Справа № 211/7756/24
Провадження № 2/211/635/25
іменем України
12 березня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ніколенко Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Данилової О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Криворізька міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
встановив:
позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представник - адвокат Кірєєв Г.Ю., звернулася з вказаним позовом до ОСОБА_2 та просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову представник зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.1988 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , придбав 3/5 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2024 зазначений об'єкт нерухомості складається з: 3/5 частки житлового будинку (л. А-1) загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 73,2 кв.м., з відповідними господарчими побудовами: сарай (л. Б), вбиральня (л. Г), огорожа № 1-4, вимощення (І), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У цьому будинку ОСОБА_3 зареєструвався сам, а також зареєстрував свою дружину ОСОБА_2 та їхню спільну дитину - ОСОБА_4 . У 1999 році ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання до Італії та виписалась із вищезазначеного будинку, а її син ОСОБА_4 певний час проживав разом з батьком за вищевказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після смерті чоловіка ОСОБА_2 повернулась до України та знов прописалась у будинку АДРЕСА_2 . Однак, у подальшому, у 2006 році, разом зі своїм сином ОСОБА_4 виїхала на постійне місце проживання до Італії та з цього часу обидва постійно проживають за межами України. Будучи потенційними правонаступниками (спадкоємцями), ОСОБА_2 та її син ОСОБА_4 належним чином своє право власності не оформили. Вказаний будинок втратив для них інтерес, жодних розпоряджень щодо його подальшого правового режиму вони нікому в України не залишили, а сам будинок за 2006-2024 роки прийшов в аварійний стан і без подальшого капітального ремонту для життя не придатний. За цей період у покинутому будинку часто стали з'являться безхатченки та інші антисоціальні особи, які на території домоволодіння вживали наркотичні та алкогольні напої. ОСОБА_1 з 2003 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з тіткою своєї мами ОСОБА_5 . Після смерті сусіда ОСОБА_3 , за його будинком до 2008 року приглядала родичка померлого - ОСОБА_6 . За цей час між ними склались дружні сусідські стосунки, вони разом займались садовими та іншими господарськими роботами. А в 2008 році вона запропонувала ОСОБА_1 користуватися цим будинком на свій розсуд, оскільки вона сама проживала за іншою адресою і не мала можливості часто приїжджати та доглядати за цим будинком. А її родичі - ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 , що проживали в Італії, на зв'язок у той час не виходили. Отже, з 2008 року жодна особа, окрім ОСОБА_1 , не брала ніякої участі у веденні господарства, жодного разу ніхто не з'являвся у цей будинок, за комунальні послуги не сплачували, на зв'язок будь-яким іншим чином не виходили. 06.10.2017 ОСОБА_1 купила у ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним Договором, після чого 09.05.2021 зареєструвала своє місце проживання (місце реєстрації) за вказаною адресою і продовжила доглядати сусідній будинок. У 2024 році ОСОБА_2 зв'язалась з ОСОБА_1 та її чоловіком і пояснила, що вони з сином не планують повертатися до України, жодних угод щодо розпорядження цим будинком не укладали і не проти того, аби ОСОБА_1 оформила право власності на колишній будинок її чоловіка та розпоряджалася ним на свій розсуд. Отже, таким чином, позивач самостійно бере участь у веденні господарства та утриманні будинку, піклується про добробут та належний стан будинку і земельної ділянки, на якій він розташований. Відумерлою спадщиною чи безхазяйним майном вказане домоволодіння не визнавалось. Жодних претензій від Криворізької міської ради чи будь якої іншої особи на цей будинок, після смерті власника ОСОБА_3 не заявлено. Відсутність за вказаною адресою ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_4 протягом більше ніж 10 років підтверджуються їх власними заявами. У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що має достатні підстави для визнання за нею права власності на 3/5 будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вона відкрито та безперервно користується ним більше десяти років, витратила значний час та трудові ресурси для її облаштування та ремонту цього будинку. За весь час добросовісного та відкритого користування нерухомим майно відповідач не заявляла своїх прав на частку будинку, не повідомляла про своє місцезнаходження та не виходила на зв'язок. Жодна інша особа не пред'явила до неї ніяких претензій. Тому просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.12.2024 прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження вказану цивільну справу та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 20.01.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання сторони не з'явились.
Позивач, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подала. При цьому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи через неявку позивача та, враховуючи стадію розгляду, вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі поданих доказів.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена, не повідомила причини неявки, правом подання відзиву не скористалась. Наявний у матеріалах відзив на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 25.12.2024, суд не приймає до уваги, оскільки він не підписаний КЕП, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка його підписала.
Представник Криворізької міської ради Ольховська А.М. 01.02.2025 скерувала до суду клопотання, яке отримано судом 03.02.2025, про розгляд справи за відсутності представника Криворізької міської ради, просять винести законне рішення згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини, та прийшов до наступного висновку.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 23.04.1998 належить 3/5 частки житлового будинку (л. А-1) загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 73,2 кв.м., з відповідними господарчими побудовами: сарай (л. Б), вбиральня (л. Г), огорожа № 1-4, вимощення (І), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5, 6 - копії витягів, а.с. 7-10 - копія договору з додатками).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (а.с. 4зв. - копія свідоцтва про смерть).
У спірному будинку на дату смерті ОСОБА_3 були зареєстровані померлий та його малолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Дружина померлого - ОСОБА_2 , на дату смерті чоловіка, у спірному будинку зареєстрована не була (а.с. а.с. 20, 21 - копія домової книги).
В якості правової підстави для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України позивач та її представник посилаються на те, що фактично з 2008 року з дозволу родича померлого - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 користується спірним будинком на свій розсуд, самостійно бере участь у веденні господарства та утриманні будинку, піклується про добробут та належний стан будинку і земельної ділянки, на якій він розташований. Крім того, у 2024 році ОСОБА_2 зв'язалась з нею та її чоловіком і пояснила, що вони з сином не планують повертатися до України, жодних угод щодо розпорядження цим будинком не укладали і не проти того, аби вона оформила право власності на колишній будинок її чоловіка та розпоряджалася ним на свій розсуд.
Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном..
Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц та у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі №552/1354/18.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, судом при розгляді даної справи достовірно встановлено, що 3/5 частки житлового будинку (л. А-1) загальною площею 114,4 кв.м., житловою площею 73,2 кв.м., з відповідними господарчими побудовами: сарай (л. Б), вбиральня (л. Г), огорожа № 1-4, вимощення (І), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за життя належали ОСОБА_3 . При цьому матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 його дружиною ОСОБА_2 , крім того, на дату смерті чоловіка вона не була зареєстрована з ним за однією адресою, тобто фактично її не прийняла. Однак, їх спільна дитина - ОСОБА_4 , на дату смерті батька був малолітнім та був зареєстрований за однією адресою з ним, тобто фактично прийняв спадщину. Також матеріали справи не містять доказів, чи належав спірний будинок на праві особистої приватної власності ОСОБА_3 , чи був придбаний подружжям ОСОБА_7 у період шлюбу. Доказів про витребування доказів стороною позивача заявлено не було. Зазначені факти не дають суду можливості встановити належне коло відповідачів. Також судом встановлено, що з 2008 року ОСОБА_1 набула право користування спірним будинком з дозволу родича власника і це право наразі ніким не оспорюється, але сам по собі факт користування позивачем даним майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. З огляду на викладене вище, суд вважає, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності. Натомість матеріали справи свідчать зворотне, а саме, позивач у позовній заяві зазначає, що вона користується спірним будинком з дозволу родича власника з 2008 року, а з 2024 року - з дозволу відповідача, яка не має наміру оформлювати право власності на спадкове майно. Тому суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, та відповідно необхідно відмовити у задоволенні позові.
Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 12, 13, 76, 81, 89, 247, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -
ухвалив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 12 березня 2025 р.
Суддя Д.М.Ніколенко