відступлення права вимоги.
Відповідно до п.3.2. договору про відступлення права вимоги відступлення права вимоги здійснюється в рахунок погашення заборгованості первісного кредитора (ТОВ «Нерон і Партнери) перед новим кредитором (ТОВ «Юридична фірма «Патріот») у розмірі 450 000,00 грн, що виникла на підставі договору про надання юридичних послуг №8 від 28.05.2024.
Суд критично оцінює твердження позивача стосовно того, що такі дії відповідача-1 були спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення у справі №910/4997/24 про стягнення з ТОВ «Нерон і партнери» на користь ТОВ «Автофургон» заборгованості, з огляду на встановлені вище обставини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину, як і не доведено, що договір поступки права вимоги порушує публічний порядок.
Крім того, Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачами.
Більше того, з урахуванням викладеного та зважаючи на наявні у справі докази, суд встановив, що у спірних правовідносинах сторони уклали договір про відступлення права вимоги з урахуванням вимог чинного законодавства та вчинили дії, направлені на реальне виконання цієї угоди, відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача, є недоведеними та безпідставними.
Суд звертає увагу, що позивач не довів наявність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024 недійсним.
Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, суд враховує усталену практику Європейського Суду, відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України").
Отже, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 23.10.2024, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційне Підприємство «Автофургон» задоволенню не підлягають.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Зважаючи на викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-Комерційне Підприємство "Автофургон" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 30, офіс 15; ідентифікаційний код 34612238)
Відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерон і Партнери" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21, офіс 501; ідентифікаційний код 36351411) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Патріот" (02095, м. Київ, вул. Урлівська, буд. 16, кв. 89; ідентифікаційний код 40256513)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.03.2025
Суддя І.О. Андреїшина