ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2025Справа № 910/14858/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 8, К.22, ідентифікаційний код 35634830)
2) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 15, ідентифікаційний код 37401206)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: МІЖНАРОДНА КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ "АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН" (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION), (місцезнаходження: Сьют 6, Уікхемс Кей 1, а/с 3085, Роуд Таун, Тортола, Британські Віргінські острови)
про визнання трудових відносин припиненими та зобов'язання вчинити дії,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Литвиненко О.І.
Від відповідачів: не з'явилися
Від третьої особи: не з'явився
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просить:
- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України;
- зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 з відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ", а також відомостей про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, в тому числі підписувати договори, тощо, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ".
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.12.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
17.12.2024 від позивача через підсистему "Електронний суд" надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: МІЖНАРОДНУ КОМЕРЦІЙНУ КОМПАНІЮ "АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН" (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION), відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/14858/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2025.
У засідання суду 22.01.2025 з'явився представник позивача та надав усні пояснення.
Відповідачі та третя особа участь своїх представників у засідання суду 22.01.2025 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 відкладено підготовче засідання на 12.02.2025.
У засіданні суду 12.02.2025 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 заяву позивача про виправлення описки в ухвалі Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі № 910/14858/24 задоволено; виправлено описку, допущену в ухвалах Господарського суду міста Києва від 10.12.2024, від 23.12.2024, від 22.01.2025 та від 12.02.2025 у справі № 910/14858/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 відкладено судове засідання на 12.03.2024.
10.03.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані додаткові пояснення у справі, в яких останній, серед іншого, зазначає, що одночасно з реєстрацією відповідача-1 - 27.12.2007, рішенням засновника позивача було призначено на посаду директора товариства, проведено державну реєстрацію та відповідні відомості про нього як директора товариства були включені до ЄДР. Також позивач зазначає, що його було прийнято на роботу на посаду директора у відповідності до норми ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України шляхом укладання усного трудового договору. Про прийняття на роботу було видано наказ товариства. Трудовий договір між позивачем та відповідачем-1 не укладався.
Представник позивача у судовому засіданні 12.03.2024 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідачі та третя особа участь своїх представників у засіданні суду 12.03.2024 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
12.03.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРГ КОНСАЛТІНГ» (далі - відповідач) було зареєстроване 27 грудня 2007 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) 10701020000031461.
Єдиним учасником товариства, який володіє 100% статутного капіталу є Міжнародна комерційна компанія «АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН» (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION), місцезнаходження: Сьют 6, Уікхемс Кей 1, а/с 3085, Роуд Таун, Тортола, Британські Віргінські острови (надалі - «Учасник»).
Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРГ КОНСАЛТІНГ» ОСОБА_1 (далі - позивач) був призначений на посаду директора товариства та відповідні відомості про нього як директора (керівника) товариства були включені до ЄДР.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач-1 протягом тривалого часу не веде господарську діяльність, заробітна плата позивачу не виплачується, в Україні відсутній офіційний представник учасника.
Оскільки позивач втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді директора відповідача-1, 10 жовтня 2024 року ним на адресу відповідача була направлена заява про звільнення з посади директора за власним бажанням, тобто, на підставі ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до вказаної заяви позивач просив відповідача-1 звільнити та відкликати його з посади директора, прийняти відповідне рішення учасника про відкликання позивача з посади директора товариства; призначити уповноваженого представника учасника в Україні із видачою йому необхідної довіреності; здійснити всі юридичні та інші дії, необхідні для реєстрації відомостей про звільнення/відкликання у ЄДР
Також 01 листопада 2024 року позивач надіслав на адресу відповідача-1 заяву про звільнення його з посади директора за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Отже, приймаючи до уваги, що питання щодо звільнення за власним бажанням з посади директора ОСОБА_1 не вирішено, останній звернувся до суду з цим позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення трудових відносин та відносин представництва та зобов'язання вчинити дії.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
За змістом частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У відповідності до положень статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду директора у відповідності до норми ч.1 ст. 21 Кодексу законів про працю України шляхом укладання усного трудового договору. Трудовий договір між позивачем та відповідачем-1 не укладався.
Рішенням Міжнародної комерційної компанії «АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН» (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION), (єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРГ КОНСАЛТІНГ») ОСОБА_1 був призначений на посаду директора товариства.
Відомості про ОСОБА_1 як керівника (директора) ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В даному випадку позивач просить суд визнати припиненими його трудові відносини з ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ".
Позивач стверджує, що трудовий договір між ним та ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" не укладався, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, згідно якої за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина 2 статті 38 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина 12 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством (пункти 8.14, 8.15, 8.19, 8.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20).
Наведеними висновками Велика Палата Верховного Суду відступала від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Статтею 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Статті 32, 33, 34, 35, 36 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містять положення про: порядок скликання загальних зборів учасників товариства; проведення загальних зборів учасників товариства; прийняття рішень загальними зборами учасників з питань порядку денного, заочне голосування; рішення загальних зборів учасників, прийняте шляхом опитування.
Статтею 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено особливості проведення загальних зборів учасників товариством, що має одного учасника, а саме встановлено:
1. У товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (ч. 1 ст. 37).
2. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.
Отже, Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" врегульовано, що у випадку наявності у товариства одного учасника, загальні збори не скликаються, а рішення приймається таким учасником товариства одноособово.
Так, судом встановлено, що 10.05.2024 ОСОБА_1 була складена та направлена на адреси ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" та єдиного учасника МКК «АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН» (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION), зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, заява про звільнення його з посади директора ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Також ОСОБА_1 було направлено на адреси ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" та єдиного учасника МКК «АНДЕРСТАР ЕКСПОРТ КОРПОРЕЙШН» (UNDERSTAR EXPORT CORPORATION) повідомлення з проханням прийняти рішення про звільнення його з посади директора ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.
Отже, з огляду на встановлені судом у даній справі обставини, суд дійшов висновку, що позивачем вчинено дії для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу Товариства, які узгоджуються із положеннями Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Надані позивачем докази направлення наведених вище заяви та повідомлення суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення своїх повноважень на посаді керівника (директора) Товариства.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" на підставі рішення єдиного учасника цього товариства та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін відомостей про юридичну особу в частині зміни керівника ТОВ "ЮРГ КОНСАЛТІНГ".
Наведене дає підстав для висновку про те, що права позивача були порушені внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як керівника (директора) товариства з незалежних від нього причин.
Як встановлено судом, у цій справі позивач звернувся до суду саме за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у відносинах представництва з товариством.
Водночас, суд звертає увагу на те, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).
Суд вважає, що належним способом захисту інтересів позивача в розрізі існуючою правової невизначеності є визнання припиненими представницьких правовідносин з Товариством, що забезпечить ефективність наданого судового захисту задля захисту визначеного інтересу позивача.
Отже, за відсутності рішення єдиного учасника товариства про звільнення керівника, останній з метою захисту своїх прав може звернутися до суду. Належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде вимога про припинення повноважень на посаді керівника (директора) товариства за рішенням суду, які будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили.
За вказаних обставин, суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" про визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 з відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ", а також відомостей про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, в тому числі підписувати договори, тощо, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ", суд зазначає таке.
Суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».
В розумінні Закону державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Одним із принципів, на яких базується державна реєстрація, є заявницький принцип (ст. 4 Закону). Суть заявницького принципу полягає у тому, що реєстраційні дії здійснюються на підставі волевиявлення зацікавленої особи, яке оформлюється у вигляді заяви від неї.
Реєстраційні дії здійснюють державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якими є особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус.
Печерська районна в місті Києві державна адміністрація не є державним реєстратором, і суду не надано доказів звернення позивача із заявою про внесення відомостей в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" на підстав даного судового рішення.
Отже, заявлені позовні вимоги до відповідача 2 є передчасними, а позивачем не надано доказів порушення його прав Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією.
За таких обставин суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача-1 в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 8, К.22, ідентифікаційний код 35634830) у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРГ КОНСАЛТІНГ" (01133, м. Київ, вул. Мечникова, 8, К.22, ідентифікаційний код 35634830) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
5.Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.03.2025
Суддя І.О. Андреїшина