ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/35503.11.10
За позовом Виробничо-комерційного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
Про визнання частково недійсним договору
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивача Линник В.М. (за дов.)
Від відповідача не з'явилися
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом виробничо-комерційне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»до товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»про визнання недійсними пунктів 4.9, 6.3 договору фінансового лізингу № L2485-05/08 від 14.05.2008 р., пункту 2 графіку платежів (додатку № 1), пунктів 6.1.1, 6.1.4, 10.6 Загальних умов фінансового лізингу (додатку № 4).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2010 р. було порушено провадження у справі № 17/355 та призначено розгляду останньої на 11.10.2010 р..
Сторони вимоги ухвал суду не виконали, позивач повноважних представників для участі в судовому засіданні не направив, про час та дату розгляду справи сторони були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. розгляд справи відкладався на 25.10.2010 р., у зв'язку з неявкою відповідача на розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010 р. розгляд справи відкладався на 03.11.2010 р., у зв'язку з неявкою позивача на розгляд справи.
Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У судове засідання 03.11.2010 р. відповідач свого повноважного представника не направив, належним чином не повідомив про причини неявки на виклик суду. Про час та місце розгляду справі відповідач належним чином повідомлений судом.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
14.05.2008 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (лізингодавець) та виробничо-комерційним підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс»(лізингоодержувачем) був укладений договір фінансового лізингу № L2485-05/08 (далі -Договір).
Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1) лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в специфікації (Додаток № 2 до Договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку лізингових платежів (додаток № 1 до Договору згідно з п. 9.3) та не може бути менше одного року.
Пунктами 4.1. та 4.2. Договору встановлено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Розмір поточного лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку.
Згідно з Загальними умовами фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору) лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця (п. 5.3).
Графіком платежів (додаток 1 до Договору) встановлено, що зазначений у цьому графіку розмір поточних лізингових платежів у гривні розраховується за вибором лізингодавця за одним з нижченаведених курсів:
1. Курс гривні, встановлений Національним Банком України до визначеної в п.п. 6.1.4. Загальних умов валюти станом на перший робочий день першого лізингового періоду мінус 4%.
2. Середньозважений курс гривні (Rо), встановлений Національним банком України до визначеної в п. 6.1.4. Загальних умов валют, розрахований за формулою:
Rо =( R1*(Р1-DР)+ R2*Р2+...+ Rn*Рn)/(Р-DР)*0.96, де:
Р1, Р2, Рn - перший/другий/n-ий платіж за предмет лізингу у гривнях;
R1, R2, Rn - курс гривні, встановлений Національним банком України до визначеної в п. 6.1.4. Загальних умов валюти на дату здійснення першого/другого/n-ого платежу за Предмет лізингу;
Р - вартість Предмета лізингу у гривнях, сплачена Постачальнику Предмета лізингу;
DР - аванс вартості Предмета лізингу у гривнях.
У Графіку лізингових платежів сторони домовились, що коригування (зміна) розміру лізингових платежів за відповідні лізингові періоди здійснюється за правилами пунктів 6.1.1.-6.1.5. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору).
Відповідно до п. 6.1. Загальних умов фінансового лізингу (№ 4 до Договору фінансового лізингу № L 2459-05/08), лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись):
6.1.1. У випадку зміни встановленого на день укладення Договору розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць, розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу.
6.1.2. У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з Предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за договором.
6.1.3. У разі перевищення розміру комісії лізингодавця за Договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від вартості Предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.
6.1.4. У випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період встановленого НБУ курсу гривні до визначеної в п. 4.9. Договору валюти по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в Договорі валюти.
6.1.5. В інших випадках, визначених Договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним.
Пунктом 4.9. Договору сторони для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні обрали валюту - долар США.
Відповідно до пункту 6.2. Загальних умов змінений за правилами п. 6.1 Загальних умов розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку лізингодавця та підлягає сплаті лізингоодержувачем у безспірному порядку.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що у кожному рахунку-фактурі повторно зазначалась дата його сплати та вихідні дані розрахунку на дату виставлення рахунку, курс НБУ грн. до іноземної валюти на дату виставлення рахунку та коефіцієнт індексації платежу.
Відповідно до акту приймання-передачі предмету лізингу від 02.07.2008 р. лізингодавцем (відповідачем) було передано, а лізингоодержувачем (позивачем) було прийнято придбаний у продавця предмет лізингу -жатку кукурудзяну Geringhoff HS1270B (2008р.в.), серійний номер 2139081270В.
Спір виник внаслідок того, що, на думку позивача, оспорювані умови договору фінансового лізингу від 14.05.2008 р. № L2485-05/08 суперечать ч. 2 статті 198 Господарського кодексу України, оскільки грошові зобов'язання мають бути виражені у національній валюті - гривні, зокрема підпункти 6.1.1, 6.1.4 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору) та п. 2 Графіку платежів від 14.05.2008 р. (додаток № 1 до Договору) є недійсними в частині розрахунку за вибором лізингодавця за одним з наведених курсів поточних лізингових платежів та відповідного корегування (зміни) лізингових платежів за правилами пунктів 6.1.1.-6.1.5. та п. 4.9 Договору. Крім того, на думку позивача, пункт 6.3. Договору та пункт 10.6. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) суперечать статті 321 та статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки за ними лізингоодержувач не набуває права власності на майно у випадку його повернення, тому останній має право на повернення частково сплачених в рахунок відшкодування вартості майна коштів.
Частиною статті 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до частини 3 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови оплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Виходячи з положень статтей 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»та частини 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (ч. 3).
Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Статтею 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
За приписом статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватись у випадках і у порядку, встановлених законом.
Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Разом з тим, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з вимогами статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний Банк України»гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, вищевказані норми чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак суд бере до уваги те, що вказані норми не містять чіткого припису щодо заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
У свою чергу, Закон України «Про фінансовий лізинг»також не містить приписів, які б містили заборону щодо вираження розміру лізингових платежів в еквіваленті іноземної валюти.
Крім того, сторони погодили, що умовами Договору та Графіком платежів (додаток 1 до Договору) встановлено, що при розрахунку періодичного лізингового платежу за Договором застосовується еквівалент іноземної валюти, але сплата лізингових платежів здійснюється саме у гривнях.
Суд враховує також і те, що сторони у Договорі та додатках до нього - Графіку платежів (додаток 1 до Договору), Загальних умовах фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору) погодили умову щодо формульного визначення розміру лізингових платежів та за взаємною згодою визначили умови та випадки зміни лізингових платежів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними підпунктів 6.1.1, 6.1.4 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору) та пункту 2 Графіку платежів від 14.05.2008 р. (додаток № 1 до Договору).
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Аналогічна норма відображена у п. 6.1 Договору, яким встановлено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у випадках, зокрема, не сплати лізингового платежу повністю або частково та прострочення сплати становить 30 днів.
Зі змісту ст. 525 Цивільного кодексу України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна його умов може бути правомірною і неправомірною. Про правомірну односторонню відмову від зобов'язання та односторонню зміну його умов йдеться тоді, коли така відмова або зміна вчинюються на підставі відповідної вказівки закону або договору.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідно до п. 6.3. Договору, пункту 10.6 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору) раніше сплачені лізингоодержувачем платежі за цим Договором не підлягають поверненню при достроковому припиненні цього Договору, тобто позивач, підписуючи Договір, погодився з зазначеною умовою, згідно з якою сплачені ним лізингові платежі не підлягають поверненню у випадку дострокового припинення договору.
Зазначена умова Договору не суперечить частині 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, якою визначено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а іншого ні договором, ні законом не встановлено.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними пункту 6.3. Договору та пункту 10.6. Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до Договору).
Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Частиною 3 п. 2 вказаної постанови визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними пункту 4.9. Договору фінансового лізингу від 14.05.2008 р. № L2485-05/08; підпункту 6.1.1. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору), підпункту 6.1.4. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору), пункту 2 Графіку платежів (Додаток № 1 до Договору), пункту 6.3. Договору, пункту 10.6. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова
Рішення підписано 30.11.2010 р.