вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про самовідвід судді
12.03.2025м. ДніпроСправа № 904/2253/24
за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро
до ОСОБА_2 , м. Дніпро
про припинення повноважень члена виконавчого округу
Суддя Золотарьова Я.С.
Без участі представників сторін
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області до ОСОБА_2 , в якому просить суд:
1. Усунути ОСОБА_2 від виконання обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо - будівельне підприємство "Восток";
2. Тимчасово з метою забезпечення діяльності підприємства до проведення у встановленому законом порядку зборів учасників та вирішення відповідного питання визнати ОСОБА_1 виконуючим обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельне підприємство "Восток";
3. Зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради замість запису Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо: ОСОБА_2 змінити на запис Керівник юридичної особи, а також відомості про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, тощо ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала була мотивована таким:
Предметом цього спору є усунення особи, що виконує обов'язки директора, від виконання цих обов'язків (перша вимога); визнання ОСОБА_1 виконуючим обов'язки директора товариства (друга вимога). Третя вимога - зобов'язання державного реєстратора внести зміни до відповідних записів (вимога має похідний характер від перших двох позовних вимог).
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є учасниками ТОВ «Виробничо-будівельне підприємство «Восток». Крім того, ОСОБА_2 є тимчасово виконуючим обов?язки директора.
Відтак, з позовної заяви вбачається, що цей спір не є спором, що виник з корпоративних відносин, в тому числі спір між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Такий висновок можна зробити, враховуючи що спір виник між учасником товариства з обмеженою відповідальністю та особою, яка виконує обов?язки директора цього товариства. Тобто перша позовна вимога спрямована не до особи, як учасника товариства, а як до посадової особи цього товариства - директора.
При цьому суд зазначає, що друга позовна вимога це вимога до суду прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов?язки директора товариства. Натомість таке рішення має право прийняти лише загальні збори товариства.
Суд зазначає, що розгляд такої позовної вимоги жодним законом України не передбачено.
Відтак, статтею 20 ГПК України не передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають між учасником товариства та особою, яка виконує обов?язки директора такого товариства про його усунення, а також справи у спорах про визнання особи виконуючим обов?язки виконавчого органу.
Вочевидь це пов?язано з тим, що господарський суд, як і будь-який інший суд не наділений правом втручання у справи господарського товариства таким способом.
Так, відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 2 статті 5).
Суд уважає, що спосіб захисту, який визначений ОСОБА_1 (перша та друга позовні вимоги) не можуть бути застосовані судом, оскільки вони суперечать закону.
Так, суд зазначає, що ОСОБА_1 не наведено переконливого правового обгрунтування того, що суд має право розглядати позовні заяви з заявленими вимогами (перша та друга позовні вимоги).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства, зокрема, мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (частина 1 статті 30 Закону).
Відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад…Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.
Отже, право брати участь в управлінні товариством може бути реалізовано учасником товариства при прийнятті участі у загальних зборах товариства, на яких вирішують ті чи інші питання діяльності товариства.
Відповідно до частини 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків.
З наведеного вбачається, що усунення або припинення повноважень виконавчого органу належить до компетенції загальних зборів і не може бути здійснено в судовому порядку. Так само й призначення (хоча б і тимчасово) ОСОБА_1 виконуючим обов?язки директора товариства є виключною компетенцією загальних зборів та не належить до юрисдикції будь-якого суду.
Вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що перша та друга позовна вимоги не можуть бути розглянуті у господарському суді (як і в будь-якому іншому суді).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Позивач не погодившись з ухвалою суду подав апеляційну скаргу.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі № 904/2253/24 задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 у справі №904/2253/24 скасовано. Справу № 904/2253/24 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
У Постанові Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 зазначено таке:
«Відповідно до частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 2 статті 5).
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20).
Таким чином, суд встановлює наявність або відсутність порушеного або оспорюваного права заявника та можливість його захисту в обраний спосіб під час розгляду справи по суті (при вирішенні спору) і відсутність (недоведеність) наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), як і неналежність способу захисту є однією із самостійних підстав для прийняття рішення про відмову у позові.
Водночас, відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІІ ГПК України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.
Ці питання мають вирішуватись на інших стадіях господарського процесу.
Із положень п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України в поєднанні з вимогами ст. ст. 4, 13, 14, 74 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до господарського суду, має зазначити в позовній заяві, яка особа порушила її права чи інтереси, яким чином відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 звернула увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Варто також наголосити, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях судового процесу.
Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу, оскільки розгляд і вирішення справ в господарських судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі №990/114/23 суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів.
Таким чином, суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позаяк після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених господарським процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 177 ГПК України, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
Натомість відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції фактично вдався до встановлення обставин справи та оцінки обраних позивачем способів захисту прав.».
11.03.2025 справа № 904/2253/24 повернулась до господарського суду Дніпропетровської області.
11.03.2025 від судді Золотарьової Я.С. надійшла заява про самовідвід, в якій суддя просить відвести її від розгляду вказаної справи. Самовідвід заявлений для уникнення сумнівів в неупередженості судді.
Розглянувши заяву про самовідвід, суд зазначає таке.
Так, частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частинами 1, 2 ст. 39 ГПК України унормовано, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Заява про самовідвід обгрунтована тим, що апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу позивача у цій справі, встановив, що під час винесення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції фактично вдався до встановлення обставин справи та оцінки обраних позивачем способів захисту прав.
До того ж суд звертає увагу на таке.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Пунктом. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відтак, правові наслідки прийняття ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та прийняття ухвали про закриття провадження у справі у разі, якщо суд доходить висновку про те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства є однаковими. Це перешкоджає подальшому розгляду спору у господарському суді.
Також слід зазначити, що у разі скасування в апеляційному порядку вищезазначених ухвал, наслідки такого скасування є також тотожніми - це направлення судової справи для продовження розгляду.
Відповідно до частини 1 ст. 36 ГПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі.
З наведеного вбачається, що у разі скасування ухвали про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, справа вже не може розглядатися тим самим складом суду та підлягає повторному авторозподілу.
Натомість у разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження з тих самих підстав - що справа не підлягає розгляду у господарському суді, таких наслідків (зміна складу суду) не передбачено, хоча вочевидь позиція суду першої інстанції вже висловлена в ухвалі про відмову у відкритті провдження у справі й у стороннього спостерігача (зокрема позивача) можуть виникнути сумніви, чи зможе такий склад суду безсторонньо та об'єктивно розглянути його справу.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006, довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Разом з тим, з численної практики Європейського Суду з прав людини вбачається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
У відповідності до частини 1 статті 40 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене та, у зв'язку із необхідністю виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість судді Золотарьової Я.С. при розгляді справи, недопущення у подальшому сумнівів у сторін чи інших осіб щодо неупередженості суду та забезпечення довіри до судової влади України, на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України, суд вбачає підстави для задоволення заяви про самовідвід судді від розгляду справи № 904/2253/24.
З огляду на викладене, матеріали вказаної справи необхідно передати уповноваженому працівнику Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
Керуючись статтями 35-40, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити заяву судді Золотарьової Я.С. про самовідвід від розгляду справи №904/2253/24.
2. Матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії (зареєстрована в канцелярії суду за вх. №2150/24 від 23.05.2024) передати для здійснення повторного автоматизованого розподілу.
Ухвала набирає законної сили - 12.03.2025 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Я.С. Золотарьова