ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/305/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді: Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І,;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» - Одринський К.А.;
Від Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - Петрова А.М.;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 (про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову)
по справі №916/305/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ»
до відповідачів:
- Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю
- Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД»
про визнання недійсним договору,
(суддя першої інстанції: Литвинова В.В., дата та місце прийняття ухвали: 31.04.2025 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса)
30.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» (позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач-1) Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» (відповідач-2), у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 28.08.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2145 та застосувати наслідки визнання недійсним правочину, а саме: скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» на нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право яке підлягає скасуванню: 56446653 від 28.08.2024.
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» просив накласти арешт на належне відповідачу-2 нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право: 56446653 від 28.08.2024.
Позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача. Так, в разі якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач-2 здійснить відчуження нерухомого майна, то позивач буде позбавлений можливості захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 по справі №916/305/25 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» про забезпечення позову.
Не погоджуюсь з такою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/305/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» шляхом накладення арешту на належне Товариству з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право: 56446653 від 28.08.2024.
В обґрунтування своєї скарги, апелянт зазначає, що під час аналізу поточного майнового стану відповідача-1, користуючись доступом до публічної інформації з відкритих джерел та відповідних державних реєстрів, в т.ч. Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, було встановлено що 28.08.2024 з володіння останнього вибуло певне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером: 5110137600:50:002:0010, загальною площею 0,2661 га.
Відчуження вищезазначеного нерухомого майна відбулось на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 28.08.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №2145 (Оскаржуваний договір). Покупцем за вищезазначеним Договором та набувачем нерухомого майна є відповідач-2. Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності за покупцем - ТОВ “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» було зареєстровано в реєстрі за № 56446653 від 28.08.2024 (відповідна інформаційна довідка міститься в матеріалах справи та була подана разом із позовною заявою).
Позивач зазначає, що оскільки за оскаржуваним договором відчужується майно відповідача-1 на користь відповідача-2, відтак спроможність відповідача-1 погасити борг перед позивачем, чи можливість у примусовому порядку задовольнити вимоги позивача за рахунок майна відповідача-1 - значно зменшується. Зменшення активів і платоспроможності відповідача-1 напряму впливає на можливість задоволення майнових вимог позивача у справі №914/466/23 (914/3180/24), а відтак порушує права і інтереси позивача, який правомірно очікує повернути борг від відповідача-1, або стягнути його за рахунок належного йому майна.
Також позивач вважає, що оскаржуваний договір купівлі-продажу нерухомого майна є фраудаторним, тобто таким, що направлений на шкоду позивачу як кредитору відповідача-1 з урахуванням існуючої непогашеної заборгованості останнього у загальному розмірі 41 392 000 грн.
Отже, на переконання заявника, з урахуванням того, що позивачем оскаржується вищезазначений договір купівлі-продажу, то вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту саме на нерухоме майно, яке є предметом оскаржуваного договору - є вкрай необхідною мірою на поточний час, задля можливості забезпечення в майбутньому виконання рішення суду.
Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині ненадання позивачем доказів, що станом на час звернення позивача до суду, право власності на нерухоме майно було зареєстровано ще за відповідачем-2, яка ґрунтується виключно на співвідношенні дати поданої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2024 та безпосередньо датою подачі позову 30.01.2025, що на переконання заявника, є необґрунтованою і неприпустимою, оскільки з 19.12.2024 року по 22.01.2025 в Україні взагалі не працювали державні реєстри в результаті наймасштабнішої зовнішньої кібератаки на інформаційні ресурси держави, що висвітлено всіма засобами масової інформації, підтверджено державними органами та є загальновідомим фактом та не підлягає доказуванню. В тому числі був відсутній доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що фактично унеможливлювало здійснити дії по відчуженню та/або перереєстрації нерухомого майна, а також не було можливості навіть отримати з реєстру довідку та актуальну інформацію.
Окрім того, апелянт зазначає, що позивач жодним нормативним документом не обмежений в праві вибору доказів та не зобов'язаний робити актуалізацію даних з публічних реєстрів саме день у день подачі позовної заяви, оскільки це жодним чином не впливає на можливість відчуження нерухомого майно як у день подання позовної заяви так і протягом часу її розгляду судом до моменту ухвалення та фактичної реалізацію ухвали про забезпечення позову та накладення арешту на нерухоме майно. Саме тому така вимога суду є необґрунтованою з порушенням балансу сторін доказування та не може бути підставою для відмову у задоволенні відповідної заяви.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушені приписи ст.ст.136-138 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на переконання позивача оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності і обґрунтованості в повній мірі, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 по справі №916/305/25 та призначено розгляд справи №916/305/25 на 10.03.2025 року о 14-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду в залі судових засідань №5; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 31.01.2025 по справі №916/305/25.
13.02.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» надійшло клопотання про залучення представника апелянта до справи та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/305/25 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/305/25 призначено на 10.03.2025 року о 14-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
17.02.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали по справі №916/305/25.
03.03.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги та доводи викладені ним в апеляційній скарзі, а також представник відповідача-1, який заперечував проти апеляційної скарги просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, за наявними у справі матеріалами.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
В судовому засіданні представник відповідача-1 повідомив про надсилання у день засідання до суду письмових пояснень, які були отримані судом апеляційної інстанції вже після проголошення вступної та резолютивної частини постанови, з огляду на що такі письмові пояснення залишаються колегією суддів без розгляду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що письмові пояснення відповідача-1 за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, поданим з пропуском строку, встановленого Південно-західним апеляційним господарським судом в ухвалі від 12.02.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №916/305/25, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції такі пояснення залишаються без розгляду на підставі частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, в провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/305/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» до Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» про визнання недійсним договору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2023 відкрито провадження у справі №914/466/23 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ», якою, зокрема, відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідач-1 - Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю є кредитором в цій справі.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі №914/466/23 припинено повноваження керівника ТОВ “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» Марченко В.Г. та виконання обов'язків керівника покладено на розпорядника майна арбітражного керуючого Сокол Олексія Юрійовича.
Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ», незважаючи на мораторій, за період з 16.02.2023 по 22.05.2023 перерахував Підприємству “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю 41 392 000 грн з призначенням платежу «повернення оплати за товар зг. рах. б/н від 01.04.22 без ПДВ», тобто за зобов'язаннями, які виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і відповідно на які діяв мораторій.
Позивач направив вимогу відповідачу-1 від 17.05.2023 про повернення коштів в сумі 41 392 000 грн, яка не була виконана.
З огляду на викладене, ТОВ “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» в межах справи про банкрутство подало позовну заяву до Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про спростування майнової дії боржника та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 41 392 000 грн. Ухвалою від 13.01.2025 відкрито провадження у справі №914/466/23(914/3180/24) в порядку спрощеного позовного провадження та призначено засідання на 11.02.2025.
Крім того, позивач зазначає, що йому стало відомо, що за договором купівлі-продажу від 28.08.2024 відповідачем-1 відчужено його основні майнові активи Товариству з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» (відповідачу-2), а саме нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м.
Таким чином, позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 28.08.2024 порушує його права, оскільки цим договором зменшено спроможність відповідача-1 погасити борг перед позивачем чи можливість позивача в примусовому порядку задовольнити вимоги за рахунок майна відповідача-1.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, якою просив накласти арешт на належне відповідачу-2 - Товариству з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право: 56446653 від 28.08.2024.
Позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача. Так, в разі якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач-2 здійснить відчуження нерухомого майна, то позивач буде позбавлений можливості захистити свої права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 по справі №916/305/25 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» про забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні такої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що станом час звернення позивача до місцевого господарського суду, право власності на нерухоме майно зареєстровано ще за відповідачем-2.
Суд виснував про відсутність спору саме між позивачем і відповідачем-2, на нерухоме майно якого позивач просить накласти арешт. Крім того, спір виник між позивачем і відповідачем-1, через що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в межах справи про банкрутство.
Також суд врахував, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2024 вбачається, що в реєстрі зареєстровано право іпотекодержателя на вищезазначене нерухоме майно, а саме зазначено, що обтяжувачем є Публічне акціонерне товариство "МТБ БАНК».
Суд зазначив, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки ним не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову.
Перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Так, предметом апеляційного перегляду у даному разі є наявність або відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Забезпечення позову врегульовано главою 10 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Тобто, положення зазначеної статті пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
В силу приписів ч. 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У спорах з позовними вимогами немайнового характеру необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
При цьому в таких немайнових спорах суд досліджує, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Судова колегія зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову у немайнових спорах є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, від 27.12.2022 року у справі №916/1324/22).
Водночас, системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідчений 28.08.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2145 та застосування наслідків визнання недійсним правочину, а саме: скасування державної реєстрації права власності ТОВ “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» на нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право яке підлягає скасуванню: 56446653 від 28.08.2024.
Слід звернути увагу на те, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, вони можуть бути вжиті судом лише у межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного предмета спору і заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Оскільки між сторонами виник спір щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, то захід забезпечення позову, про вжиття якого просить позивач, щодо накладання арешту на належне відповідачу-2 нерухоме майно, не співвідноситься зі спірними правовідносинами, позаяк такий арешт жодним чином не буде впливати на спроможність відповідача-1 погасити борг перед позивачем. Тобто позов щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним не може бути забезпечено у спосіб визначений позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у даній справі не вбачається наявності спору саме між позивачем і відповідачем-2, на нерухоме майно якого позивач просить накласти арешт. Спір виник між позивачем і відповідачем-1, через що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в межах справи про банкрутство.
Заходи забезпечення позову як арешт майна відповідача-2 не є співмірними та адекватними з заявленими позовними вимогами, не перебувають у безпосередньому зв'язку з предметом спору, оскільки під час розгляду справи судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору купівлі продажу та застосування наслідків визнання правочину недійсним.
Тому заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову щодо накладання арешту на майно відповідача-2 при наявності спору між позивачем та відповідачем-1, а також не відповідність заявленого заходу забезпечення позову з позовними вимогами задоволенню не підлягає, про що цілком обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що з огляду на предмет спору (заявлення немайнових вимог), позивачем не доведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі, у випадку прийняття рішення на корить позивача.
З огляду на встановлені у даній справі обставини, а саме наявність справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ, де відповідач-1 є кредитором, позивач фактично намагається забезпечити свої майбутні вимоги у справі №914/466/23.
З огляду на вищевикладене, судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо необхідності задоволення заяви прокурора.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність судового рішення та остаточний висновок.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову по справі №916/305/25 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Оскільки ухвала про відмову у забезпеченні позову, передбачена п.4 ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України, переглянута в апеляційному порядку, не відноситься до переліку тих, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку згідно з п.2 ч.1 ст.287 Господарського процесуального кодексу України, то постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 129, 136 - 140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 по справі №916/305/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.01.2025 по справі №916/305/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складено та підписано 12.03.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош