11 березня 2025 року
м. Київ
справа №160/13493/24
адміністративне провадження №К/990/9096/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білогруда Дмитра Олександровича
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року
у справі № 160/13493/24
за позовом ОСОБА_2
до Південно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерствва юстиції, Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)»
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
24 травня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Південно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерствва юстиції, Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, де просив: визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіональної комісії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18.12.2023 року про переведення ОСОБА_2 для подальшого відбування покарання з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу ДУ Дніпровська виправна колонія (№ 89) до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються 2 особи ДУ Вільнянська установа виконання покарань (№11); зобов'язати Міжрегіональну комісію Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції розглянути питання про переведення ОСОБА_2 для подальшого відбування покарання з сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються 2 особи ДУ Вільнянська установа виконання покарань (№11) до сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу ДУ Дніпровська виправна колонія (№ 89); стягнути з відповідачів у солідарному порядку моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.
Протягом судового розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги та в уточненій позовній заяві просив:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", яка полягає у не ознайомлені засудженого з витягом № 25 від 13.12.2023 року з протоколом засідання комісії державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст.81,107 КК України), заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (ст.82 КК України), встановлення адміністративного нагляду згідно із ЗУ "Про адміністративний нагляд, звільненими з місць позбавлення волі", переведення засуджених на підставах, встановленого статтями 10, 50, 57, 93, 101, 147, 151 КВК України матеріали стосовно засудженого ОСОБА_2 на розгляд міжрегіональної комісії з питань визначення засудженими до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, щодо його переведення з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання в приміщеннях камерного типу державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловікам засудженим до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються дві особи державної установи "Вільнянська установа виконання покарання (№11)", з метою уникнення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та дотримання норми жилої площі на одного засудженого (пункт 8 розділу IV наказу МЮУ від 27.02.2017 року №680/5), чим позбавили його права на оскарження до Управління прийнятого рішення та подати заперечення та правдиву інформацію.
Визнати протиправним прийняте рішення відповідачем-2 державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", на засіданні комісії від 13.12.2023 року про направлення матеріалів стосовно засудженого ОСОБА_2 на розгляд міжрегіональної комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі, виду установи виконання покарань, місця відбування покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, щодо його переведення з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання в приміщеннях камерного типу державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловікам засудженим до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються дві особи державної установи "Вільнянська установа виконання покарання (№ 11)", з метою уникнення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та дотримання норми жилої площі на одного засудженого (пункт 8 розділу IV наказу МЮУ від 27.02.2017 року №680/5) та таким, що прийняте не на підставі закону, а з дискримінацією за ознакою скаржника.
Скасувати прийняте рішення відповідачем-2 Державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", на засіданні комісії від 13.12.2023 року про направлення матеріалів стосовно засудженого ОСОБА_2 на розгляд міжрегіональної комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі, виду установи виконання покарань, місця відбування покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, щодо його переведення з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання в приміщеннях камерного типу державної установи "Дніпровська виправна колонія (№ 89)" до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловікам засудженим до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються дві особи державної установи "Вільнянська установа виконання покарання (№ 11)", з метою уникнення перенаповнення сектору максимального рівня безпеки приміщення камерного типу та дотримання норми жилої площі на одного засудженого (пункт 8 розділу IV наказу МЮУ від 27.02.2017 року №680/5) та таким, що прийняте не на підставі закону, а з дискримінацією за ознакою скаржника.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", яка полягає у ознайомленні з пропущеними строками на ознайомлення (під час самого етапування) 25.12.2023 року засудженого ОСОБА_2 з нарядом про переведення засудженої особи з однієї установи виконання покарань до іншої установи виконання покарань та з витягом №39 протоколу засідання від 18.12.2023 року, які надійшли ще 18.12.2023 року до державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" та були зареєстровані за №5184 від 18.12.2023 року що призвело до позбавлення можливості засудженого повідомити своїх близьких та адвокатів про переведення до іншої установи в іншій області.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", яка полягає у неповідомлення про переведення засудженого з однієї УВП його близьких рідних та адвокатів, що призвело до позбавлення права позивача на отримання своєчасного захисту та душевних хвилювань за невизначеність з рідними.
Визнати протиправними дії Відповідача №2 державна установа "Дніпровська виправна колонія (№89)", які полягають у дорученні до подання від 13.12.2023 року неправдивих відомостей в характеристиці, неправдивої інформації в довідці з особової справи та зверненням поданням від 13.12.2023 року про проведення до іншої області з дефектною особовою справою засудженого ОСОБА_2 (без розпорядження суду про звернення вироку до виконання, без завірених належним чином вироку від 15.04.2002 року та ухвали ВСУ від 23.07.2002 року) що суперечить Інструкції роботи відділу КВСР, КВК України та КПК України та призвело до прийняття неправомірного рішення міжрегіональної комісії від 18.12.2023 року щодо переведення мене з державної установи "Дніпровська виправна колонія (№89)" до державної установи "Вільнянська установа виконання покарання (№11)".
Визнати протиправним та скасувати рішення Міжрегіональної комісії Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 18.12.2023 року про переведення ОСОБА_2 для подальшого відбування покарання з сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу ДУ Дніпровська виправна колонія (№ 89) до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засуджених до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються 2 особи ДУ Вільнянська установа виконання покарань (№11);
Зобов'язати Міжрегіональну комісію Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції розглянути питання про переведення ОСОБА_2 для подальшого відбування покарання з сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засуджених до довічного позбавлення волі, у приміщеннях камерного типу, в яких тримаються 2 особи ДУ Вільнянська установа виконання покарань (№11) до сектору максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу ДУ Дніпровська виправна колонія (№ 89), тобто за місцем його проживання та його рідних.
Стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача завдану йому моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Білогруда Дмитра Олександровича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі № 160/13493/24.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, а саме пункт 1 та 3 частини 2 статті 353 КАС України.
В той же час, скаржником належним чином не обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України з огляду на наступне.
Так, частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема:1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
У тексті касаційної скарги містяться посилання на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду. Однак, такі посилання наведені без взаємозв'язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України тому Суд не бере їх до уваги.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Скаржнику необхідно зазначати конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, у взаємозв'язку з посиланням на конкретні постанови Верховного Суду.
Суд повторно зазначає, що не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищенаведене, Верховний Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху для надання можливості скаржнику належним чином обґрунтувати наявність підстав касаційного оскарження судових рішень.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог.
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білогруда Дмитра Олександровича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року у справі № 160/13493/24 - залишити без руху.
2. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом надання до Суду:
- подання уточненої касаційної скарги, в якій обґрунтувати наявність передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, підстав касаційного оскарження судових рішень.
3. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в установлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко
Н.М. Мартинюк,
Судді Верховного Суду