вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2025 р. Справа№ 910/10914/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Барсук М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Реуцька Т.О.
представники сторін у судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2024
у справі № 910/10914/24 (суддя - Павленко Є.В.)
за позовом Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України
до фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення 120 421,57 грн,-
У вересні 2024 року Інститут технічної теплофізики Національної академії наук України (далі - Інститут) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна в загальному розмірі 120 421,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 1513 від 01.03.2018 та несплати витрат на утримання даного майна за договором утримання від 01.03.2018.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2024 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України 120 421,57 грн заборгованості та 2 422,40 грн судового збору.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за договором оренди та договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеним та такими що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно були прийняті до справи документи подані позивачем, оскільки не засвідчені належним чином, тому договір оренди нерухомого майна від 01.03.2018, договір про відшкодування витрат блансоутримувача на утримання нерухомого майнам та надання комунальних послуг орендарю, а також акти наданих послуг та рахунки є недопустимими доказами. Окрім того апелянт зазначив, що позивач не довів понесення витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендодавцем, а також правомірності їх нарахування.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/10914/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 прийнято до розгляду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 та призначено розгляд справи на 25.02.2025.
У судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, а також рекомендованим листом з повідомленням ("Укрпошта") (а.с. 102-105).
Відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.
Частинами 5 та 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 25.02.2025.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2018 між Інститутом (балансоутримувачем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна, що обліковується на балансі Інституту, № 1513 (а.с. 12-13).
За умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне майно: частину експериментального корпусу на 1-му поверсі, площею 150,00 м2, розташованого за адресою: 03164, м. Київ, вул. Булаховського, 2, що перебуває на балансі позивача, вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 31.10.2017 і становить 464 150,00 грн.
Зазначений правочин підписаний уповноваженим представником позивача та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1
Відповідно до пункту 2.1 вказаного правочину сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, визначений договором, але не раніше дати підписання сторонами цього правочину (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.
Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.11 цієї угоди).
За умовами пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна й становить (без ПДВ) у лютому 2018 року - 28,00 грн за 1 м2, а за площу 150,0 м2 - 5 041,12 грн (з ПДВ). Крім орендної плати орендар сплачує Інституту по розрахункам останнього: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Відповідно до пунктів 3.3 та 3.4 вказаного правочину орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 30 числа поточного місяця. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого або останнього місяців оренди), добова (годинна) у випадку погодинної оплати, орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням (годинам) користування.
За пунктом 3.10 договору в разі його припинення (розірвання) орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити Інституту заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції.
Підприємець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату; здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та прилеглої до будинку території, надаванням послуг, сплатою податків та інших платежів; протягом 15-ти робочих днів після підписання цього договору укласти з Інститутом договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (пункти 5.4, 5.18 та 5.19 вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 10.1 та 10.4 договору останній діє з 01.03.2018 до 01.12.2020 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього правочину або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одної місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.
Також, на виконання умов вищевказаного правочину (пункти 5.4, 5.18 та 5.19) між сторонами укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 1513 від 01.03.2018 (далі - договір утримання майна) (а.с. 10-11).
За умовами якого Інститут зобов'язався забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: 03164, м. Київ, вул. Булаховського, буд. 2, корпус 1, загальною площею 320,0 м2, а також утримання прибудинкової території, а підприємець - брати участь у витратах Інституту на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у вказаній будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за цим правочином.
За умовами пункту 1.1 договору утримання майна, орендар користується приміщенням, яке складається з частини 1-го поверху експериментального корпусу, площею 150,0 м2, експертною вартістю 464 150,00 грн відповідно до плану розміщення приміщення, що додається до договору оренди.
За пунктом 2.2.3 договору утримання майна підприємець зобов'язався не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та внести плату на рахунок Інституту (або організації, що обслуговує будівлю) за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодувати податок на землю.
Цей правочин діє з 01.03.2018 по 31.12.2020 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього правочину або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одної місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені (пункти 5.1., 5.4. договору).
З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2018 позивач та підприємець підписали відповідний акт приймання-передачі вказаного нежилого приміщення (а.с. 9).
На виконання умов вищезазначених правочинів позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату наданих послуг (а.с. 18-53) на загальну суму 120 421,57 грн.
Підстави звернення позивача з позовом стало порушення відповідачем умов вищевказаних правочинів, вказані рахунки в повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим в останнього перед позивачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 120 421,57 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за договорами, відповідачем не було подано доказів погашення заборгованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, що обліковується на балансі ІТТФ НАН України № 1513 від 01.03.2018 та договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 1513 від 01.03.2018.
За актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.05.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування приміщення на підставі вищевказаних договорів (а.с. 9).
З матеріалів справ вбачається, що на виконання умов вищевказаних правочинів Інститут склав та виставив підприємцю відповідні рахунки на оплату наданих ним послуг, а саме:
- від 14 серпня 2019 року № 1673 на суму 6 917,82 грн за послуги оренди приміщення за серпень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 серпня 2019 року № 2039 (а.с. 18);
- від 16 вересня 2019 року № 1781 на суму 6 917,82 грн за послуги оренди приміщення за вересень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 вересня 2019 року № 2303 (а.с. 19);
- від 16 жовтня 2019 року № 2023 на суму 6 966,20 грн за послуги оренди приміщення за жовтень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 жовтня 2019 року № 2614 (а.с. 20);
- від 18 листопада 2019 року № 2128 на суму 7 015,00 грн за послуги оренди приміщення за листопад 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 листопада 2019 року № 2831 (а.с. 21);
- від 10 грудня 2019 року № 2442 на суму 7 022,00 грн за послуги оренди приміщення за грудень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 грудня 2019 року № 3130 (а.с. 22);
- від 14 серпня 2019 року № 1674 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за серпень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 серпня 2019 року № 2040 (а.с. 23);
- від 16 вересня 2019 року № 1782 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за вересень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 вересня 2019 року № 2304 (а.с. 24);
- від 16 жовтня 2019 року № 2024 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за жовтень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 жовтня 2019 року № 2538 (а.с. 25);
- від 18 листопада 2019 року № 2129 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за листопад 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 листопада 2019 року № 2832 (а.с. 26);
- від 10 грудня 2019 року № 2443 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за грудень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 грудня 2019 року № 3131 (а.с. 27);
- від 14 серпня 2019 року № 1566 на суму 1 897,13 грн за відшкодування експлуатаційних послуг за серпень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 серпня 2019 року № 2038 (а.с. 28);
- від 16 вересня 2019 року № 1884 на суму 2 476,50 грн за відшкодування експлуатаційних послуг за вересень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 вересня 2019 року № 2306 (а.с. 29);
- від 16 жовтня 2019 року № 1916 на суму 2 476,50 грн за відшкодування експлуатаційних послуг за жовтень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 жовтня 2019 року № 2573 (а.с. 30);
- від 23 жовтня 2019 року № РАХ-487 на суму 2 668,40 грн за відшкодування витрат з електропостачання за жовтень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 жовтня 2019 року № 2384 (а.с. 31);
- від 21 листопада 2019 року № РАХ-534 на суму 3 746,40 грн за відшкодування витрат з електропостачання за листопад 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 листопада 2019 року № 2650 (а.с. 32);
- від 16 вересня 2019 року № 1883 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за вересень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 вересня 2019 року № 2305 (а.с. 33);
- від 16 жовтня 2019 року № 1915 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за жовтень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 жовтня 2019 року № 2503 (а.с. 34);
- від 18 листопада 2019 року № 2228 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за листопад 2019 року відповідно до акта надання послуг від 30 листопада 2019 року № 2833 (а.с. 35);
- від 10 грудня 2019 року № 2337 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за грудень 2019 року відповідно до акта надання послуг від 31 грудня 2019 року № 3042 (а.с. 36);
- від 15 квітня 2020 року № 766 на суму 7 092,30 грн за послуги оренди приміщення за квітень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 квітня 2020 року № 923 (а.с. 41);
- від 15 травня 2020 року № 956 на суму 7 149,10 грн за послуги оренди приміщення за травень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 травня 2020 року № 1170 (а.с. 42);
- від 15 червня 2020 року № 1149 на суму 7 170,60 грн за послуги оренди приміщення за червень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 червня 2020 року № 1378 (а.с. 43);
- від 15 травня 2020 року № 957 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за травень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 травня 2020 року № 1171 (а.с. 44);
- від 15 червня 2020 року № 1150 на суму 1 065,00 грн за відшкодування послуг зі сплати затрат на земельний податок за червень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 червня 2020 року № 1379 (а.с. 45)
- від 15 травня 2020 року № 865 на суму 2 476,50 грн за відшкодування експлуатаційних послуг за травень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 травня 2020 року № 1169 (а.с. 46);
- від 15 червня 2020 року № 1056 на суму 2 476,50 грн за відшкодування експлуатаційних послуг за червень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 червня 2020 року № 1377 (а.с. 47);
- від 22 січня 2020 року № РАХ-016 на суму 18 295,20 грн за відшкодування витрат з електропостачання за січень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 січня 2020 року № 18 (а.с. 48);
- від 24 лютого 2020 року № РАХ-066 на суму 12 059,60 грн за відшкодування витрат з електропостачання за лютий 2020 року відповідно до акта надання послуг від 29 лютого 2020 року № 266 (а.с. 49);
- від 21 травня 2020 року № РАХ-208 на суму 2 802,80 грн за відшкодування витрат з електропостачання за травень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 травня 2020 року № 1004 (а.с. 50) ;
- від 23 червня 2020 року № РАХ-262 на суму 2 559,20 грн за відшкодування витрат з електропостачання за червень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 червня 2020 року № 1245 (а.с. 51);
- від 15 травня 2020 року № 864 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за травень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 31 травня 2020 року № 1168 (а.с. 52);
- від 15 червня 2020 року № 1055 на суму 463,50 грн за відшкодування витрат з водопостачання за червень 2020 року відповідно до акта надання послуг від 30 червня 2020 року № 1376 (а.с. 53).
Окрім того, в матеріалах справи наявна довідка Національної академії наук України № 240-01/01-10 від 05.11.2024, була надана на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 07.10.2024, в якій зазначено, що станом на 05.11.2024 повного або часткового погашення відповідачем заборгованості за договором оренди нерухомого майна не зафіксовано. Розмір заборгованості станом на 05.11.2024 становить 120 421,57 грн (а.с. 72).
Дослідивши матеріали справи, колегія судів встановила, що факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.
При цьому, з боку відповідача як орендаря відсутні претензії щодо неналежного стану переданого в оренду майна та його технічних характеристик. Докази наявності обставин щодо неможливості користування предметом оренди відповідно до умов договору та його призначення в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі на підставі договору в оренду відповідачу нерухомого майна, загальною площею 150,0 кв.м, а саме: нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Булаховського, 2 (частина експериментального корпусу), яке відповідачем прийнято у строкове платне користування без будь-яких зауважень.
Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтею 762 ЦК України та статтею 286 ГК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За умовами пункту 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна й становить (без ПДВ) у лютому 2018 року - 28,00 грн за 1 м2, а за площу 150,0 м2 - 5 041,12 грн (з ПДВ).
Крім орендної плати орендар сплачує Інституту по розрахункам останнього: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Як зазначалось вище, пунктом 2.2.3 договору про відшкодування витрат сторони погодили, що орендар зобов'язаний не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, отримати рахунки та внести плату на рахунок балансоутримувача, за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, за комунальні послуги, а також відшкодувати податок за землю.
Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати за договором матеріали справи не містять.
Стосовно доводів апелянта, що акти надання послуг не підписані з боку відповідача, тому не можуть вважатись належними доказами, колегія суддів зазначає, що згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Поряд із цим, за результатом оцінки колегією суддів наданих сторонами доказів, а саме враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо отримання за договором оренди приміщення в користування, а також відсутність доказів оплати за договорами, або незгоди щодо нарахувань, відсутність доказів неотримання самим ж орендарем рахунків на оплату, як то передбачено п. 2.2.3 договору, за наявними матеріалами справи в їх сукупності підтверджуються обставини того, що позивачем було сформовано відповідачу рахунки на оплату які відповідач в порушення умов договорів своєчасно самостійно не отримував та не вносив оплату за договорами.
Факт понесення та обсяг комунальних витрат позивача з утримання орендованого майна відповідачем не заперечувався.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання в оренду нежитлового приміщення у відповідності до умов договору, в свою чергу відповідачем, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень, однак кошти не сплачено.
Поряд із цим колегія суддів зазначає, що укладення між сторонами договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні та експлуатаційні витрати.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені договором строки сплату орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги не здійснив, у зв'язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість з орендної плати та з компенсації витрат на комунальні послуги в загальній сумі 120 421,57 грн.
Відносно доводів апелянта про те, що документи які позивачем зазначені в додатках до позовної заяви не засвідчені належним чином, тому не можуть вважатись належними доказами, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, позовна заява з додатками до неї була подана до суду через систему "Електронний суд" в електронному вигляді.
Усі документи, що надійшли до суду через підсистему "Електронний суд", вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису. Про це зазначив у своїй постанові від 11.09.2024 Верховний Суд по справі № 591/6212/23
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Верховний Суд наголосив, що, отримавши процесуальні документи в електронній формі, суд має здійснити перевірку, чи містить такий документ електронний підпис. Доступ до перевірки електронного підпису є відкритим, а тому суд має можливість та зобов'язаний достовірно встановити, що особа, яка подає процесуальний документ до суду, підписала його електронним підписом, який прирівнюється до власноручного.
Те, що в матеріалах справи не було протоколів створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису, не свідчить, що електронний документ не скріплений таким підписом.
Стаття 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" зазначає, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана.
Згідно Інструкції користувача Комп'ютерної програми "Д-3", затвердженої наказом Генерального директора Державного підприємства "Інформаційні судові системи" № 67-ОД від 18.10.2016, електронно-цифровий підпис використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. За правовим статусом він прирівнюється до власноручного підпису (печатки).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у т. ч. з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Також слід зазначити, що у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, а отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських договорів, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП (а.с. 8) не припинились (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зі справи № 910/8729/18).
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10914/24, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10914/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/10914/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).
Матеріали справи № 910/10914/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.03.2025
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Барсук
Є.Ю. Пономаренко