Іменем України
05 березня 2025 року
м. Київ
справа №990/221/24
адміністративне провадження № П/990/221/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.,
учасники судового процесу:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - Друцька О. Г.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції справу № 990/221/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення,
08 липня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (місцезнаходження: вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, 03109; далі - відповідач, ВККС, Комісія), в якій заявлено вимогу визнати протиправним та скасувати рішення ВККС № 470/дс-24 від 23 травня 2024 року, яким відмовлено в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області. Позовну заяву направлено поштою 06 липня 2024 року.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що:
- надана ВККС оцінка питанню декларування надання чоловіком позики своїй матері не відповідає фактичним обставинам справи;
- посилання на те, що під час другої співбесіди вона спростувала свої попередньо надані пояснення про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня є безпідставними, адже під час першої співбесіди обговорювалося питання щодо вжиття позивачем заходів задля підтримання свого професійного рівня (самоосвіта), а під час другої співбесіди обговорювалося інше питання - щодо вжиття заходів по підвищенню кваліфікації прокурорських працівників, які проводилися у системі органів прокуратури;
- посилання на невжиття всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня як на свідчення певного ставлення до вимог професійної етики є безпідставними, оскільки видається неправомірним вимагати від кандидата на посаду судді вжиття «всіх можливих заходів» у той час, коли відповідно до Бангалорських принципів навіть від діючих суддів очікується вжиття «розумних заходів». Більш того, вжиття таких заходів ставиться у залежність від «засобів навчання та інших можливостей, що мають бути доступні для суддів». Вважає, що повідомила ВККС про розумні заходи, які нею вживалися для підтримання та підвищення свого професійного рівня.
Отже, на переконання позивача, оскаржуване рішення ВККС в мотивувальній частині містить дуже нечіткі, неконкретні, незрозумілі формулювання, які не дають змоги повністю зрозуміти підстави та мотиви його ухвалення, окремі висновки мають характер надуманих припущень, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 липня 2024 року відкрив провадження у цій справі, постановив її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження, встановив учасникам справи строк для подання письмових заяв по суті справи, витребував у ВККС належним чином засвідчену копію рішення від 23 травня 2024 року № 470/дс-24, а також копії усіх документів, які стали підставою для його прийняття.
14 серпня 2024 року від ВККС надійшли: належним чином засвідчені копії рішення від 23 травня 2024 року № 470/дс-24 (т. 1 а.с.64), а також особової справи кандидата на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1 в двох томах (т. 1 а.с.68-268, т. 2 а.с.1-208).
20 серпня 2024 року від ВККС надійшов відзив на позовну заяву (т. 2 а.с.211). Відповідач, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 , просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою позицію мотивує тим, що оцінивши пояснення позивача, які були надані під час співбесіди, ВККС дійшла висновку про те, що суб'єктивне ставлення до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому та невжиття кандидатом на посаду судді всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня у своїй сукупності викликають обґрунтований сумнів у її відповідності критеріям доброчесності та професійної етики, що, відповідно до положень статті 79-5 Закону № 1402-VIII, є підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді. Під час проведення співбесіди позивач вказаний сумнів не спростував. На переконання ВККС, оскаржуване рішення містить посилання і мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача зазначеним критеріям, з яких Комісія дійшла висновків про відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді. Звертає увагу, що жоден інший суб'єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб'єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів (пункт 7.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 800/330/17). ВККС наполягає, що використала повноваження з метою, з якою воно було надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), пропорційно, розсудливо.
09 вересня 2024 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив (т. 2 а.с. 224). Позивач вважає, що відповідач не спростував обставин і доводів, викладених у позовній заяві. Зазначає, що її незгода з висновками ВККС, покладеними в основу оскаржуваного рішення, базується на тому, що такі висновки не зроблено на підставі дійсних обставин, які підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а також на тому, що ВККС не було враховано всіх обставин, що мають значення, а доводи кандидатки не було взято до уваги. На переконання позивача, одним з ключових у цьому спорі є питання, чи можна вважати обґрунтованим сумнів, що заснований на припущеннях, які не базуються на дійсних обставинах.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала вимоги позовної заяви з підстав, викладених у ній. Просила позовні вимоги задовольнити і, у випадку необхідності, вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту її прав.
Представник відповідача Друцька О. Г. проти доводів і вимог позовної заяви заперечувала з підстав, викладених у відзиві на неї. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На запитання суду пояснила, що виходячи зі змісту рішення ВККС як фіктивний правочин у майбутньому було сприйнято відображення позивачем у декларації факту передачі чоловіком позивача грошових активів своїй матері як надання позики, хоча фактично гроші передавалися як безповоротна допомога.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України. Відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня. Освіта вища, у 2006 році закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, спеціальність правознавство. Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад п'ять років.
07 серпня 2019 року ВККС ухвалила рішення №571/дс-19 «Про надання рекомендацій щодо призначення кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 02 липня 2019 року №108/зп-19 ( ОСОБА_1 )». Цим рішенням ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва (т.1 а.с.264).
10 червня 2021 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення №1306/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва».
Однак, Президент України не видав указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії (справа № 9901/524/21).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 29 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Президента України щодо невидання указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва у передбачений законом строк. Зобов'язав Президента України відповідно до статті 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розглянути подання Вищої ради правосуддя від 18 червня 2021 року №35/0/15-21 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Водночас Комісія рішенням від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжила термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначила рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затвердила резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів (т.2 а.с. 3).
Рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 ВККС оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів (т.2 а.с.8).
11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Комісії із заявою від 10 жовтня 2023 року про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону № 1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади (т. 2 а.с.47).
Рішенням від 01 грудня 2023 року № 11/дс-23 ВККС допустила ОСОБА_1 до участі в конкурсі, оголошеному її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 (т. 2 а.с.126).
Рішенням від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, який оприлюднила на своєму офіційному вебсайті. Цим рішенням, зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, в якому ОСОБА_1 зайняла переможну позицію (т. 2 а.с. 129-131, 132).
23 квітня 2024 року під час співбесіди у засіданні Комісія запропонувала кандидату надати пояснення та підтверджувальні документи щодо підвищення кваліфікації впродовж 2015 - 2024 років, обґрунтування фінансових можливостей родичів на придбання квартири, де проживає кандидат, причин та підстав надання чоловіком ОСОБА_1 позики родичам.
09 травня 2024 року ОСОБА_1 подала відповідні пояснення і докази (т. 2 а.с.134-204).
23 травня 2024 року за наслідками проведення співбесіди з ОСОБА_1 . Комісія прийняла рішення від 23 травня 2024 року №470/дс-24, яким відмовила в наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області (т.2 а.с.205).
За змістом цього рішення Комісія в складі колегії дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата, передбаченим Конституцією України та Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) щодо дотримання професійної етики та доброчесності.
Зазначене рішення обґрунтоване тим, що:
1) стосовно надання чоловіком позики своїй матері (грошові активи у вигляді валют доларів США та гривні) ОСОБА_1 зазначила, що її чоловік з 2006 року працює в органах прокуратури і на час надання позики матері у 2020 році мав заощадження в сумі 24 000 доларів, з яких надав позику - 3 000 доларів США та 166 000 гривень. Документальне оформлення передачі коштів матері було зумовлено значними сумами та необхідністю прозорого фінансового контролю, оскільки посада чоловіка в правоохоронному органі до цього зобов'язувала. Комісія зазначила, що не оцінює мету надання грошової позики близьким особам, однак, звернула увагу на твердження кандидатки, а отже, її ставлення до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. Суб'єктивне ставлення до такого негативного явища, за позицією ВККС, свідчить, що ОСОБА_1 має сумнівні особисті цінності;
2) ОСОБА_1 повідомила, що організація підвищення кваліфікації за місцем її роботи в органі прокуратури покладалася на відділ кадрів прокуратури. Форма навчання була визначена тільки очною. У зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною та відсутністю інших форм навчання у неї не було можливості пройти підвищення кваліфікації. Поза межами навчальних програм органів прокуратури підвищення кваліфікації вона не проходила. Водночас, як вважала ВККС, під час співбесіди після оголошеної перерви кандидат ОСОБА_1 фактично спростувала свої твердження про вжиття заходів щодо підтримання належного професійного рівня, надані напередодні. Це, за позицією ВККС, свідчить про недостовірність наданих кандидатом відомостей, що ставить під сумнів його доброчесність. Наведені кандидатом на посаду судді аргументи Комісія не прийняла як належні та вичерпні, що дало підставити для висновку, що ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, що, на думку членів колегії, є свідченням певного ставлення до вимог професійної етики.
Вважаючи протиправним зазначене рішення ВККС, позивач звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
Зміст спірних у цій справі правовідносин полягає в тому, що, на переконання позивача, надані нею пояснення жодним чином не могли спричинити виникнення у Комісії об'єктивних сумнівів у її відповідності вимогам професійної етики та доброчесності, а рішення ВККС не містить мотивів на підтвердження того, що сумнів у Комісії був обґрунтований.
Позивач вважає, що ВККС керувалась власними суб'єктивними припущеннями, які, однак, не мають взаємозв'язку ані з фактичними обставинами, ані з її поясненнями, наданими як усно під час співбесіди, так і додатково письмово. Натомість, за позицією ВККС, її рішення є вмотивованим і обґрунтованим, а надані позивачем пояснення не спростували сумнівів, які виникли у Комісії. Сумнів був обґрунтований, адже, фактично, позивач позитивно ставилася до укладення її чоловіком правочину, фіктивність якого полягає в тому, що під видом одного правочину (надання позики) укладено інший (дарування). Щодо інших протиріч Комісія зазначає, що під час проведення першої співбесіди позивач надавала одні пояснення, а під час другої - інші, які спростовували попередньо надані.
Надаючи правову оцінку спірним у цій справі правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом статті 69 Закону № 1402-VIII на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п'ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII визначено, що ВККС є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Статтею 93 Закону № 1402-VIII визначено повноваження ВККС, до яких згідно з пунктами 2, 3 частини першої цієї статті належать: проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організація проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймання кваліфікаційного іспиту; внесення до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону № 1402-VIII добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії: 1) рішення ВККС про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; 2) розміщення ВККС на своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді. В оголошенні має бути зазначено кінцевий термін подання документів до ВККС, що не може бути меншим ніж 30 днів із дати розміщення оголошення, а також прогнозована кількість вакантних посад суддів на наступний рік; 3) подання особами, які виявили намір стати суддею, до ВККС відповідної заяви та документів, визначених статтею 71 цього Закону; 4) здійснення ВККС перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі, установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі поданих документів; 5) допуск ВККС осіб, які за результатами перевірки на час звернення відповідають установленим цим Законом вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні відбіркового іспиту; 6) складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового іспиту; 7) встановлення ВККС результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті ВККС; 8) проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит, спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про запобігання корупції, з урахуванням особливостей, визначених статтею 74 цього Закону; 9) проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва про проходження спеціальної підготовки; 10) складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку, кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів; 11) зарахування ВККС кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті ВККС; 12) оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; 13) проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді правосуддя щодо призначення кандидата на посаду судді; 14) розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді; 15) видання указу Президента України про призначення на посаду судді - у разі внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення судді на посаду.
Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема, викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».
За змістом абзацу першого пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII Комісія завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений її рішенням від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри».
Так, відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону № 1402-VIII (тут і далі в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) після визначення переможця конкурсу ВККС на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди ВККС ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
ВККС ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат (частина третя статті 79-5 Закону № 1402-VIII).
За змістом частини дев'ятої статті 69 Закону № 1402-VIII кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Згідно з частиною четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
Рішення ВККС, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення, результати поіменного голосування членів Комісії. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п'ята статті 101 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини сьомої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
При цьому пунктом 48 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
Частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Згідно із частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
За змістом позицій сторін у цій справі, між ними не існує спору щодо наявності обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону № 1402-VIII. Під час судового розгляду суд таких також не встановив.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення на підставі пункту 4 статті 88 Закону № 1402-VIII, суд виходить з такого.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 14 листопада 2024 року у справах № 990/139/24, № 990/71/24 наголосила, що судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо. При цьому, якщо суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача. У свою чергу, ВККС є уповноваженим суб'єктом з питань проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб'єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Закон № 1402-VIII не визначає переліку обставин у професійній діяльності та особистому житті кандидата на посаду судді, які можуть зумовити виникнення у ВККС обґрунтованого сумніву щодо відповідності цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а отже, стати підставою для відмови ВККС надати рекомендацію про призначення цього кандидата на посаду судді. У спірних правовідносинах слід ураховувати, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, які посіли перше місце за рейтингом до відповідного суду, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про надання чи відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про рекомендування яких на посаду судді розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.
При цьому частиною третьою статті 79-5 та частиною п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов'язок ВККС вмотивувати рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Отже, вмотивованість рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Варто також зазначити, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження. Одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб'єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
При цьому вимога щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього суб'єкт владних повноважень має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.
Отже, визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в аспекті його відповідності частині третій статті 79-5 Закону № 1402-VIII є встановлення Комісією обставин, які стали підставою для відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
Тобто у процедурі розгляду Комісією питання про надання чи відмову у наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у наданні рекомендації, а й мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов'язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що, дійсно, ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе рекомендування цього кандидата для призначення на посаду судді.
Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВККС щодо кандидата на посаду судді у зв'язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, означає, що підстави відмови в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді не повинні бути формальними, номінальними чи декларативними.
У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
При цьому доброчесність як вимога до судді (кандидата на посаду судді) запроваджена в українське законодавство Законом № 1401-VIII, однак, змісту цього поняття законами України не визначено.
За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
Поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (в цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.
Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб'єктивними, вони повинні мати об'єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними), яка може бути перевірена і оцінена судом.
Застосовуючи такі висновки до спірних у цій справі правовідносин, суд вважає, що рішення ВККС не містить обґрунтування підстав та мотивів його ухвалення, адже з його змісту, а так само зі змісту письмових заяв по суті справи і наданих представником відповідача пояснень у судових засіданнях, не вбачається існування об'єктивної основи (конкретних фактів/обставин), яка б утворювала фундамент для обґрунтування сумнівів та висновків, які Комісія навела у своєму рішенні.
Дослідивши у судових засіданнях з відкритих джерел співбесіди, проведені з позивачем 23 квітня і 23 травня 2024 року, в аспекті ключових обставин, на які посилалася ВККС, суд встановив, що в рішенні наведений короткий зміст пояснень позивача щодо підстав укладення договору позики між чоловіком позивача і його матір'ю. Водночас інтерпретація ВККС пояснень як таких, що свідчать про позитивне ставлення позивача до допустимого створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому не ґрунтується ані на наданих позивачем поясненнях, ані на конкретних фактах.
Наведені позивачем в суді пояснення, які за змістом відповідають тим, що були нею надані письмово та усно під час співбесіди до ВККС, свідчать про те, що чоловік позивачки надав своїй матері матеріальну допомогу, яку та прийняла на умовах повернення в майбутньому. Позивач наполягала, що правочин має ознаки позики, які закріплені у статті 1046 ЦК України, і саме таким чином він був відображений чоловіком у декларації. Водночас в оспорюваному рішенні ВККС відсутні буд-які посилання на обставини, які дають підстави для твердження або навіть обґрунтованого припущення, що вказаний правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які випливають з позики. Не висловлено Комісією і зауважень щодо походження коштів, за рахунок яких чоловіком могла бути надана відповідна позика. Не достатньо чітким в контексті з'ясованих щодо цього питання обставин є і змістовне навантаження висновку про створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. З рішення не зрозуміло, про які саме дії йде мова.
Враховуючи викладене, висновок ВККС щодо сумнівних особистих цінностей позивача як кандидата на посаду судді не можна вважати обґрунтованим.
Щодо другого питання, колегія суддів вважає доречними доводи позивача про те, що під час першої частини співбесіди, проведеної 23 квітня 2024 року, ОСОБА_1 надавала пояснення щодо підтримання свого фахового рівня шляхом самоосвіти, проте, під час оголошення перерви їй було поставлено питання надання доказів на підтвердження проходження підвищення кваліфікації. У зв'язку із цим під час другої частини співбесіди, проведеної 23 травня 2024 року, - позивач надала відповідь саме в контексті поставленого питання і повідомила про причини неможливості надання доказів про проходження підвищення кваліфікації під час роботи в органах прокуратури, з огляду на обставини, які унеможливлювали її участь в офіційних заходах. Обґрунтування того, які саме факти чи пояснення позивача суперечили один одному у рішенні Комісії не наведено, а лише здійснено посилання на записи співбесід і зазначено про «недостовірність наданих кандидатом відомостей, що ставить під сумнів його доброчесність». Це позбавляє суд можливості з'ясувати дійсну фактичну підставу для такого висновку. Надані представником відповідача у судових засіданнях пояснення наявність обґрунтованих суперечностей також не підтвердили.
Суд враховує, що пояснення, надані позивачем під час співбесід усно, корелюються із поясненнями, наданими позивачем письмово (т. 2 а.с.134), що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав вважати позицію ОСОБА_1 у цьому питанні непослідовною.
Щодо посилання у спірному рішенні на те, що « ОСОБА_1 не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня», колегія суддів вважає їх не обґрунтованим, оскільки не зрозуміло, які саме заходи, на переконання Комісії, позивач зобов'язана була вживати, з якою періодичністю. Сумнів у професійних здібностях позивача, її знань і навичок, у рішенні не обґрунтовано. Відповідно, неможливо з'ясувати підґрунтя для висновку Комісії, що це є «свідченням певного ставлення до вимог професійної етики».
Крім того, як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 в рамках співбесіди Комісія не могла оцінювати кандидата на посаду судді на відповідність критерію професійної компетентності.
За правилами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на останнього покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Докази, надані відповідачем, мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності рішень та дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Однак, ВККС під час розгляду справи не довела належними і допустимими доказами те, що сумнів у відповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності у Комісії був «обґрунтований». Не вбачається відповідного обґрунтування і зі змісту оскарженого рішення.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає передчасним висновок Комісії про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, й тому ухвалене за результатами співбесіди спірне рішення не може вважатися обґрунтованим та вмотивованим, як того вимагають приписи частини третьої статті 79-5, частини першої статті 88, частини п'ятої статті 101 Закону № 1402-VIII, у зв'язку із чим це рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.
Водночас колегія суддів вважає, що саме собою скасування рішення ВККС не є достатнім для відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду із цим позовом. Така вимога, фактично, є лише передумовою для обрання належного і ефективного способу захисту порушеного права, пов'язаного зі скасуванням оскарженого рішення, а не його заміною. Метою цього позову було поновлення позивача в процедурі зайняття посади судді місцевого суду.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий засіб (спосіб), що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
На переконання суду, належним і ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 , переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
Тому суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 .
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246, 266 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 травня 2024 року № 470/дс-24, яким відмовлено у наданні рекомендації для призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно провести співбесіду з ОСОБА_1 , переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 березня 2025 року.
СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва І.В. Дашутін Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк