11 березня 2025 року
м. Київ
справа № 140/6769/24
адміністративне провадження № К/990/9197/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення від 8 березня 2024 року №0049800705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 722 517,00 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 8 березня 2024 року №0049800705 в частині застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 172 619,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29 000,00 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задоволено. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 140/6769/24 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено. Додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року скасовано.
3 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у якій скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У поданій касаційній скарзі, скаржник, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: 1) у справах №820/4766/17, №810/1394/16, №803/988/17, №812/1112/16, №815/1978/18, №140/14625/20, №460/2663/22, №280/4696/22, №160/15431/21, №420/11790/22 щодо підстави для проведення фактичної перевірки; - у справах №120/5729/20-а, №120/5229/20-а, №120/5728/20-а, №500/1331/21, №460/2663/22, №160/15431/21, №420/11790/22 щодо чіткого формування підстав для проведення перевірки з метою розуміння суб'єкту господарювання причин проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення; 2) у справі №420/9909/23 щодо правомірності призначення і проведення перевірки; 3) у справі №280/1431/23 щодо дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Як підтверджується змістом постанов Верховного Суду, на неврахування висновків яких покликається Позивач у касаційній скарзі, правові висновки у них здебільшого стосувались фактично застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Натомість, як установили суди попередніх інстанцій, правовою підставою проведення перевірки Позивача слугував підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а фактичною - наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.
Відтак, Позивач не обґрунтовує в чому полягає подібність правовідносин у справах у яких викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга.
У постанові Верховного Суду у справі №420/9909/23, правові висновки якої стосувались застосування підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, й на яку послався суд апеляційної інстанції й на неврахування якої покликається Позивач у касаційній скарзі, зазначено, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним. Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Постанова у справі № 420/9909/23 ухвалювалась у складі у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду.
Однак зміст наведеного у касаційній скарзі не дає можливості визначити у чому саме полягає неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справі № 420/9909/23.
Наведене свідчить що Позивач у визначений КАС України спосіб не навів передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 38 КАС України підставу касаційного оскарження.
Посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує про відсутність висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо встановлення (підтвердження) факту невручення розрахункового документа.
Проте, лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а так само лише незгода з висновками судів попередніх інстанцій, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Правові висновки Верховний Суд формулює наприклад у випадках неоднакового застосування норм права судами попередніх інстанцій, правової невизначеності чи прогалин у законодавстві, тоді як сама по собі суб'єктивна оцінка скаржника не може бути єдиною підставою для їх формулювання.
Зміст обґрунтувань у касацій скарзі не дає цілковитого розуміння який саме конкретний висновок щодо застосування норм права просить сформувати Позивач
Наведене вище дає підстави вважати що доводи, зазначені в касаційній скарзі, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд повторно наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 у взаємозв'язку з пунктами 1, 4 частини другої статті 353 КАС України. Вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема банківські виписки та виписки з СОД РРО та встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме в частині взяття судом апеляційної інстанції до уваги інформації згідно з доповідною запискою від 18 січня 2024 року. Скаржник стверджує, що процесуальні порушення унеможливили правильне встановлення фактичних обставин та призвели до неправильного вирішення справи.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга, як зазначено вище, не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначивши пункт 4 частини другої статті 353 КАС України, скаржник узагальнено доводить, що судом апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Разом з тим, недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким певна обставина не може бути підтверджена. Обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
Надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Зі змісту касаційної скарги фактично неможливо встановити, який саме доказ Позивач вважає недопустимим, яку саме обставину на його підставі суди встановили. З одного боку Позивач, узагальнюючи підстави касаційного оскарження, стверджує що недопустимим доказом є службова записка від 18 січня 2024 року, однак по тексту касаційної скарги наводить доводи, що контролюючий орган в ході перевірки не встановив обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, про те, що при здійсненні розрахункових операцій на загальну суму 1 146 830,00 грн позивачем не було видано покупцям розрахунковий документ.
Зміст наведених Позивачем у такому контексті обґрунтувань так і не дає можливості зрозуміти, які ж саме конкретні докази, досліджені судом апеляційної інстанції недопустими та, що конкретно покладено в основу доводів Позивача про недопустимість відповідних доказів у розумінні статті 74 КАС України.
Отже, зміст наведеного дає підстави вважати, що скаржник так і не виклав за правилами, передбаченими процесуальним законодавством, підстави касаційного оскарження.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для ухвалення рішення. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для відмови у задоволенні позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Крім того, вимогами касаційної скарги у цій справ Позивач визначив не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено частиною другою статті 353 КАС України, яка, зокрема, вказана підставами касаційного оскарження
Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська