Справа № 195/2185/24
2/180/200/25
05 березня 2025 р. м.Марганець
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої - судді Хомченко С.І.
за участю секретаря - Меньшикової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області, головного управління національної поліції України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів,-
Представник позивача адвокат Шаповалов О.Г., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області, головного управління національної поліції України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів. В обґрунтування якого зазначив, що 27.05.2020 року за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження №12020040590000228 від 26.05.2020 року слідчим СВ Томаківського ВП Нікопольського ВП ГУНІ в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Оковитим В.В., позивачу ОСОБА_1 повідомлено пропідозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. 27.05.2020 року ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області застосовано щолдо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до закінчення строку досудового розслідування. 14.07.2020 року начальником Томаківського відділу Нікопольської місцевої прокуратури Цвєтковим А.В. затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні та направлено для розгляду до Марганецького міського суду Дніпропетровської області. Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.263 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28.03.2022 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2021року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.263 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.09.2024 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року залишено без змін. Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року вступив взаконну силу 25.09.2024 року. Вищезазначені судовірі шення у Верховному Суді не оскаржувалися. Таким чином, позивач незаконно перебував під кримінальним слідством 52 місяці. Незаконними діями працівників огранів досудового слідства ОСОБА_1 був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість. За час тривалого часу перебування під слідством ОСОБА_1 завдано моральних страждань, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Погіршились його нормальні життєві зв'язки. Негативні емоції, переживання вплинули на спокій і стан здоров'я. Внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, психічного впливу позивачу заподіяно моральну шкоду. Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році установлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 квітня -8000,00 грн.. Виходячи з положень норм Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» та перебування позивача під слідством та судом 52 місяці, позивач оцінює заподіяну шкоду у розмірі двух мінімальних заробітних плат за кожень місяць, дві мінімальної заробітної плати становить 16 000,00 грн., отже позивачу спричинена моральна шкода в розмірі 832 000 грн. (52 місяці х 16000,00 грн). Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди не є більшим, ніж достатньо для розумного задоволення його потреб, як потерпілої особи, і не може призвести до його безпідставного збагачення.
Ухвалою від 25 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі.
02.01.2025 від відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, в позові просить відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивач обґрунтовуючи завдання йому моральної шкоди, не надав суду жодного доказу спричинення йому моральних страждань, які він зазнав узв'язку з незаконними, на його думку, діями посадових осіб органів досудового розслідування у сумі 832 000,00 грн. Вважають, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння останньому моральних страждань. Крім того, вважають, що належним відповідачем по справі є Державна казначейська служба України. Відповідно до ст. 56 Конституції України, як актом прямої дії та ст.ст.1173,1174 ЦК України, передбачено право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної влади чи їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень за рахунок держави, вважають, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди повинна нести держава.
03.01.2025 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла позовна заява про збільшення позовних вимог. Просить суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь моральну шкоду в розмірі 1664000 грн.
14.01.2025 року від відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, в позові просить відмовити. Зазначає, що моральна шкода у розмірі 832000 грн., яку просить стягнути позивач з Державного бюджету України не відповідає розміру компенсації, встановленому нормою ст. 13 ЗУ «Про прорядок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», фактично вдвічі перевищуючи встановлений мінімальний розмір компенсації. Вважають, що заявлений розмір відшкодування моральної шкоди позивачем не обгрунтований та не підтверджений належними та достатніми доказами, фактично обгрунтування позовних вимог зводиться до загальних фраз про глибину фізичних та душевних страждань.
14.01.-15.01.2025 року від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, в позові просить відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позов не містить жодного доказу, посилання на нормативно-правовий акт чи судову практику, за наявності яких виникли б підстави стверджувати, що шкоди завдано безпосередньо Державною казначейською службою України чи його територіальними органами, позов не містить обгрунтувань, які доводять необхідність стягнення моральної шкоди з асигнувань відповідача. Крім того, Казначейство в правовідносини з позивачем не вступало, відповідно до обсягу своїх повноважень не могло і не вчиняло протиправних дій відносно позивача, відтак шкода не є наслідком саме протиправного діяння Казначейства. Казначейство вважає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності заподіяної моральної шкоди, завданої протиправними діями саме відповідачів, їх службових осіб, а також на підтвердження наявності безпосереднього причинного зв'язку між протиправним діянням заподіювачів шкодита шкодою, яку зазнав позивач, а тому робить висновок щодо неогрунтованості позовних вимог. Відповідно до положень Постанови ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, відповідачем у даних категоріях справ є держава, а не ДКСУ чи її територіальні органи. Зазначають, що у позовній заяві по даній справі, що спрямована до кількох відповідачів, відсутній обґрунтований зміст позовних вимог щодо Державної казначейської служби України, що суперечить вимогам ст. 175 ЦПК України та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також зазначає, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути більшим ніж для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Розмір відшкодування матеріальної шкоди, зазначений в позові є таким, що має ознаки необгрунтованого завищення.
27.01.2025 року від відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, в позові просить відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивач посилається на факти незаконності дій працівників правоохоронних органів, що не свідчить про безумовне заподіяння йому моральної шкоди. Позивач не надав жодного доказу спричинення йому моральних страждань. Розмір моральної шкоди 1664000 грн. не відповідає розміру компенсації, встановленому ст. 13 ЗУ «Про прорядок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди є безпідставним, не підтвердженим належними та допустимими доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
10.02.2025 року від відповідача Дніпровської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, в позові просить відмовити в повному обсязі. Вважає, що в заяві не зазначено будь-якого обгрунтування збільшення розміру моральної шкоди, з посиланням на характер та обсяг страждань, інші обставини.Не додано будь-яких додаткових доказів. Сума моральної шкоди у розмірі 1664 000 грн. не відповідає розміру компенсації, встановленомому законодавством та фактично в чотири рази перевищує встановлений розмір компенсації. Позивач не обгрунтував з посиланням на докази та фактичні обставини справи суму відшкодування з наведенням відповідних розрахунків.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до такого.
Судом встановлено, що 26.05.2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040590000228 внесено відомості про кримінальне правопорушення по ч.1 ст.263 КК України.
26.05.2020 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину.
27.05.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, і допитано в якості підозрюваного.
14.07.2020 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 було спрямовано до Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.263 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28.03.2022 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2021року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.09.2024 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 року залишено без змін.
24.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон, Закон № 266/94) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону № 266/94 передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода (п.5).
Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (п.6 ст.4 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визнати обґрунтованим і достатнім й більший розмір відшкодування.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.03.2019 р. по справі № 405/7623/16-ц, від 08.11.2018 р. По справі № 296/2443/16-ц.
Судом встановлено, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Марганецького міського суду Дніпропетровської області 27.05.2024 року, який залишений без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.09.2024 року.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством 52 місяці.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 квітня - 8000,00 грн.
Таким чином, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 416000,00 грн. (52 місяці х 8000 = 416000,00).
Як вказує Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Тому, питання про розмір моральної шкоди суд вирішує з врахуванням загальних обставин справи, і зокрема, з врахуванням таких аспектів як серйозність порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.
Так, у контексті серйозності порушення позивач обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, за яке могло бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Щодо особистих обставин позивача, то в позові зазначено, що погіршились його нормальні життєві зв'язки, негативні емоції, переживання вплинули на спокій і стан здоров'я.
І хоча доказів завданої моральної шкоди позивачем до суду не надано, є очевидним, що загроза бути підданим такому покаранню не могла не створювати у нього негативних емоцій, і страх перед таким покаранням лише посилював ступінь душевних страждань.
При цьому, суд не вбачає підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством.
Так, відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Однак, ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди в тому розмірі, який позивать просить стягнути. На думку суду, особливості кримінального провадження, яке розглядалось відносно позивача, його тривалість та зусилля, які були докладені позивачем для доведення своєї невинуватості, не свідчать про необхідність збільшення мінімального розміру моральної шкоди до чотирьох мнімальних заробітних плат за кожен місяць незаконного кримінального переслідування.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є завищеним, і тому суд вважає досить розумно, виважено та справедливо визначити розмір моральної шкоди в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць на загальну суму в 1 248 000 грн. 00 коп., що дає суду підстави вважати, що сума в розмірі 1 248 000 грн. 00 коп. буде достатньою для встановлення сатисфакції, порівняно з незаконними діями правоохоронних органів та отриманою позивачем шкодою внаслідок таких дій відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).
Вказана позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 02.09.2022 року у справі № 711/4624/21, провадження № 61-5128св22.
Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Таким чином, з урахуванням викладеного та підсумовуючи встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються, доведеності позивачем факту безпідставності та незаконності порушення відносно нього кримінального провадження, у зв'язку із чим виникли деліктні правовідносини з участю держави Україна, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати слід віднести на рахунок держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.12, 13, 77, 80, 263-268, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 248 000 (один мільйон двісті сорок вісім тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Марганецький міський суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя: С. І. Хомченко