11 березня 2025 року
м. Київ
справа № 320/35942/24
адміністративне провадження № К/990/8361/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоцмен» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоцмен» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2024 року №1434/05-99-07-08/23419138, прийняте Головним управлінням ДПС у Донецькій області, відповідно до якого було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 5 027 083,75 грн, з яких 4 021 667,00 грн за податковим зобов'язанням, а 1 005 416,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, адміністративний позов задоволено.
27 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У поданій касаційній скарзі, податковий орган, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункти 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункти 246.2, 246.4 статті 246 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 1, 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункт 1.2 Глави 1, пункт 2.1 Глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/70 та не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 825/1733/17, від 16 липня 2019 року у справі №820/759/17, від 5 лютого 2019 року у справі №813/4143/13-а, від 25 вересня 2019 року у справі №823/530/15, від 21 травня 2019 року у справі №815/662/16, від 2 березня 2023 року у справі №280/669/21, від 19 травня 2020 року у справі №825/389/17, від 21 серпня 2018 року у справі №817/481/1, від 2 липня 2019 року у справі №819/2737/13, від 25 вересня 2018 року у справі №826/4132/15, від 25 січня 2019 року, від 16 липня 2019 року, від 5 травня 2023 року у справі №1340/5998/18, від 8 листопада 2023 року у справі №280/4704/21, від 27 листопада 2023 року у справі №380/18276/21.
Вказані висновки Верховного Суду сформовані на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недопуску представника контролюючого органу до судового засідання у режимі відеоконференції у суді першої та апеляційної інстанцій та/або невирішення клопотання про відкладення судового засідання, - скаржник повинен чітко визначити підставу для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, визначену у частині четвертій сатті 328 КАС України, та обґрунтувати її.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Крім того, касаційна скарга у цій справі скаржником вже подавалась, проте ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2025 року, її повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.
Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоцмен» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повернути скаржнику.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська