ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.03.2025Справа № 910/5019/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК Україна»
до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення
про стягнення 1 993 908, 91 грн. (з урахуванням заяв про збільшення/зменшення розміру позовних вимог)
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.03.2025.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОЛК Україна» з позовною заявою до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про стягнення 2 216 650,54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/5019/24 та призначено до розгляду на 07.06.2024.,
27.05.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
03.06.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та відповідь на відзив.
03.06.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2024 було відкладено розгляд справи на 18.10.2024.
Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку зі звільненням судді Мельника В.І. , на підставі розпорядження керівника апарату суду № 01.3-16/1191/24 від 16.10.2024 справу № 910/5019/24 направлено на повторний автоматизований розподіл.
За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/5019/24, визначено суддю Алєєву І. В. для подальшого її розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 було прийнято справу 910/5019/24 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2024.
22.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК Україна» надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
У судове засідання 25.11.2024 представники сторін не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 09.12.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 було відкладено розгляд справи на 20.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 перепризначено розгляд справи на 10.02.2025.
У судовому засіданні 10.02.2025 представники сторін надали усні пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 03.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 було оголошено перерву на 10.03.2025.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №1610 від 06.12.2022 р. та з урахуванням Постанови НКРЕКП №1618 від 05.09.2023 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» (далі - Позивач/Постачальник) надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав ліцензію, за вільними цінами.
20 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Волинська філія Концерну РРТ (далі - Відповідач/ Споживач) укладено Договір №3059-0002 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір) шляхом подання Споживачем Заяви-приєднання від 20.12.2023 року (Додаток №1 до Договору) на умовах Індивідуальної комерційної пропозиції «БІЗНЕС» (Додаток № 2 до Договору).
Згідно Заяви-приєднання початком постачання електричної енергії є 01 січня 2024 року.
З 01 січня 2024 року ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» було розпочато постачання електричної енергії до об'єктів Відповідача, що розташовані на території Волинської області, перелік яких зазначено у Заяві-приєднання.
Для проведення розрахунків ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» на ім'я Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Волинська філія Концерну РРТ відкрито особистий рахунок 3059-0002.
За умовами пункту 1.1 договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312.
Відповідно до пункту 2.1. договору, за цим договором постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Пунктом 3.1. договору визначено, що початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є Додатком № 1 до цього договору, якщо інша дата не визначена комерційною пропозицією, але в будь-якому випадку не раніше початку строку дії договору.
Початок постачання електричної енергії з 01 січня 2024 року (додаток № 1 до договору).
За умовою підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору.
Відповідно до підпункту 5.2.3 пункту 5.2 договору встановлено, що оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 договору встановлено, що форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього договору.
Остаточний розрахунок проводиться за фактично поставлену електроенергію з врахуванням проведених планових платежів протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунку споживача (розділ "Порядок оплати" додатку № 2 договору).
На виконання умов Договору, ТОВ «ТОЛК УКРАЇНА» здійснило постачання електричної енергії для потреб об'єктів Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення Волинська філія Концерну РРТ у період січень-грудень 2024 року.
Позивач зазначає, що ним поставлено відповідачу за період січень-грудень 2024 року електричну енергію для потреб об'єктів відповідача. В свою чергу відповідачем, за отриману електричну енергію, розрахунок здійснено частково.
На підтвердження розміру основної заборгованості відповідача перед позивачем останнім долучено до матеріалів справи рахунки на оплату та акти.
Відповідачем факт наявності боргу у визначеному позивачем та підтвердженому наявними у матеріалах справи доказами не спростовано та заперечень щодо його існування не наведено. Проте, відповідач посилається, як на причини неспроможності вчасно здійснювати оплати за отриману електроенергію, на дію періоду правового режиму воєнного стану в Україні, що за твердженнями відповідача дуже сильно вплинуло на його фінансовий стан та платоспроможність. Крім того, відповідач наголошує на тому, що обстріли телекомунікаційних об'єктів відповідача по всій країні завдають Концерну додаткових збитків.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу №3059-0002 від 20.12.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Аналогічні положення містяться і в частині 1 статті 714 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема договір про постачання електричної енергії споживачу.
Частинами першою та другою статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За приписом пункту 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року № 312, постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарськи договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
28.02.2025 до Господарського суду міста Києва Позивачем подано заяву, в якій останній просить здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зміненого розміру позовних вимог, а саме стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОЛК УКРАЇНА» заборгованість згідно Договору про постачання електричної енергії споживачу № 3059-0002 від 20.12.2023 р. у розмірі 1 993 908, 91 грн., з яких:
1 851 768, 24 грн. - сума основного боргу (за листопад - грудень 2024 року);
121 484, 32 грн - сума пені;
13 328, 86 грн - 3% річних;
7 327,49 грн - інфляційні витрати.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено/відпущено відповідачу електричну енергію, що підтверджується актами приймання-передачі обсягів електричної енергії № 3059-000224011 від 31.01.2024, №3059-000224021 від 29.02.2024, № 3059-000224031 від 31.03.2024, № 3059-000224041 від 30.04.2024, № 3059-000224101 від 31.10.2024, № 3059-000224111 від 30.11.2024, № 3059-000224121 від 31.12.2024.pdf.
В свою чергу, відповідач за поставлену електричну енергію розрахувався частково у розмірі що підтверджується наявними матеріалами справи, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1 851 768, 24 грн.
Судом також встановлено, що акти приймання-передачі обсягів електричної енергії позивачем надіслано відповідачу засобами електронного зв'язку із накладанням електронного підпису уповноваженої особи. Деякі акти відповідач не підписав, вмотивовану відмову від їх підписання не надав.
Згідно умов Індивідуальної комерційної пропозиції «БІЗНЕС», зокрема, розділу «Порядок оплати»: споживач на підставі виставленого Постачальником рахунку до 25 числа поточного календарного місяця здійснює платіж у розмірі 100% вартості електричної енергії, яка повинна бути поставлена в наступному календарному місяці згідно очікуваних (заявлених) обсягів споживання електричної енергії Споживачем на відповідний розрахунковий період. Остаточний розрахунок проводиться за фактично поставлену електроенергію з врахуванням проведених планових платежів протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунку споживачем.
Наразі, суд зазначає, що непідписання відповідачем актів приймання-передачі обсягів електричної енергії, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання замовником повного виконання постачальником своїх зобов'язань.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Отже, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи належними та допустимим відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України доказами в їх сукупності підтверджується постачання позивачем та споживання відповідачем електричної енергії за зазначений період.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З урахуванням умов додатку № 2 до договору та положень статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплати поставлену електричну енергію за договором протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня отримання рахунку споживача.
Суд зазначає, що особливості регулювання грошових зобов'язань установлено статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, відсутність коштів не звільняє відповідача від установленого законом обов'язку щодо сплати поставленої позивачем електричної енергії.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленої електроенергії, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 13 328, 86 грн., нарахованих на суму основного боргу, а також 7 327, 49 грн. інфляційних втрат.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 7 327, 49 грн. та 3 % річних у розмірі 13 328, 86 грн., суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача - 121 484, 32 грн. пені, згідно з наданим позивачем розрахунком.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
У той же час, відповідно до ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що утворений Кабінетом Міністрів України. Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", визначено, що Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов'язковими до виконання.
Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії", до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Як передбачено частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Істотні умови двосторонніх договорів визначені у частині 3 статті 66 вказаного Закону, якими є, зокрема, умови про права, обов'язки та відповідальність сторін (пункт 8 частини 3 статті 66 вказаного Закону).
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії", до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема, затвердження типових та примірник договорів, визначених цим Законом, а відповідно до частини четвертої цієї ж статті рішення Регулятора є обов'язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).
Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що Регулятор наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, зокрема, через затвердження типових і примірних договорів.
Типові і примірні договори входять до системи джерел господарського договірного права як особливі нормативно-правові акти. Затвердження таких договорів уповноваженими державними органами є формою державною регулювання договірних відносин у сфері господарювання.
Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (пункт 16 частини 2 статті 3 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Частина 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплює межі вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов, а саме обов'язковість відповідності умов господарського договору певного виду типовим договорам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом в межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться в типовому договорі. Разом з тим сторони мають право конкретизувати його умови та доповнити їх, якщо такі доповнення не суперечать його змісту.
Відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який був продовжений та триває до теперішнього часу.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.
Відповідно до положень частини 1 статті 20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Суд враховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.
Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Підпунктом 16 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №332 від 25.02.2022 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", в редакції чинній на момент виникнення заборгованості, на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанову зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
При цьому, суд зазначає, що підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Отже, суд приходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
При цьому суд наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Суд звергає увагу, що норми постанови №332 від 25.02.2022 прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.
Отже, суд зазначає, що хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.
Аналогічний за змістом висновок зробив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Таким чином, підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 щодо зупинення нарахування штрафних санкцій в період воєнного стану та 30 днів після його припинення, у правовідносинах між учасниками ринку електричної енергії, підлягає обов'язковому застосуванню, а тому враховуючи період виникнення заборгованості та період нарахування пені та штрафу, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення пені у розмірі 121 484, 32 грн. не підлягає задоволенню.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Господарський суд вважає безпідставними вимоги клопотання позивача щодо зазначення в рішенні суду на підставі ст. 238 ГПК України про нарахування 3 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду та роз'яснення органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати боржником суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, оскільки вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, так як це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України, принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо (п. 125, 126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 № 910/14524/22).
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що можливість нарахування відсотків є правом суду, а не його обов'язком при прийнятті рішення.
З огляду на вказане суд не вбачає підстав для зобов'язання органу (особи), який здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з КОНЦЕРНУ РАДІОМОВЛЕННЯ, РАДІОЗВ'ЯЗКУ ТА ТЕЛЕБАЧЕННЯ (Україна, 04112, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДОРОГОЖИЦЬКА, будинок 10; код 01190043) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОЛК Україна» (Україна, 04116, місто Київ, вул. Старо - Київська, будинок 14, код ЄДРПОУ 44878589) основний борг в розмірі - 1 851 768 (один мільйон вісімсот п'ятдесят одна тисяча сімсот шістдесят вісім) грн. 24 коп., 3 % річних в розмірі 13 328 (тринадцять тисяч триста двадцять вісім) грн. 86 коп., втрат від інфляції в розмірі 7 327 (сім тисяч триста двадцять сім) грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 22 469 (двадцять дві тисячі чотириста шістдесят дев'ять) грн. 10 коп.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОЛК Україна» (Україна, 04116, місто Київ, вул. Старо - Київська, будинок 14, код ЄДРПОУ 44878589) з Державного Бюджету України - судовий збір у розмірі 54 343 (п'ятдесят чотири тисячі триста сорок три) грн. 70 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12.03.2025.
Суддя І.В. Алєєва