10 березня 2025 року
м. Київ
справа №260/5061/22
провадження № К/990/43292/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А., суддів: Стародуба О.П., Стеценка С.Г.
розглянув у порядку письмового провадження заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Батрина Станіслава Віталійовича
про ухвалення додаткового судового рішення
у справі №260/5061/22
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради
про визнання протиправними та нечинними рішення та положень.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної ради (відповідач-1), Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (відповідач-2, за текстом також Управління), в якому (із врахуванням заяви про зміну предмету позову) просила:
- визнати протиправним та нечинним рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 №985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", разом з Положенням про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (з подальшими змінами та доповненнями), в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункт 7 рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985; пункти 1.8, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради", затвердженого рішенням Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985;
- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 18.03.2020 № 1709 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради;
- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 25.02.2021 № 171 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради";
- визнати протиправним та нечинним положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затверджене рішенням Закарпатської обласної ради від 28.07.2022 № 647 (з подальшими змінами та доповненнями) в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: пункти 1.7, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради".
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 05.03.2024 відмовив у задоволенні позовних вимог.
Восьмий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 05.03.2024 у справі №260/5061/22 скасував та ухвалив постанову, якою позовні вимоги задовольнив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд заяву ФОП ОСОБА_1 задовольнив частково та ухвалив додаткову постанову від 15.10.2024, якою вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 30000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, по 15000 грн з кожного, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 20000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, по 10000 грн з кожного.
Постановою Верховного Суду від 18.02.2025 касаційну скаргу Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі №260/5061/22 - без змін.
21.02.2025 від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, в якій він просить суд стягнути з Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 40000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; стягнути з комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на користь ФОП ОСОБА_1 40000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Заява обґрунтована тим, що у відзиві на касаційну скаргу повідомлялося Суду про намір на відшкодування витрат на правову допомогу. На виконання договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, адвокатом надано правову допомогу у суді касаційної інстанції відповідно до доручення Клієнта та досягнуто корисного для Клієнта результату. 19.02.2025 Сторонами складено акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1.
Згідно з пунктом 4 додаткової угоди до договору, сторони дійшли згоди, що гонорар адвоката [фіксований розмір гонорару] за надання правової допомоги, визначеної п. 1.1.1 договору у суді касаційної інстанції становить 80 000 гривень 00 копійок. Вказана сума сплачується у повному обсязі у 45 - денний строк з дати ухвалення судом судового рішення на користь Клієнта.
Здійснюючи представництво інтересів довірителя у цій справі у суді касаційної інстанції, адвокатом підготовлено та спрямовано до суду: відзив на касаційну скаргу; клопотання про повернення відзиву Закарпатської обласної ради; додаткові пояснення щодо пояснень відповідача.
26.02.2025 від Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідач-2 просить суд у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 260/5061/22 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі.
Вказане клопотання мотивовано тим, що:
- позивачем на підтвердження доказів понесених ним витрат не надано Суду платіжних документів про оплату таких послуг;
- у матеріалах справи заява про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення відсутні. На думку відповідача-2, зазначення у відзиві на позовну заяву попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які стороною позивача очікувалось понести, не слід розцінювати як заяву про долучення доказів на підтвердження витрат професійної правничої допомоги;
- договір про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1 та додаткова угода до нього, не є допустимими доказами у розумінні КАС України, оскільки ані договір про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, ані додаткова угода від 09.04.2023 до договору про надання правової допомоги № А/30/11/2021-1 від 30.11.2021 до відзиву на позовну заяву позивачем не додавались;
- сума заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі є безпідставною, сума відшкодування витрат на правову допомогу, заявлена позивачем, суперечить критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, не відповідає конкретним обставинам справи та фінансовому стану обох сторін. стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника
не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23;
- всупереч вимогам статті 134 КАС України, позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі та заперечення відповідача-2, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов'язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.
При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина 3 статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини 1 статті 252).
Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статті 252 цього Кодексу.
Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 КАС України.
Частиною 3 статті 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин 3, 4 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 про залишення без розгляду заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити / повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
У справі, що розглядається, представник позивача у тексті відзиву на касаційну скаргу зазначив: «Заявляю про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу (до стягнення з опонента) у суді касаційної інстанції - 70 000 гривень, які засновані на договорі про надання правової допомоги з Батрин С.В . Докази прошу можливості надати у 5-денний строк після ухвалення рішення, оскільки виплати на мою користь обумовлені результатом розгляду (включно, буде надано акт виконаних робіт)».
У заяві про ухвалення додаткового судового рішення представник позивача зазначає про те, що акт приймання-передачі наданих послуг між позивачем та адвокатом міг бути складений тільки після завершення розгляду справи.
Колегія суддів враховує, що додатковою угодою до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1 сторони дійшли згоди, що гонорар Адвоката [фіксований розмір гонорару] за надання правової допомоги, визначеної пунктом 1.1.1 Договору у суді касаційної інстанції становить 80000 грн 00 коп. Вказана сума сплачується у повному обсязі у 45 - денний строк з дати ухвалення судом судового рішення на користь Клієнта.
В Акті приймання-передачі правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 30.11.2021 № А/30/11/2021-1, який датовано 19.02.2025, зазначено, що адвокатом здійснено представництво інтересів позивача у суді касаційної інстанції, а також про те, що клієнт не має претензій до якості та обсягу наданої правової допомоги.
Однак, цей акт не містить жодної деталізації наданих адвокатом робіт та послуг. Позивач зазначив лише загальні відомості щодо розміру судових витрат. При цьому не надав суду докази в підтвердження співмірності таких витрат з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд також враховує, що позивач не повідомив суд про наявність поважних причин, які зумовлюють неможливість подання доказів в підтвердження розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення судових рішень, що є підставою вважати, що позивач не подав заяв, які у розумінні положень частини 7 статті 139, частини 3 статті 143 КАС України давали суду підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Також при розгляді питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, варто взяти до уваги позицію ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії». Так, ЕСПЛ наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Щодо фіксованого розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зроблено висновки про те, що:
«гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
131. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
134. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
….
у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Застосовуючи вказані висновки, колегія суддів враховує, що розгляд справи у суді касаційної інстанції здійснювався у порядку письмового провадження, представником позивача підготовлено та спрямовано до суду: відзив на касаційну скаргу; клопотання про повернення відзиву Закарпатської обласної ради; додаткові пояснення щодо пояснень відповідача.
Щодо такої послуги, як підготовка та складання відзиву на касаційну скаргу, слід зазначити, що за приписами КАС України здійснюється на власний розсуд особи, яка надає правничу допомогу та не є обов'язковою. Відповідно до положень статті 134 КАС України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на касаційну скаргу, зокрема, було наведено доводи представника позивачки щодо закриття касаційного провадження через те, що, на його думку Комунальна установа "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради невірно визначена співвідповідачем, а не третьою особою. Колегія суддів у постанові від 18.02.2025 відхилила такі доводи з посиланням на те, що у позовній заяві представник позивачки Батрин С.В. (який є адвокатом і має надавати професійну правову допомогу клієнту) самостійно визначив вказану комунальну установу саме співвідповідачем, а не третьою особою. При цьому, аргументи представника позивачки про неможливість Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" звернутися з касаційною скаргою ґрунтувалися на невірному трактуванні положень законодавства, про що також зазначено Судом у вказаній постанові.
З приводу подання представником позивача додаткових пояснень щодо пояснень відповідача, колегія суддів враховує, що зміст таких пояснень збігається зі змістом пояснень, підписаних особисто ФОП ОСОБА_1 , які подані 20.01.2025.
Вказані обставини не підтверджують необхідність витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем.
Таким чином, колегія суддів вважає, що сума заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, неспіврозмірні з виконаною роботою в суді касаційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяви представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Батрина С.В. про ухвалення додаткового судового рішення слід відмовити.
Керуючись статтями статями 132, 139, 143, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Відмовити у задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Батрина Станіслава Віталійовича про ухвалення додаткового судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.Г. Стеценко