пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
11 березня 2025 року Справа № 903/29/25
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за участю представників сторін:
від позивача: Розгон О.В. - посадова інструкція, положення про відділ юридичної і договірної роботи, наказ про прийняття на роботу
від відповідача: н/з
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/29/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» до Комунального підприємства «Ковельводоканал» про стягнення 1982935,33 грн,
07.01.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» сформувала в системі «Електронний суд» позовну заяву Комунального підприємства «Ковельводоканал» про стягнення 1982935,33 грн, в т.ч.: 1982935,33 грн основний борг, 86,62 грн пеня та 2598,38 грн 3% річних.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27.12.2023.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
24.01.2025 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що КП “Ковельводоканал» є об'єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням. Вказує, що електроенергія є однією із основних складових тарифу на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і становить 32 % у структурі тарифу. Ріст ціни на електроенергію породжує виникнення недоїмки до тарифу, що ускладнює здійснення розрахунків, однак не зважаючи на всі ці негативні фактори, КП «Ковельводоканал» вживає максимально можливі заходи з метою першочергової оплати за електроенергію. Доводить, що Відповідач відповідне відшкодування за різницю у тарифах отримує з місцевого бюджету нерегулярно, значні затримки у фінансуванні також є причиною відсутності коштів для своєчасної оплати за електричну енергію. Відповідач не відмовляється від виконання своїх зобов'язань перед Позивачем, однак при вищевказаних обставинах, що унеможливлюють їх виконання, КП «Ковельводоканал» шукаючи вирішення даного питання у межах чинного законодавства України, з метою досягнення паритетності в господарсько-ділових відносинах, отримує лише безпідставні відмови від ТОВ «ВЕЗ», що порушують наші права визначені чинним законодавством України.
29.01.2025 представник позивача сформувала в системі “Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказало, що ТОВ “Волиньелектрозбут» виконало та продовжує виконувати зобов'язання згідно умов Договору своєчасно та у повному обсязі. Підстави, викладені у відзиві на позовну заяву, якими Відповідач обґрунтовує неможливість виконання договірних зобов'язань, пов'язані виключно з його господарською діяльністю і не стосуються правовідносин між ТОВ “ВЕЗ» та КП “Ковельводоканал» Ковельської міської ради.
Протокольною ухвалою від 11.02.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 11.03.2025 о 12:00 год.
11.02.2025 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд» заяву, в якій зазначив, що з моменту подання Позивачем позовної заяви, згідно платіжної інструкції КП “Ковельводоканал» на рахунок ТОВ “Волиньелектрозбут» були перераховано частину даної заборгованості у розмірі 480250,33 грн. Станом на 11.02.2025 КП «Ковельводоканал» має заборгованість перед ТОВ «Волиньелектрозбут» за пред'явлений у позові період у сумі 1500000,00 грн. Таким чином позовні вимоги в частині сплаченої суми Відповідачем задоволені самостійно, а отже просить суд провадження по цій частині закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
10.03.2025 представник позивача сформувала в системі “Електронний суд» заяву, в якій просить суд:
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства «Ковельводоканал» Ковельської міської ради основної заборгованості у розмірі 1980250,33 грн.
2. Здійснювати подальший розгляд справи за такими позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут»:
2.1. Стягнути з Комунального підприємства «КОВЕЛЬВОДОКАНАЛ» Ковельської міської ради (ЄДРПОУ 05500871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (ЄДРПОУ 42159289) заборгованість у розмірі 2 685,00 грн, з яких: 2 598,38 грн - 3% річних; 86,62 грн - пені.
2.2.Стягнути з Комунального підприємства «КОВЕЛЬВОДОКАНАЛ» Ковельської міської ради (ЄДРПОУ 05500871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (ЄДРПОУ 42159289) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
3. У відповідності до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення 1 980 250,33 грн основної заборгованості, вирішити питання про повернення судового збору пропорційно здійсненій оплаті.
В обгрунтування вказує, що з моменту відкриття провадження у справі (Ухвала від 13.01.2025) Відповідачем здійснено оплату в погашення основної заборгованості, що заявлена до стягнення, у розмірі 1980250,33 грн, а саме:
-10.02.2025 - 480 250,33 грн, платіжна інструкція №145 від 10.02.2025;
-20.02.2025 - 500 000,00 грн, платіжна інструкція №185 від 20.02.2025;
-24.02.2025 - 1 000 000,00 грн, платіжна інструкція №200 від 24.02.2025.
В судовому зсіданні представник позивача просила суд позовні вимоги в розмірі 2685,00 грн задовольнити, а також повернути судовий збір у відповідності до п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір».
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №429 від 14.06.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (далі - ТОВ “ВЕЗ», Позивач, Постачальник) надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами.
27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» та Комунальним підприємством “КОВЕЛЬВОДОКАНАЛ» Ковельської міської ради (далі - КП “Ковельводоканал», Відповідач, Споживач) укладено договір №23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір).
У відповідності до п.2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до цього Договору (пункти 5.1 Договору).
Розрахунковим періодом згідно умов Договору є календарний місяць; споживач зобов'язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту приймання-передачі електричної енергії та виставлення постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії (пункти 5.7., 5.9. Договору).
У відповідності до п.4.13. ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі, на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, затвердженого Постановою НКРЕКП №311 від 14.03.2018.
Положеннями п.4.14. ПРРЕЕ передбачено, що платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу; платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно; платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу.
Для проведення розрахунків ТОВ “ВЕЗ» на ім'я Споживача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
На виконання умов Договору, ТОВ “ВЕЗ» забезпечило постачання електричної енергії для потреб об'єктів Відповідача у жовтні 2024 року в обсязі 334382 кВт/год на загальну суму 1980250,33 грн, що підтверджується сформованим актом приймання-передачі реалізованої електричної енергії та рахунком на оплату, а саме:
- Актом №526-0031000/10/Ф1 від 31 жовтня 2024 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за жовтень 2024 року;
- Рахунком ПЕЕ №526-0031000/10/Ф1 від 1 листопада 2024 р. (за жовтень 2024 р.);
Акт приймання-передачі за борговий період підписаний представником Відповідача за відсутності будь-яких зауважень щодо обсягів фактично використаної електроенергії та нарахованих сум.
Оскільки Акт приймання-передачі за кожен розрахунковий період надавався споживачу нарочно, то дата підписання сторонами кожного акту, з моменту якої починається відлік строків для проведення оплати Відповідачем, зазначено у акті за відповідний період, а саме:
- Акт №526-0031000/10/Ф1 від 31 жовтня 2024 року приймання-передачі реалізованої електричної енергії за жовтень 2024 року підписано 06 листопада 2024 року.
Проте, Відповідач всупереч умовам Договору своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії не виконав.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою, у Відповідача існувала заборгованість перед ТОВ “ВЕЗ» за жовтень 2024 року у сумі 1980250,33 грн.
З метою досудового врегулювання спору ТОВ “ВЕЗ» звернулось до Відповідача з Претензією №2070 від 20.12.2024 з вимогою щодо оплати існуючої заборгованості за фактично використану електроенергію.
КП “Ковельводоканал» не надав Відповідь на претензію та не оплатив наявну заборгованість, що зумовило ТОВ “ВЕЗ» звернутись до суду за захистом порушеного права.
Згідно п.6.2.1. Договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 5.2.1 ПРРЕЕ передбачено наступні права електропостачальника: на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів; звернення до оператора системи щодо відключення (обмеження) електроживлення споживача; на стягнення пені та застосування інших санкцій за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії відповідно до вимог законодавства; на всі види забезпечення виконання зобов'язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.
У свою чергу Споживач у відповідності п.5.5.5 ПРРЕЕ зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів, а також за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію припинити власне електроспоживання відповідно до умов договору.
Разом з цим, відповідачем після відкриття провадження у справі оплачено борг в розмірі 1980250,33 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №145 від 10.02.2025 на суму 480250,33 грн, №185 від 20.02.2025 на суму 500000,00 грн та №200 від 24.02.2025 на суму 1000000,00 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, провадження на суму 1980250,33 грн слід закрити.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторонами у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частин 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Згідно зі статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 2598,38 грн. - 3% річних та пеню в розмірі 86,62 грн. відповідно до додатку №2 до договору.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кожній накладній окремо, по пені та 3% відсотках річних, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- пеня в сумі 86,62 грн за період з 19.12.20224 по 03.01.2025.
- 3% річних в сумі 2598,38 грн 19.12.20224 по 03.01.2025.
При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН».
Контррозрахунку нарахування 3% річних та пені відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 2685,00 грн, в т.ч.: 2598,38 грн 3% річних та 8662 грн пеня. Провадження на суму 1980250,33 грн закрити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Частиною 4 статті 231 ГПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, судовий збір в розмірі 21372,82 грн (в частині закриття провадження у справі) підлягає поверненню заявнику з Державного бюджету України відповідно до ч.4 ст.231 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути Комунального підприємства “Ковельводоканал» Ковельської міської ради (вулиця Геологів,2, місто Ковель, Ковельський район, Волинська область, 45008, код ЄДРПОУ 05500871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (вул. Яремчука Назарія, 11-А, місто Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 42159289) 2685,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят п'ять гривень) заборгованості, в т.ч.: 2598,38 грн 3% річних, 8662 грн пеня, а також 2422,40 грн (дві тисяч чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Провадження на суму 1980250,33 грн закрити.
4. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» (вул. Яремчука Назарія, 11-А, місто Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 42159289) судовий збір в сумі 21372,82 грн, що сплачений згідно платіжної інструкції №3 від 03.01.2025 на суму 23795,22 грн (копія міститься в матеріалах справи).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 12.03.2025.
Суддя І. О. Гарбар