ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 березня 2025 року Справа № 906/179/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року (повний текст складено 07.10.2024) у справі №906/179/24 (суддя Тимошенко О.М.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування"
до Військової частини НОМЕР_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1
про стягнення 99 080,32 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року у справі №906/179/24 позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування" до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 про стягнення 99 080,32 грн задоволено.
Присуджено до стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування" 99 080,32 грн шкоди, 2422,40 грн судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року у справі №906/179/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду доказів доплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі та доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування" та ОСОБА_1 .
28 січня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, до якої долучає платіжну інструкцію від 28 січня 2025 року про сплату судового збору в розмірі 606,00 грн та докази направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді - Страхування" та ОСОБА_1 .
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року у справі №906/179/24. Встановлено учасникам справи строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Зупинено дію рішення Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року у справі №906/179/24. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 квітня 2022 року на 189 км автодороги М-21 Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський в с. Гуйва Житомирського району сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Пежо, д/н НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 та транспортного засобу МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з причіпом МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить державі та закріплений за Військовою частиною НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті якої автомобіль Пежо зазнав механічних ушкоджень, а власник цього автомобіля - майнової шкоди.
15 квітня 2022 року постановою Житомирського районного суду Житомирської області по справі №278/714/22, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України (а.с. 23).
18 січня 2022 року між ОСОБА_1 , АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" та ТДВ "СК "ВІДІ- СТРАХУВАННЯ" був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту АС-018053, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Peugeot- 5008, номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 5).
04 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ "СК "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов договору страхування (а.с. 22).
Пунктом 8.2.16 договору страхування передбачено, що підставою визначення розміру заподіяних збитків є: висновок експерта; документи (рахунки,акти виконаних робіт, квитанції тощо) з СТО, на якій здійснено відновлювально-ремонтні роботи застрахованого ТЗ, із зазначенням переліку відновлювальних робіт, деталей, що замінюються, їх вартості, тощо.
Згідно рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Віді авеню", яким здійснювались відновлювальні роботи пошкодженого ТЗ, №ВТпС-0003622 від 02.05.2022, вартість робіт та замінених запчастин становить 99080,32 грн (а.с. 20).
11 травня 2022 року ТДВ "СК "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" згідно з договором страхування, на підставі Заяви і Страхового акту №13082, виходячи з рахунку від 02.05.2022, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 99080,32 грн на користь ТОВ "Віді авеню", що підтверджується платіжною інструкцією №966 від 11.05.2022 (а.с. 23).
Відповідно до реєстраційного документу на транспортний засіб МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , - останній належить Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно листа Військової частини НОМЕР_1 №1/2260 від 07.11.2023, ОСОБА_2 проходив військову службу у вказаній військовій частині до 08.01.2023 (а.с. 28).
09 листопада 2023 року ТДВ "СК "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" звернулося до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою про відшкодування шкоди у розмірі 99080,32 грн (а.с. 29).
У відповідь на вказану вимогу Військова частина НОМЕР_1 відмовилась від виплати відшкодування посилаючись на те, що компенсація всім постраждалим в разі настання ДТП, спричиненого військовослужбовцем ЗСУ, має бути здійснена за рахунок коштів МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України) із фонду захисту потерпілих (а.с. 31).
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що шкода у розмірі 99080,32 грн в добровільному порядку Військовою частиною НОМЕР_1 сплачена не була, ТДВ "СК "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ" звернулося з відповідним позовом до суду.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 99080,32 грн в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
В силу положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, згідно з ч.ч. 2, 3 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
При цьому, пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" визначається, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор та ін.).
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.
Як вже зазначено вище, військовослужбовець ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди, виконуючи свої службові обов'язки, особисто керував наданим йому службовим автомобілем марки МАЗ д.н. НОМЕР_3 з напівпричепом МАЗ д.н. НОМЕР_4 згідно розпорядження командира підрозділу та шляхового листа Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до реєстраційного документу на транспортний засіб МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , - останній належить Військовій частині НОМЕР_1 . Отже, належним володільцем транспортного засобу МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , є саме Військова частина НОМЕР_1 .
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
При цьому, положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до частин 1, 4 статті 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
В ЦБД МТСБУ відсутні відомості щодо укладеного відносно транспортного засобу МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на дату ДТП, що свідчить про те, що цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.
Оскільки, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди володів транспортним засобом автомобілем марки МАЗ д.н. НОМЕР_3 з напівпричепом МАЗ д.н. НОМЕР_4 , та фактично використовував його у своїй діяльності (що не заперечується відповідачем), а ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП згідно розпорядження командира підрозділу та шляхового листа Військової частини НОМЕР_1 виконував свої службові обов'язки, тому саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником.
Відповідно до п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця - власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов'язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ. Водночас, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних осіб власників транспортних засобів, на що помилково вказує апелянт.
Транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом, у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця - власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової діяльності учасником бойових дій.
У даному випадку, судом установлено, що шкоду потерпілому завдано особою під час виконання службових обов'язків.
Отже, МТСБУ правомірно неодноразово відмовляло ТДВ "СК"ВІДІ-Страхування" у виплаті відшкодування витрат, понесених за договором майнового страхування, у зв'язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої ОСОБА_2 , оскільки транспортний засіб належний відповідачу - роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" незалежно від того, хто керує цим транспортним засобом - звичайний працівник чи учасник бойових дій.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика (ТДВ "СК "ВІДІ-СТРАХУВАННЯ"), який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Як вбачається, в якості доказу розміру завданої шкоди позивачем надано розрахунок, який складений юридичною особою, яка здійснювала відновлення пошкодженого транспортного засобу відповідно до пункту 8.2.16 договору страхування, з якого вбачається, що вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу Пежо становить 99080,32 грн.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з причіпом МАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить державі та закріплений за Військовою частиною НОМЕР_1 , визнано винним у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, при цьому, відповідач у відповідності до вимог ст.1172 ЦК України є відповідальною особою за завдані ОСОБА_2 збитки під час виконання ним своїх службових обов'язків, то позивач набув право на відшкодування Військовою частиною НОМЕР_1 витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу - автомобіля Peugeot - 5008 (д.р.н. НОМЕР_2 ).
Враховуючи викладене та з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення страхувальником перерахунку грошових коштів на рахунок ТОВ "Віді Авеню" за відновлювальний ремонт автомобіля Peugeot - 5008 (д.р.н. НОМЕР_2 ) у сумі 99080,32 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висноку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 99080,32 грн.
Щодо доводів скаржника про те, що замінені деталі автомобіля, не дивлячись на їх пошкодження, мають певну цінність, тому мають бути передані відповідачу, або має бути зменшений розмір відшкодування, то колегія суддів зазначає, що відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Разом з тим, відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не подано доказів, які б вказували на те, що пошкоджені деталі, які були замінені, мають певну цінність, не надано доказів цієї цінності. Натомість, спеціалізованою СТО (з чим погодився позивача погоджуючи рахунок на відновлювальний ремонт), було встановлено необхідність заміни таких деталей, що однозначно свідчить про неможливість їх подальшого використання за призначенням, а отже і відсутність будь-якої цінності цих деталей.
Також безпідставними є доводи скаржника про недоведеність розміру збитків, оскільки позивачем не надано звіт про оцінку майна при визначенні розміру збитків, з огляду на таке.
Відповідно до п. 59) ст. 1 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
Пунктом 8.2.16. загальної частини договору страхування передбачено перелік документів, що страхувальник може надати для підтвердження розміру заподіяних збитків. Відповідно до спеціальної частини договору страхування сторони погодили, що підставою визначення розміру збитку є рахунки СТО офіційного дилера.
Отже, виплата страхового відшкодування позивачем за пошкодження застрахованого ТЗ була здійснена у повній відповідності до умов договору страхування та з повним дотриманням вимог чинного законодавства.
Додатково варто відмітити, що в питанні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому винною у ДТП особою, слід звернутися до положень ст. 1192 ЦК України, відповідно до частини другої якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Наведене узгоджується також із приписами частини другої статті 22 ЦК України.
Системний аналіз ст. 22 ЦК України частини другої ст. 1192 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту.
Саме такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, Верховний Суд в постанові від 27.07.2022 у справі № 910/15796/20.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17 виклав позицію, в якій вказав, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що єдиним належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є висновок експерта про розмір збитків, у тому числі з урахуванням коефіцієнту зносу, заподіяних внаслідок пошкодження автомобіля, є неправильними, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Тобто звіт про оцінку транспортного засобу/експертиза є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Тому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір витрат понесених на відновлювальний ремонт.
Варто також відмітити, що усунення пошкоджень, що їх отримав застрахований ТЗ внаслідок ДТП здійснювалося на спеціалізованій СТО офіційного дилера (ТОВ "ВІДІ АВЕНЮ", є офіційним дилером автомобілів марки "Peugeot" в Україні). І саме на підставі документів зазначеної спеціалізованої СТО визначався розмір страхового відшкодування.
Розмір реально завданих збитків дорівнює вартості відновлювального ремонту застрахованого ТЗ, що підтверджено, зокрема, доданим до позовної заяви рахунком та актом виконаних робіт. І саме на таке ремонтне підприємство, згідно заяви страхувальника, було перераховано страхове відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією доданою до позову.
Також бещпідставними є посилання скаржника на норми Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оскільки відповідно до ч. 2 ст. 7 цього закону - проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. При цьому, ні ЗУ "Про страхування", ні ЦК України не передбачено обов'язкового проведення оцінки при розрахунку та виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 01 жовтня 2024 року у справі №906/179/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.